АНОНС. 50 років закохана у свою роботу

Василина Пригара, пропрацювавши на пошті більше півстоліття, каже, що її душа і досі з колективом 

52 роки на одній роботі, все життя віддане одній професії. За цей час набула і досвіду, і повагу колегу та клієнтів.

Василина Пригара із Хуста більше ніж півстоліття пропрацювала на пошті. Починала ще зовсім молодою, а нині про вибір професії зовсім не шкодує. Вона настільки енергійна, настільки захоплена цією справою, що може розповідати про неї годинами, пригадує простих сільських людей, які чекали на неї на вулиці, які дякували за все, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

Важко підрахувати, скільки кілометрів за ці роки пройшла жінка, доставляючи закарпатцям довгоочікувані пенсії, листи, газети і журнали.

Обкладинка свіжого номера закарпатської газети «НЕДІЛЯ»

«На жаль, не завжди доводилося приносити людям добрі звістки. Тоді потрібно було ставати і листоношею, і священиком, і психологом, – зізнається Василина Пригара. – Спілкування з людьми – наука непроста, часто не знаєш, що готує тобі наступна зустріч. Звичайно, є люди з різними характерами, але така вже це робота. Коли на твоїй дільниці тебе люблять і поважають, то й працювати веселіше. Крім того, живе спілкування декому просто необхідне, особливо пенсіонерам. Вони скаржаться на здоров’я, розповідають про своє життя, дітей, онуків, душею вболівають за них, радіють успіхам. І після розмови з ними можна побачити, як їм на душі стає легше, розгладжуються зморшки, обличчя світлішають».

А все почалося у 1963 році, коли ще зовсім юна дівчина пішла працювати колгоспним листоношею у Нижньому Селищі, звідки вона сама родом.

«Не можу сказати, що про таку роботу я завжди мріяла, просто так склалися обставини. Я швидко вийшла заміж і влаштувалась працювати туди, де було місце. Освіту здобувала вже заочно, одночасно працюючи, – ділиться спогадами жінка. – Закінчила економічне відділення Київського політехнікуму зв’язку. На пошті пройшла не одну сходинку службової драбини. Була і начальником Нанківського відділення пошти, і бухгалтером-ревізором при Хустському районному вузлі зв’язку, і начальником Союздруку у Хусті. До речі, раніше Союздрук пошті не підпорядковувався. Кожні 5 років я їздила на курси, завжди вдосконалювалася, вчилася нового. Тоді на пошті було більше дисципліни. Хоч зарплати високими не були. Але їх можна було назвати хоча б нормальними. Зараз там працюють за копійки, на жаль, важку працю листонош дуже недооцінюють».

Про початок свого трудового шляху вона згадує тепло, незважаючи на те, що їй, щоб рознести пенсію та періодику, доводилося з важкими сумками пішки проходити величезні відстані важкопрохідними гірськими стежками. Найважче було навесні та восени, коли йшли інтенсивні дощі і села часто підтоплювали ріки та потічки. Несолодко часом бувало і взимку, коли Хустщину засипало тоді ще величезним шаром снігу. Не раз вона заметами ішла від хати до хати, адже техніка відгортала сніг лише на основних дорогах. Але такі спогади для неї є приємними, як і ті, які провела вже на інших посадах.

Жінка пам’ятає багатьох із тих, кого вже навіть немає серед живих, пригадує їхні погляди, їхні жарти, їхні вподобання, хто що любив читати.

Які газети найбільш масово передплачують на Закарпатті? За що Василина Пригара любить закарпатську газету «НЕДІЛЯ»? Якими видами рукоділля займається жінка? Чи сумує за роботою?

Про це та інше читайте у свіжому номері закарпатської газети «НЕДІЛЯ».

У продажу від 2 лютого.

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено