АНОНС. Чому закарпатські вчителі все частіше б’ють дітей
Протягом останніх двох років у нашій області побільшало випадків рукоприкладства у школах. І мова йде не про те, що учні б’ються між собою, а про те, що до фізичної сили вдаються ті, кого ми завжди вважали сіячами доброго, мудрого, вічного. Тож чому ці гуманні наставники підростаючого покоління працюють із дітьми методами, які аж ніяк не можна назвати педагогічними? Спробуємо розібратись.
Одразу наголосимо, що для коментарів та роз’яснень ми не зверталися до районних управлінь та до Департаменту освіти й науки ОДА, оскільки чиновники в таких випадках дають на всі питання стандартні шаблонні відповіді, мовляв, ведеться службове розслідування, з’ясовуються обставини. Або взагалі наговорюють на дітей та батьків, вигороджуючи вчителів-кривдників.
Слід зазначити, що в освіті ще з радянських часів існує тенденція замовчувати проблеми. Журналістів, які намагаються докопатися до істини називають мало не ворогами народу, наголошуючи, що вони знижують у очах людей високий статус педагога. Багато хто з директорів шкіл навіть відмовляється спілкуватися з представниками ЗМІ після якихось ексцесів.
Тож чому так трапляється? На Закарпатті неадекватними стали вчителі, чи все ж до таких дій їх підштовхують самі учні. У будь-якому разі навіть неправильна чи нахабна поведінка дітей не дає педагогам морального права принижувати їх та ображати, а тим більше – бити.
Спочатку поцікавимося думкою вчителів.
«Зараз діти часто стають некерованими, їх не цікавить думка інших, вони не хочуть дотримуватись дисципліни, як кажуть, «качають права», усе знімають на телефони. Загалом гаджети не випускають із рук. Учитись бажання не мають, на уроці не працюють, педагог для них не авторитет. І винні у всьому батьки, які при дітях негативно висловлюються на адресу вчителів. Та що там вчителі. Вони навіть їх же не поважають. Задумайтеся, чому останнім часом поліція Закарпаття щотижня повідомляє про зникнення когось із неповнолітніх. Їх потім знаходять у друзів, знайомих, у інших містах і навіть областях. Чому таке трапляється? Бо рідні не можуть знайти спільну мову з єдиною дитиною. А як це повинен робити вчитель одночасно з тридцятьма у класі? Не кажу, що всі учні погані, але між ними є такі, з якими працювати важко. Звичайно, бити дитину – не вихід, це показує лише слабкість дорослого, але не завжди викладачі є такими вже монстрами, як їх останнім часом змальовують у ЗМІ», – каже вчителька Оксана Прилипко.
А тепер дізнаємося, що з цього приводу думають батьки.
«Якщо людина не любить дітей – їй не місце у школі. За кордоном за фізичне насилля над неповнолітнім дають реальний тюремний термін. У нас же навіть рідко коли звільняють з роботи. Не подобається працювати у школі – значить, потрібно звільнятись, шукати іншу роботу. Ніхто ніде нікого там силою не тримає. Досить згадати випадок у Берегові з десятилітнім хлопчиком. Хто його довів до самогубства? Вчителі, що поставили відміннику погану оцінку? А кого покарали? Нікого! Безкарність і підштовхує до правопорушень. Зараз не радянський час, коли привселюдно можна було дати учневі ляпас, кинути в нього крейдою чи вдарити по пальцях указкою. Тепер діти свідомі і знають свої права. За побиття учнів вчителі мають нести відповідальність. Не ручаюся за себе, що б я зробив, якби мого сина хтось вдарив!» – каже батько семикласника Микола Міллер.
Що скажуть про проблему психолог і правник? Які найгучніші освітні скандали за останній рік сколихнули Закарпаття?
Про це та інше читайте у свіжому номері закарпатської газети «НЕДІЛЯ».
У продажу від 2 лютого.
