Врятований в Карпатах турист під час інтерв’ю розповів, що його вразило найбільше

 

5 лютого принесло тривожні новини: у Фейсбуці почали з`являтися повідомлення про надзвичайну подію в карпатських горах: зі снігового карнизу на горі Піп Іван Мармароський зірвалася дівчина на ім`я Івона Костина. Рятувати її кинувся її хлопець, Олександр Чуб. Третя учасниця компанії, Євгенія Сєрая, лишилася на хребті, аби спробувати зв`язатися з рятувальниками за допомогою мобільного.

Новина стрімко поширювалася мережею. І сотні українців провели ніч в напруженому очікуванні новин про учасників пригоди. Десятки людей, що знають, що таке гори і вміють їх підкорювати, вирушили на порятунок Івони, Євгенії та Олександра. Пошуково-рятувальну операцію розпочали і рятувальники ДСНС. На ранок з`явилися втішні новини: всі учасники пригоди – в безпеці. Стомлені, трохи налякані, але щасливі від того, що все позаду.

Про пережите і те, як вдалося врятуватися, а також про те, як зважився стрибнути за Івоною з крутої скелі, “Обозревателю” розповів Олександр Чуб. Героїчним свій вчинок він не вважає – навпаки, у тому, що трапилось, вбачає свою провину. Але на розмову Олександр погодився. Зокрема, і тому, що пригода, одним з головних учасників якої він став, вже встигла обрости чутками і вигаданими подробицями, пише Обозреватель

– Знаєте, коли ми вже спустилися і я зайшов в інтернет – був трошки шокований тією кількістю неправди, яку понаписували журналісти. І, якщо чесно, ці байки мені не дуже подобаються.

– То розкажіть, як все трапилося насправді – починаючи з того, як ви потрапили туди, в гори.

– Те, що трапилося – я вважаю, це виключно моя вина. Від початку ми йшли на полонину Лисичу, планували провести там кілька днів – і спуститися.

На другий день ми пішли погуляти – і рушили в бік хребта. Біля прикордонного стовпчика спокусились ідеєю зійти на вершину…

Коли ми вже піднялися на самий верх – я бачив карниз. Я просто не розрахував – і це виключно моя помилка – що той карниз не три метри, а, як виявилося, трошки більший. Ми десь метри за три від карнизу йшли – і він обірвався. Ми з Євгенією лишилися нагорі, а Івону знесло вниз.

– І ви стрибнули за нею?

– Не було часу довго роздумувати. Я просто почав спускатися до Івони. Женя тим часом дуже правильно і грамотно зреагувала. Я їй лишив свій телефон – і вона почала обдзвонювати рятувальників.

І знаєте – просто нереально, неймовірно класно спрацювали всі-всі-всі хлопці. Мені часто доводилося чути докори в бік державної служби, але тут ДСНС просто класно зреагувала.

Ясно, що вони не вийшли рано, бо це трапилося о 4 годині.

Але вони зробили максимум можливого

Коли я приземлився, зразу погукав Івону. Вона на той момент вже вибралася з-під снігу, відкопалася сама. Я переконався, що вона ціла і неушкоджена – і забрав її.

Ми спершу були рипнулися в бік стежки, бо там туман, нічого не видно. А далі я зрозумів: нема сенсу, бо там – суцільна стіна навколо, дуже крутий обрив.

Тому я подивився на карту – і ми просто спустилися в долину, і вздовж річки дійшли до найближчої туристичної стежки, що проходить цією полониною.

На той час вже кілька груп виїхало нас рятували. Але, на превеликий жаль, у нас не було зв`язку. Рятувальники працювали просто супер – але ми не мали як їм повідомити, що у нас все добре. Мій телефон лишився у Євгенії.

І я, і Івона були неушкоджені. Єдине – трохи виснажені. Зрештою ми дійшли до однієї колиби, де у нас вийшло швидко розтопити грубу і дві години відпочити, поспати хоч трохи. Після цього ми знову пішли. Нам лишалося буквально три кілометри, щоб дістатися до тієї колиби, де вже були всі.

І коли ми прийшли – в цей час якраз хлопці з Яремче разом з Женею піднялися знову вгору, щоби шукати нас – а натомість знайшли нашу собаку. Вона там лишилася була, в паніці стояла на хребті…

Словом, коли ми прийшли в нашу колибу, з якої стартували – там вже були рятувальники ДСНС. Вже спускалися хлопці.

А трохи згодом підійшла ще команда наших друзів з Ture. Хлопці виїхали аж з-під Дністра, з села Луки в Івано-Франківської області. Якраз підійшли на рятувальні роботи. І ще двоє хлопців нагодилися, які поряд в колибі були – теж виявилися наші знайомі. Побачили просто пост у Фейсбуці – так і довідались про те, що трапилось. Хлопці з Чорногорського рятувального поста теж підійшли…

Знаєте, я вражений тим, наскільки класно спрацювали і державна служба, і волонтери, і всі люди, які підключилися…

Як на мене, надзвичайно важливо цю штуку підтримувати, розвивати.

Бо зриви трапляються часто. Але не кожен може вийти. На жаль. І те, як злагоджено всі спрацювали в нашому випадку – я просто в захопленні!

Ми прийшли до колиби десь о 4-5 ранку – а так все кипіло, вирувало. І мені насправді дуже великих зусиль вартувало сповістити всіх, хто за нас переживав, що нарешті все позаду, все добре і можна видихнути.

– Для вас, певно, стало шоком, що аж така хвиля піднялася? Що аж так всі переживали?

– Мені соромно, звичайно. А з іншого боку – дуже приємно, що люди з такою готовністю відгукнулися і кинулися допомагати. Дуже приємно!

З полонини Личичої ми спустилися в Ділове. А зараз ми вже в Яремче. Так що все добре!