Хоч закарпатка чоловіка не кохала, але мала від нього шанс завагітніти

Померлий син у снах заспокоював, що повернеться

Їй категорично забороняли народжувати, казали, що не виносить, що дитина народиться нездоровою, що сама може мати проблеми при пологах, але вона понад усе на світі мріяла про дитину. Тож не послухала нікого, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ.

Тамара Кіш була з багатодітної родини. У неї були троє менших братів та дві сестрички. До дитячого сміху в хаті звикла змалечку. Бавила менших, вчила їх ходити, потім читати, писати, водила в школу.

Вийшла заміж у 19, заочно здобувала освіту економіста. У 20 народила Богданчика. Здавалося, її щастю не було меж. Молода жінка раділа кожному новому слову сина, потім насолоджувалась його дзвінким співом. Хлопчик подавав великі надії як вокаліст. Хотів займатися боксом, але турботлива матуся боялась за його здоров’я, тому не дозволила, вирішила, хай краще танцює – і записала його ще й на хореографію. Ні співаком, ні танцюристом хлопець не хотів бути. Сказав: іду вчитись на юриста. Й пішов. Але на першому ж курсі трапилося нещастя. У гуртожитку старші хлопці так побили Богдана, що він помер.

Горю Тамари не було меж. Їй і самій не хотілося жити. Щодня ходила на могилу і плакала. Чоловік запив. Почав вживати алкоголь систематично. При цьому звинувачуючи дружину у тому, що хлопець помер через неї, адже то вона дозволила йому поїхати вчитись до Києва, хоча міг спокійно здобувати освіту в Ужгороді.

Жінка не витримала, розлучилась. Але біда, як кажуть, не приходить одна. Від стількох нервів після пережитого у неї прихопило серце. Із тих пір вона стала частим пацієнтом у лікарні. Їй часто снився син, який у снах просив заспокоїтись і обіцяв повернутись. Тож поступово вона почала заспокоюватись. Хоч як повернеться Богдан, вона й гадки не мала, але свято вірила у це, все частіше думала про реінкарнацію, коли людина перероджується в іншій, почала вивчати спеціальну літературу. Аж раптом трапилось те, на що вона аж ніяк не очікувала. Її давній знайомий раптово овдовів і запропонував жінці жити разом. Хоч Дмитра Тамара зовсім не кохала, але вирішила, що це її шанс завагітніти, тому без роздумів погодилась.

На той час їй виповнилося 45 років. Стан її здоров’я ідеальним назвати аж ніяк не можна було. Та вона від мрії не відступала ні на крок. Коли нарешті завагітніла, літала від радості. Але як тільки пішла на огляд до жіночої консультації, її розчарували, сказавши, що треба робити аборт, бо плід неповноцінний, та і сама вона може через хворе серце не пережити пологи. Лікарка зробила вердикт, що дня народження дитини Тамара стара.

Але вона не вірила, всіма силами боролась за життя, що зароджувалося ній. Жінка заспокоювала себе, що це помилка, тож для того,аби повністю переконатися в цьому, вирішила обстежитись у столиці. Але там усе підтвердили.

Та вона й так запевняла себе в тому, що це помилка, що це не є правда, що все буде добре. Надіялась на поміч Бога, багато молилася, їздила в монастирі.

Один монах, якому вона розповіла трагедію свого життя, сказав, що вона живе у гріху, із новим чоловіком треба повінчатися, інакше дитина буде незаконнонародженою, передусім перед Богом, а не перед людьми.

Тамара повернулася додому і повідомила про це Дмитрові, але він її чекав із іншою новиною. Чоловік поставив її перед вибором: або вона робить аборт, або він іде від неї взагалі, бо виховувати сина з фізичними вадами не буде.

Тамара вибрала дитину. І Дмитро справді пішов.

Вона не шкодувала, бо вважала, що так буде краще для всіх, адже за свій вибір відповідальність вона готова нести сама. Брати і сестри її підтримали, запевняли, що у разі потреби вона може розраховувати на них, у тому числі й матеріально, якщо виникне необхідність у проведенні операції немовляті. Налякана медиками жінка вирішила перестрахуватись і на той випадок, якщо під час пологів із нею щось трапиться. Наймолодша Дарина обіцяла попіклуватись про дитину.

Народжувала Тамара у столиці. Миколка дійсно народився із хворим серцем. Шанси на те, що він житиме, були дуже малими. Проте жінка знайшла спеціаліста, який погодився прооперувати хлопчика. Рідні дотримали слово і дали кошти на лікування, бо у самої Тамари такої суми не було.

Вона знову знаходилась у стані постійної нервової напруги, була переконана, що то повернувся Богдан, але вірила, що все пройде успішно і що малюк одужає.

І диво справді трапилось. Миколку вдалося врятувати. Щоправда, однієї операції виявилося замало і через певний час довелося ще раз рятувати крихітне серце хлопчика. Утім поступово він одужував, а щаслива мати не могла натішитись сином.

Відтоді минуло 20 років. Зараз Микола вже дорослий хлопець і так само, які Богдан, навчається на юриста. Тамара навіть не здивувалася, коли він заявив, ким хоче стати.

Про історію свого народження Миколі відомо все. Він спілкується з лікарем, який колись взявся виходжувати його безнадійного. Батько кілька років тому помер, але перед тим прийшов до сина попросити вибачення за те, що свого часу від нього відмовився.

Хлопець часто ходить на могилу до старшого брата і просить Бога дати йому вічний спокій. Він, на відміну від матері, не вірить у те, що є переродженим Богданом. Він відчуває себе іншою особистістю, хоча спільні з ним деякі риси дійсно в собі помічає. Утім переконаний, що то не реінкарнація, а генетика.

Оксана ПРИЙМАК, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

 

Коментування вимкнено