Одяг з чужого плеча: чому знижується попит на секонд-хенд?

Сучасний одяг як неулюблені іграшки – швидко набридає.

Із поширенням “швидкої моди”, тобто недорогих нових колекцій від дизайнерів, покупці можуть купувати модний одяг майже відразу після показу на подіумі. І так само швидко забувають про нього – щоб задовольнити наступну примху.

Найчастіше ми намагаємося заглушити почуття провини за свої модні капризи – передаємо майже неношений одяг у крамницю, яка віддає виручені кошти на благодійність,пише ВВС. Україна.

За даними міжнародної організації Oxfam, лише за останній рік, кількість пожертв у її крамницях зросла на 2%.

У багатьох аспектах це сприятливий цикл. Однак у доброчинних крамницях, подібних до Oxfam, купують лише 10-20% пожертвуваного одягу.

Решту одягу продають дистриб’юторам, які потім сортують його і відправляють у такі країни, як Пакистан і Малайзія, де продають у магазинах секонд-хенду чи переробляють, наприклад, на фліс.

От тільки є одна проблема: цим країнам що далі, то менше потрібен наш вживаний одяг.

Тенденція до зниження

За приблизними оцінками, світовий ринок збуту ношеного одягу становить 4 мільярди доларів США.

Однак, як свідчить аналіз, здійснений BBC на основі даних ООН, бізнес експорту/імпорту вживаного одягу, який раніше зростав, протягом останніх кількох років занепадає. Скорочуються як обсяги поставок, так і прибутки.

Руанда, Кенія, Уганда, Танзанія, Південний Судан і Бурунді нещодавно оголосили про наміри до 2019 року припинити імпорт вживаного одягу з таких країн, як Велика Британія та США.

У червні минулого року президент Руанди Поль Каґаме повідомив: “Ми повинні розвивати і зміцнювати власні галузі”.

Наслідки цих рішень для країн, що збувають одяг, не забарилися.

Сполучені Штати – найбільший у світі експортер ношеного одягу – після запропонованих заборон наприкінці літа минулого року заявили, що переглянуть свої торговельні відносини з Руандою, а також Угандою і Танзанією.

У заяві йшлося про те, що заборони “спричинять суттєві економічні ускладнення для галузі ношеного одягу США”.

Чвари політиків чи банальна відсутність попиту – причини зростання конкуренції на світовому ринку вживаного одягу можуть бути різними. Але британські компанії, що скуповують увесь непроданий одяг у благодійних крамницях, тепер відчувають на собі тягар збитків.

“Небагато лишилося”

Тридцять років тому сім’я Росса Баррі створила компанію з переробки одягу LMB Textile Recyclers, якою керує і донині.

Але, за словами пана Баррі, сьогодні таких компаній “у Британії лишилося небагато”.

На їхній фабриці в східному Лондоні працюють масивні конвеєри. Через кожні кілька метрів стоять працівники, які уважно передивляються наш мотлох і сортують його за якістю на 160 категорій.

Якість одягу різниться: від практично нового до придатного лише для утеплення. Одяг кожної категорії запаковують у пластикові мішки вагою 45 кг, які потім продають іноземним покупцям за ціною від 5 до 150 фунтів.

Найбільше здають бюстгальтерів і футбольної форми, розповідає пан Баррі.

Сортування одягу – доволі копіткий процес, який вимагає великих фізичних зусиль.

“Немає такої машини, яка б визначала, що от саме ця кофтина – першої категорії”, – пояснює він мені, поки 10 працівників копирсаються в партії одягу, яка нещодавно прибула вантажівкою.

За його словами, протягом останніх п’яти років він був свідком того, як 60-70 компаній припинили ведення сортувального бізнесу. Та й у LMB імунітету немає. Россу довелося скоротити штат: працівників було близько 100, а стало 20.

“Торгівля одягом – міжнародний бізнес. Інші країни можуть купувати у кого завгодно”, – пояснює пан Баррі. За його словами, тут важко конкурувати, оскільки вартість праці в Британії доволі висока.

Бізнесу пана Баррі шкодить і те, що більшість одягу, який ми купуємо сьогодні, належить до найнижчої категорії – “непотріб”.

Усе розвалюється

Виробники розуміють, що покупці більше зацікавлені в дешевому одязі, ніж у стійкому до зносу. Вони знають – їхній одяг використають щонайбільше кілька разів, а потім викинуть.

“Якість не дуже висока. Коли [предмет одягу] потрапить до наших покупців, вони не зможуть одягти його двісті-триста разів. Вони розуміють, що в ньому хіба що кілька разів можна походити”, – пояснює пан Баррі.

А за словами Фі Ґілфазер, керівниці відділу маркетингу торговельного відділу компанії Oxfam, це означає, що “тепер у печах спалюватимуть більше [одягу], ніж раніше”.

Саме тому Oxfam та LMB впевнені, що переробка одягу має майбутнє, якщо буде “повний цикл” – знайдеться спосіб повністю переробляти цей одяг на тканину, яку ми зможемо використовувати повторно.

Нещодавно Oxfam долучилася до проекту Marks & Spencer – створення костюма з високоякісного вживаного кашеміру, який надходить до її доброчинних крамниць.

А такий монстр “швидкої моди”, як компанія Hennes and Mauritz – більш відома нам як H&M – у співпраці з гонконгським інститутом одягу та текстилю фінансує дослідження, пов’язане з переробкою змішаних тканин (наприклад, бавовни-поліестеру) і створенням нових тканин та волокон.

Та все ж, поки технології не встигають за нашою ненаситною потребою купувати все новий і новий модний одяг, Oxfam наголошує на тому, що покупці не повинні припиняти пожертви тільки тому, що компанії через це доводиться спалювати більше одягу.

Власне, частина енергії від спаленого непотрібного одягу може зрештою піти на отримання електроенергії для будинків.

Але наступного разу, коли відчуєте непереборну спокусу придбати якусь модну річ, можливо, вас зупинять слова Коко Шанель: “Елегантність – не в тому, щоб одягти нову сукню”.

 zakarpatpost.net

Коментування вимкнено

  • 28.02.2018 | 16:18
    сергей каже:

    так грошей уже і на секонд не вистачає. Хіба що мальдіви