АНОНС. Чому закарпатські діти втікають із дому

Протягом минулого року правоохоронці розшукали більше 200 неповнолітніх

«За що на мою голову така кара, як ти?», «Дивися, сусідка яка розумна, а ти їй у  п’яти не годишся», «Краще б я не народжувала тебе. Не дитина, а ходяче нещастя!» На жаль, такі та іще й гірші докори не раз можна почути з вуст дорослих. Таким чином вони нібито виховують своїх синів і доньок, намагаються настановити їх на шлях… ні, не істини, а своїх власних вподобань. Закарпатці намагаються або виховувати дітей у такій суворості, що без дозволу напівдорослим підліткам й кроку ступити не можна, бо то, мовляв, гріх, або взагалі не займаються ними. Такі крайнощі часто  призводять до конфліктів. Але чому після сварок юнаки та дівчата ідуть з дому? Куди? Для чого? – пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

Сумна статистика

Щоб дізнатися, скільки ж юних закарпатців подалися з дому світ за очі щастя шукати, ми звернулися до Головного управління поліції в Закарпатській області.

«Протягом 2017 року правоохоронці розслідували 204 справи, що стосувалися зникнення 218 дітей. Всі вони завершилися успішно, кожного неповнолітнього знайшли та повернули рідним чи в заклади опіки. У всіх випадках закарпатські ювенали провели роботу з дітьми, з’ясували причини їх відсутності, вивчили умови, в яких вони живуть, – розповіла речниця Закарпатської поліції Тетяна Щоголєва.

Крім того, за словами начальника сектора ювенальної превенції Андрія Курти, порівняно з позаминулим роком кількість подібних звернень зросла.

«Це не оз- начає, що діти почали тікати з дому частіше. Це лише показник того, що батьки стали відповідальнішими у цьому питанні, – заявив він. – Раніше доволі часто дорослі починали пошуки самотужки і це зводилося до розшуку дитини у вузькому колі знайомих чи в межах населеного пункту. У таких випадках знайти маленьких втікачів було значно тяжче. Тепер ситуація змінилися, на «102» телефонують одразу, коли переривається зв’язок з дитиною і дорослі не знають її місцезнаходження. Це правильна поведінка, адже пошуки поліцейськими передбачають використання усіх можливостей правоохоронних органів в повній мірі, а за потреби – поширення орієнтування по всій країні. Завдяки таким позитивним тенденціям поліція тепер витрачає на пошук однієї дитини в середньому кілька годин, рідше – добу. Поодинокими були випадки більш довготривалого розшуку».

Як зауважила Тетяна Щоголєва, найчастіше втікають із дому підлітки віком 13-17 років. Щодо географії втеч, то поліція не може їх згрупувати, адже прикрі інциденти трапляються в кожному районі.

«Деякі батьки, які турбуються про дітей, телефонують нам одразу, як їхні сини та доньки не виходять на зв’язок. Часто діти просто затримуються у школі або у друзів. Але поліція негайно приступає до пошуків. Із іншого боку у неблагополучних сім’ях чи в родинах, які перебувають на обліку у соціальних служб, часто зникнення дитини одразу навіть не помічають, тож шукати її починають на другу-третю добу після зникнення, а то й пізніше. Знайти таких втікачів поліції вже важче», – наголосила вона.

Куди йдуть діти-гастролери? Чому деякі матері не дбають про дітей? Чому дівчатам не сидиться вдома і вони вирушають на пошуки кохання?

Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері закарпатської газети «НЕДІЛЯ».

Купуйте свіжий номер газети «НЕДІЛЯ» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!

У продажу із 2 березня.

zakarpatpost.net