Як баба Анця Скорпіона ходила у варош цюлювати

Йой, люди добрі! Хоть ся мало розвію! Їду у варош! Не на Корятовича продавати яйця, а розвєкатися! – стрибала, як молодиця баба Анця перед дзеркалом.

Дочка подарувала старій квиток на концерт співака Романа Скорпіона, тож вона дуже готувалася до цієї події, бо ще ніколи не була у драмтеатрі.

Каже ми донька: «Іди, мамко, розвійся мало. Фаттюв молодий, романтичний, потряси бедрами і забудь про газдувство. А што би на ся взяти, – задумалась вона, відкриваючи шафу.

Одягу у баби було багато. Одні речі одягала лише до корови, інші – лише до діда,  ще деякі – до церкви або в Ужгород… А цього разу вибрати щось путнє довго не могла. Раптом її осінило.

Так. Возьму на ся віган новий, самий паранний, тот, што ми син у Чехії купив, хустя новоє, бочкори нові, оби не думали, що я зачухана якась селянка. Так ги на свадьбу до Василининого Мигаля ся наряжу. А што би подарити тому хлопові. З пустими руками якось не файно до нього йти. Што будут люди казати. Еге ни, прийшла баба кустям потрясти, молодость вспомнити, а  нич му не дала. Но та мушу му штось дати… айбо што? А што би ун хотів? Треба штось такоє придумати, што ще не має. Ун хлопець городський, їст там непонятно што по кафешках, понесу му я пулітрову банку домашніх маринованих грибу і курицю упечену у блодері. Най поїст по-людськи. Бізуно голодніє, сегінятко, – вирішила  баба і пішла вибирати найжирнішу курку, щоб її зарізати та приготувати.

Коли всі справи було зроблено, одягнулася, ще й губи вперше в житті намалювала  онуччиною помадою, сіла на марштурку і поїхала в Ужгород. Із вокзалу пішки йти не хотіла, взяла таксі.

Там пани майже лем великі, най не думают, што якась ковдошка, приїду і я як панія, – подумала вона.

Зайшла в драмтеатр. Такого вона ще не бачила.

Но й парада туй! – аж затріпотіла всім тілом.

Глянула на годинник… до початку залишалася ще ціла година.

Ліпше май скоро прийти, ліпше я почекаю, чим оби мене вся чилядь чекала і оби концерт із-за мене одної май пузно ся начав, – розмірковувала собі стара. – Айбо што робити, чим ся заняти. Беру я телефон, сфотографуюся, селфі учиню, як молодьож…  і цімборкам покажу, што я в театрі у вароші була. Вот їх жаба давити буде.

Раптом до баби підійшла жіночка і простягнула їй газету:

«Дякуємо, що ви прийшли. Беріть, почитайте, до початку ще довго. Не сумуйте, піднімайтеся на другий поверх, – люб’язно сказала вона.

А што йсе за новинка, – очам не повірила від радості баба Анця. Їй давно просто так ніхто нічого не дарував.

Це закарпатська газета «НЕДІЛЯ». Ми святкуємо 15-річчя. На другому поверсі вас пригостять смачним вином.

Но та йсе ай! Оби муй старий пердун знав, та мене би і не пустив сюди, сам би пушов. Ун і так нич не робит, лем газети читат і вино хлепче, – аж заплескала баба у долоні. -Я всю зиму на пецові просиділа, есе мені нагорода за муй добрий характер, за то, што я ипна жона, добра ґаздиня. Но нині муй динь. Буду розвлєкатися по-повнуй. Іду на другий шток.

Піднялася стара сходами, а там справді вином пригощають.

Радісно схопила бокал і зробила ковток.

Доброє. Ще май ліпшоє, ги у кума Василя. Най би покушав, а ото каже, што ліпшого не то што у нас на Закарпатті, а у всюй Україні, як у нього ниє. Та ще й задарь наливают!  Но та йсе сервіс. Треба май часто на концерти ходити.

Насолоджуючись вином, розгорнула баба Анця газету.

Йой яка файна, цвітна… Лем без очку не всі букви вижу… кулько туй много новин усяких, фотографій. Ще й рецепти є. І гороскоп! І програма! Но газету дома почитаю, бо вже ся люди  начали сходити. Овера Божа! Кулько їх много. Які жони нафуфирені! Умальовані ги яйця на Великень. А дівки молоді тоже. Та што ся їм ще красити. Они і без штукатурки файні. Наліпили на ся тулько малтеру, як Ферко на фундамент  нової хижі. Тічу си місто заняти. У мене десь на балконі мало бути. Нєт, ото далеко, як я Скорпіонови удті подарок нести буду. Сяду я си в першому ряді, ото май близько до сцени, – твердо вирішила стара.

Раптом пролунав дзвінок, потім другий, третій.

«Туй што ги у школі звонят? – не розуміє нічого баба.

Взяла вона свою газету під руку і пішла в зал. Враз погасло світло.

Маттір їм оту солодку. Но… виділи ви сякоє. Оті електрики і туй уключили світло. У нас у селі кой дровтя вітер пурвав правили там штось вусім часу, цілий робочий динь! Бабраки! Што хочут, ото чинят. Тепер концерт удмінят і мож си йти думу, – сумно зітхнула баба, тричі сплюнувши через ліве плече, сама не знаючи для чого. –  Нашто я курицю різала, у варош їхала.   Мож ся думу вертати до свого хрича старого. Айбо люди ся не розходять. Штось чекают. Може го поправлят?

Вмить на сцені з’явилося світло.

Йой… як добре, што вже го поправили! Значит, концерт буде, – підстрибнула на кріслі баба Анця. – Усі люди плескают. І они раді, што світло вчинили. Айбо кому плескают? Електрикам? Но та я їм тоже поплескаю товди.

Раптом на сцені з’явився він… Роман Скорпіон. У сяючому одязі з усмішкою на обличчі… У баби навіть вставна щелепа мало не випала, коли його побачила.

Який файний! Влюбитися мож! Нараз ми 26 году  з плеч упало. Помолоділам душов, чустую! Де ун був, коли м май молода була? Я би му ся точно уддала, – поринула стара в думки.

А артист тим часом почав розповідати про себе. Коли ж заспівав, у баби аж сльози потекли.

Як ун говорит! Аж ми внизу черева мурашки ходять. А як співат! Зомліти мож. Аж у бударь захотілам. Хоть на недержаніє мочі не страдаю, но зараз кип’яток у ня  дулю ногами потече, – почала оцінювати співака баба. –  Та ун такий еротичний, што докі одну пісню доспівав,  я шість раз молодість вспомнила. Яка я була шіковна! Хлопи до ня ся злітали, як мухи на мед. Я знала всі тонкощі соблазнєнія. І де ми був розум коли м си на голову того старого бімбова найшла. Йой, люди добрі! Скорпіон позерат ми прямо в очі!  Співат лиш для мене. А мені аж душа з тіла уходит, аж двома руками мушу ся за крісло держати, оби сама не полетілам і до плафона не приліпилася.

Старій ще й вино почало в голову бити, вона стала хороброю, розкутою… Бачить, дівчата на сцену піднімаються, дарують співаку квіти.

Та они што ґози му принесли. Уд того бур’яння май ситий не буде. Дівки є дівки. Вітер у голові. Хлопа нагодовати треба. Мені ще моя бабка казала, што путь до серця чоловіка лежит через жулудок. Косиці жонам, а не людям дарити треба. Но та они ще молоді і зелені. Вот мені би туди пробратися треба… курицю му предати ай гриби. Думаю, як до нього уйти, бо аж ми ся ноги трясут. Оби лем не впалам туй перед усім народом. 800 чулувік на ня позерати будут. Най би поїв, сарака, голодний  майже, уже час туй перед нами скаче. Я му не хімії з магазина, а домашньої свіжатини принесла. Мушу подарок дати сьому сексуальному хлопові, – рішуче заявила баба і почала підніматись на сцену.

Ромію, на. Есе тобі! Я ти уд душі даю! – тремтячим голосом ледве видавила з себе стара.

Роман не зрозумів нічого.

Що-що, бабко, кажете? – перепитав бабу Анцю.

Бери уд ня подарок, ото ти кажу, – вже більш сміливо завела вона розмову. – Дівки ти туй надавали косиць. А ти не козел, оби траву жувати. Куриця пожарена вже, можеш нараз їсти. Гриби тоже…  лем удкрити кришку на банці треба.  Хліба м ти не брала, бо не встиглам спекти, мусіламся до тя припарадити мало. Короче, хліб си купи сам.

Роман Скорпіон дуже здивувався. Такого під час концертів він ще ніколи не отримував. Навіть дар мови втратив від несподіванки, але пакунок забрав.

Пой до ня, золотий, най тя хоть поцюлюю, бо такийись файний, як ікона у церкви, – кинулася баба Анця обіймати артиста. Цілує його і в щоки, і в чоло, і в ліве око, і навіть у губи наважилася чмокнути. Весь зал аж завмер від  побаченого. Хтось сміявся, а хтось навіть аплодувати старій почав – за хоробрість і безкоплексність.

Натішилася баба співаком, повернулася на своє місце і сидить щаслива, як засватана.

Та хоть би до рана сись концерт ся не кончав. Так ми ся любит. – думає про себе. – А оті чотири фіфолі коло нього што тулько гузиняцями мотают, ги би їм штось меже лаби забили? Добре їм, звиваються  як ріка у горах. А челядь у залі тоже танцює і співає. Встаю си і я, побалдію мало.

Як завелася баба Анця, як почала трястися – і сяк, і так, як 17-річна вигинається.

Йой, як файно співат! Як ангел! І всі пісні знакомі, чулам їх по радіо, – каже вона дівчині, що почала знімати бабу на відео, щоб виставити у Фейсбуці.

А ти што стоїш, як вкопана? – поцікавилась у неї стара. –  Ану давай, пой сюди. Я вже так цицьками натряслася, што аж ня дрік болит.

Незнайомка, хихочучи, відійшла кудись у куток, видно, щоб виставити відзняте у соцмережі.

Раптом співак оголосив, що концерт закінчено. Весь зал почав голосно гукати: «На біс!» Тож ще тричі він повертався, а його  все не відпускали. Нарешті артист зник за лаштунками.

Іти до нього у гримьорку чи нєт? – замислилася баба Анця. – Їй теж хотілося ще побачити Романа. –  Може би ня з собов забрав. Я ще не така дуже й стара.  На другий гуд ми лем 80 стукне. Я ще повна сил і могла бим ліпше тих дівок танцьовати. Я би го й годувала, і цуря бим му райбала, і його купала… і робила раді нього всьо, што захоче… даже еротичний массаж. Айбо нєт. Нашто молодому хлопові бабу. Вертаюся я до свого старого чорта.

Вийшла баба з театру така щаслива, як ніколи. Пішла на набережну  на лебедів дивитися. Усмішка в неї на всі 33 вставні зуби була…

Так і простояла вона, замріяна години дві… аж поки не збагнула, що остання маршрутка в її село вже давно поїхала.

Не біда. Сперу машину. Я така нині парадна, што мене хоть хто пудбере, – вирішила вона.

І справді, довго їй не довелося чекати на транспорт. Зупинився перший же автомобіль, що проїжджав. Баба раділа, уявляючи, що справді така гарна, що всім чоловікам подобається, їй здалося, що молодість до неї повертається.

Але виявилося, що то сусід Коля з Чехії їхав. Впізнав стару і підібрав.

Як почала вона йому про концерт розказувати, так всю дорогу й не замовкала, слово не давала чоловікові сказати.

Аж буду ще раз іти, можу й тебе з собов узяти, – заявила гордо. – А ще хочу покликати Марьку Піштову. Она нікуди не ходит, а в хижі так і закиснути мож. Най порадуєся, най розвієся і най юй тоже моча в голову стукне, як нині мені…

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено