Закарпаття зсередини: чи варто ризикувати майбутнім дитини, даючи їй екстравагантне ім’я
«У минулому році в Ужгороді народилося 1587 малюків, – розповідає закарпатській газеті «НЕДІЛЯ» головний спеціаліст Ужгородського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Ольга Рябінічева. – У той же час видано 1280 свідоцтв про смерть. Однак в обласному центрі народжують жінки з різних куточків Закарпаття. Тому говорити, що всі новонароджені малюки є мешканцями Ужгорода не можна».
До речі, наймолодшою мамою в Ужгороді торік стала 13-річна дівчина, а найстаршою – 45-річна жінка.
А от як називали наші землячки немовлят? Відомо ж, що ім’я назавжди залишається невід’ємною частиною нашої особистості. Але цей відповідальний вибір, як правило, не за нами, а за батьками, які часто перед тим, як придумати ймення для свого чада, запасаються купою спеціальних книжок та переглядають сотні Інтернет-ресурсів або ж нарікають дитя на честь героїв кінострічок чи літературних персонажів.
До речі, нещодавно знову з’явилася мода називати малюків слов’янськими іменами, хоча залишаються популярними і незвичні, навіть малозрозумілі для закарпатців, утім деякі поширені колись ймення знову повертаються. А от імена героїв турецьких серіалів поволі втрачають популярність.
«Дивно, але такі розповсюджені колись імена, як Петро та Федір, нині стали дуже рідкісними. Не часто дівчат зараз називають Вірами та Маріями. Однак у той же час ужгородці почали називати малят Артемами та Меланіями, Августинами, Вадимами та Нінами, колись досить розповсюдженими. Серед звичних імен наразі найбільш поширені: Юлія, Софія, Максим, Стефанія, Андрій. А от серед екзотичних імен у 2017-му були у тренді: Шакіри, Лейли, Адель, Ніно, Беньяміни, Авраами, Ромео, Сайбори, Олівії», – розповідає головний спеціаліст Ужгородського ДРАЦСу.
Але чи варто ризикувати майбутнім дитини, даючи їй екстравагантне ім’я, яке потім у неї може викликати почуття дискомфорту? Адже, називаючи своїх наступників, батьки визначають слово, яке потім їхній син чи донька чутиме найчастіше у своєму житті.
Ужгородка Камелія змінила паспортні дані, бо, за її словами, над нею знущалися знайомі.
«У садочку діти вміли ще не надто добре говорити і на мене один хлопчик називав «кака». Мені це було дуже неприємно. А от справжнє пекло почалося в школі. Там уже свідомо мене обзивали і каменем, і кама-сутрою, і комашкою… лише батько лагідно звав квіткою. Перед тим як вступати до університету, я твердо вирішила, що хай рідні мене називають, як хочуть, а для інших я буду Катериною. Тепер я щаслива, що маю традиційне ім’я, а моє нове оточення навіть не знає про мої дитячі страждан-ня», – зізналася дівчина.
Тим часом у деяких закарпатсь-ких церквах до незвичних імен зазвичай ставляться не надто позитивно, деякі священики навіть відмовляються хрестити дітей, якщо таких немає у святцях.
«Чоловік у мене італієць. Сина він назвав Джузеппе. Але хрестити його в нас так не хотіли. Тому довелося дати йому церковне ім’я Йосип. Фактично у перекладі це одне і те ж. Можна було вибрати й інше ім’я, але ми зупинили вибір на спорідненому», – запевнила інша мешканка столиці Закарпаття Мирослава Гоббо.
Тож чи правильно підбирати для дитини іноземне, нехай навіть гарне ім’я? Чи доцільно називати сина чи доньку взагалі незрозумілими словами?
