Скільки мов можна почути на вулицях Ужгорода?
Почнемо з того, що найбільш розповсюдженою є закарпатська говірка.
«Мамко. Я у вароші!» – ці слова з «Нашої файти» яскраво характеризують столицю Закарпаття.
При цьому тут звучать слова з різних куточків області, адже в Ужгород з’їжджаються представники з кожного міста й села прекрасної Срібної Землі.
Наприклад, на ринках картоплю називають і картошкою, і крумплями, і ріпою, і бараболею… і хтозна ще як. У дощ беруть із собою і парасольку, і зонтик, і амбрелу, і ешерньовку. А на ноги взувають і черевики, і топанки, і бокончі…
Отже, на другому місці українська, бо це – мова офіційно-ділового стилю, мова державних структур , шкіл та дитсадків.
На третьому – російська, на четвертому – угорська. Можна почути також словацьку, чеську, румунську, німецьку, різні наріччя ромів та навіть дуже часто англійську.
Нею спілкується чимало як туристів із інших країн, так і студентів-іноземців.
Саме завдяки молоді, що навчається в УжНУ, на вулицях Ужгорода звучать слова, поширені в Індії, республіці Бангладеш, Зімбабве, Камеруні, Гані, Кенії, Нігерії, Єгипті, на Мальдівах…
Адже лише на факультеті «Лікувальна справа №2», де іноземців найбільше, здобувають медичну освіту більше 800 студентів із більше, ніж 20 країн світу. Багато молоді з інших куточків світу вчиться й на «Стоматології».
А ще… тут багато біженців із Азії, які намагаються пробратись до Європи. Тож їхні мови тут також стали майже нормою.
Тому незважаючи на те, що комусь наш толерантний край хочеться скомпрометувати у очах світової спільноти, Ужгород є дуже інтернаціональним і миролюбним містом.
