Мирослава Копинець про місця сили, американських родичів та великий сольний концерт в Ужгороді

А ще закарпатська ентодіва розповіла про те, з ким би хотіла заспівати дуетом, 400-річний ріг тура та ідеальне кохання

Неординарна, харизматична, надзвичайно талановита, з просто вражаючими вокальними даними співачка незабаром дасть в Ужгороді великий сольний концерт, пише закарпатська  газета «НЕДІЛЯ».

Її віртуозний спів зачаровує, нагадує магічне дійство, оповите Закарпатськими легендами. Кожна її пісня – це окрема історія, якою можна насолоджуватися вічність, пройматися кожною ноткою, або плакати від глибини змісту. Вона нагадує лісову мавку, яка збирає поміж столітніми дубами чар-зілля і співає… а музика її душі зцілює кожного, хто відчуває духовну спрагу.

Такого унікального голосу немає більше ні в кого на Закарпатті. Закарпатська ентодіва, цариця нео-автентики, богиня пісні нового формату, в якій поєднуються відлуння минулого та  енергетика сучасності, солістка Заслуженого академічного Закарпатського народного хору та переможниця багатьох музичних конкурсів Мирослава КОПИНЕЦЬ під час наших «Недільних бесід» у прес-центрі газети «НЕДІЛЯ» розповіла про свій шлях до успіху, поділилася дитячими згадками та потаємними мріями.

Пані Мирославо, який з пісенних конкурсів став стартом для вас?

Це був 2009 рік. Я тоді саме з Сергієм Барвіком-Карпатським познайомилася, який був організатором конкурсу «Закарпатський едельвейс», який щороку проходить у нас в Ужгороді і, почувши мій спів, він запросив мене виступити. Я співала одну пісню чеською мовою й дві закарпатські і стала лауреатом. Потім поїхала з ним у Київ на фестиваль «Українська родина», де теж показала гарний результат… а далі мене почали помічати. Мама, яка теж усе життя пов’язала зі співом і була вчителем музики, дуже раділа за мене. Тоді вона ще була живою. Я зрозуміла, що незважаючи на те, що мала перерву у творчості майже десятиліття, моє покликання – співати. А співала  я з раннього дитинства десь до двадцяти років. Після «Закарпатського едельвейсу» я повірила себе і почалася нова сторінка моєї біографії. А ще у 2011 році я була дипломантом «Червоної рути», а в 2013 році – лауреатом по Україні.

У вас багато пісень на тему кохання. Закарпатський фольклор є трохи іншим, дещо відрізняється від пісень інших регіонів України та країн, що нас оточують. Яким є ідеальне кохання закарпатської жінки?

Виходячи з закарпатського фольклору, у наших краян завжди були дуже глибокі почуття. Кохання не було поверхневим, не було фліртом. Домінувала модель створення сім’ї і подальшого спільного життя з одним партнером. Тож і в піснях все це відображено. Вони дуже реалістичні, в  них показані стосунки між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, свекрухою і невісткою, зятем і тещею… Там глибока мораль, вони навчають нас із якою любов’ю треба ставитися до дітей, як потрібно стежити за словами, ніколи не вживати прокльонів. А кохання чоловіка і жінки, дівчини і хлопця на першому місці. Є пісні й про зраду, але показано її в негативному контексті, адже яке може бути щастя в жінки, коли вона зіштовхується з подружньою невірністю. Тобто, наші пісні – це моральні принципи людини, яка хоче бути щасливою у тому суспільстві, в якому живе. Це – своєрідні заповіді.

Вважаю, що саме таким і повинно бути ідеальне кохання, як змальовано у наших піснях.

До того ж, у закарпатському фольклорі присутня метафоричність, стосунки завуальовано образами. Наприклад, по телефону мені наспівала пісню Олена Поляк, яка була солісткою Закарпатського народного хору. Раніше я її ніде не чула. Зміст її трагічний. Молоду жінку, чоловік якої кудись поїхав, свекруха перетворила на дерево. Коли ж він повернувся, мати йому каже: «Зрубай цю тополю». Чоловік почав рубати, а дерево заговорило до нього, мовляв, не рубай гілки, бо це мої руки, не рубай коріння, бо це наші діти. Тоді він іде до матері і каже:  «Що ти наробила. Я хочу бути щасливим зі своєю жінкою». Таких пісень у школі дітей треба вчити.

У школі ви грали на фортепіано. Ще на якихось унікальних народних інструментах граєте?

Моя мама була унікумом. Вона чудово грала і на фортепіано, і на баяні. А я нещодавно навчилася  грати на дримбі і на бубенчику деколи граю.

А якісь інструменти колекціонуєте?

Я ні. Але є в мене знайомий зі Львова Любомир Кушлик. Він акомпанував мені на Koktebel Jazz Festival. Дуже приємно, що одна зі співорганізаторів  Олена Стрижевська запросила мене виступити. Так цей мій знайомий не просто колекціонує і науково досліджує народні інструменти, але ще й грає на кожному із них. За 20 років він зібрав найбільшу в Європі приватну колекцію, у якій нараховується близько тисячі старовинних музичних експонатів. Має навіть ріг тура, тварини, яка вимерла ще 400 років тому. Він видає цікавий звук, схожий на трембіту.

Маю надію, що пан Любомир приїде на мій концерт і, можливо, цим рогом відкриємо його взагалі.

Із ким із артистів хотілося б заспівати дуетом?

Із французьким гуртом  «Deep Forest». Загалом мрію про спільний із ними запис. Творчість цього колективу  мені дуже подобається. Їхній стиль називають етно-електронікою. Вони надзвичайно вдало поєднують електронне та етнічне звучання, танцювальні та чіллаут біти. Саме «Deep Forest» подарував нам такий популярний зараз музичний напрямок, як world music.

Де б у світі найбільше хотілося виступити?

У Пітсбургу в Америці. Там жив  предок по лінії мами. Він був дяком. Навіть прізвище Повдякуник там простежується, бо в родині були і попи, і дяки. А раніше людям давали прізвища часто за родом діяльності. І це було фактично не так уже й давно. Тож він їздив у  Америку, навчав співати церковні хори, був диригентом. Саме в тих місцях я мрію побувати. Взагалі хотілося б перенестися в ті часи, відчути дух тієї епохи, побачити той хор. Пройшли роки і зараз мій троюрідний брат Федір Копинець, він у нас у хорі хормейстер, теж став священиком, видав словник церковно-півчих термінів й поєднує спів із духовністю. І таких в роду у нас є декілька. Тобто, релігія і пісня в генах проглядаються.

Так от у Пітсбургу справді мені хочеться не лише побувати, але й там заспівати. Але зараз у мене навіть адреси предків немає. Колись була, але загубилася. Туди навіть дехто з рідних виїхав,  звідти посилки присилали. Мама пам’ятала, як поїхали її двоюрідні сестри і вислали їй платтячко та сріблясті туфельки. Через комуністичний режим на Закарпатті зв’язок, на жаль, перервався. Ті мої родички зараз якщо навіть ще живі, то дуже старенькі. Знаю лише що мали прізвище Зейкан, але якщо вийшли заміж, то могли його змінити.

А от мій дідик, батько мами, Михайло Копинець, жити в Америці не захотів. Він їздив туди і привозив  гроші та апельсини. У нього в Білках був свій магазин, де й продавав тропічні фрукти. Добирався до Америки на поромі. Був там кілька разів. Казав, що жити у США не хоче, бо побачив, як чорношкірий біжить за білою дівчиною і це його так перелякало, що свою жінку і дітей туди не повезе  ніколи.

А от за словами мами, діти дуже любили його слухати. Коли він казав, що той хлопець був такий чорний як чобіт, йому ніхто не вірив, мовляв, як може бути людина чорною. Люди ж нікуди не їздили і звідки могли знати про таке.

І, традиційно, поділіться творчими планами на найближчий час.

Найближчі плани – це грандіозний  концерт «Овіяна легендами», що пройде 17 квітня в обласному драмтеатрі. Дуже хочеться, щоб він запам’ятався ужгородцям та гостям міста надовго.

Так. Концерт має бути справді грандіозним і вражаючим. А чому він називається «Овіяна легендами»? Чому така таємнича назва? Привідкрийте трохи завісу, чим цього разу здивуєте закарпатців?

Наша Срібна земля насправді щедро овіяна легендами. У нас що не село – то ціла духовна скарбниця, маємо дивовижну мову з унікальними ритмами, унікальними словами, унікальними вібраціями. Та й вібрації самої землі унікальні. Загалом нам поталанило жити у місцях сили, особливо це стосується наших чудових гір. Треба частіше вибиратися на природу, бувати в лісі, підкорювати вершини. А ще наш край багатий на духовні вібрації, а також на талановитих людей. А це – велике багатство. Тож назва в мене асоціюється саме з цим. А щодо того, чим планую здивувати закарпатців під час концерту – поки що – інтрига. Але скажу, що буде дуже багато цікавого, такого, що ще ніхто не чув і не бачив.

У вашій творчості присутня якась магія Карпат. Загалом кожна пісня нагадує обряди предків і в той же час, вони актуальні сучасникам. Як вам вдається створити такий вражаючий ефект?

Завдяки чудовим авторським аранжуванням, які створив  Олександр Соліч. Свої акапельні твори я пропонувала не йому одному, але поталанило працювати саме з ним. Ми познайомилися випадково, через двоюрідну сестру, яка надіслала йому мою пісню, яка композитору припала до душі і він почав над нею працювати.  Коли Олександр почув мій голос, він йому сподобався. Якщо над першою піснею екс-закарпатець, відомий музикант та автор багатьох пісень  працював два місяці, то інші йому вдавалося зробити за два дні.  При цьому перші три твори він зробив не контактуючи зі мною, отримавши тільки аудіозапис, але далі ми все обговорювали по скайпу. Якось я відправила твори одному музиканту з Миколаєва, але він нічого не міг зробити, бо не розумів ритму, хоча пісні йому дуже сподобалися. А Олександр розуміє, бо він народився у Виногоадові, жив у Мукачеві і все наше йому близьке. Дві пісні мені надав Антон Дегтерьов. Однак він не робив спеціальні обробки, у нього були вже готові два твори, тож зробив мікс, поєднав своє із моїми піснями.

Тож найбільш ефективною є співпраця із Солічем. То треба увійти в певний медитативний стан, аби таке щось неземне невимовне створити. Ці арандування – не попса, не стандартні пісні. У них кожна нотка не просто написана, а прожита, музика підкреслює емоції, кожна пісня є не якимось  набором звуків, а мелодією, що ллється із душі.  Коли люди їх чують, плачуть і при цьому не можуть пояснити, чому. У цьому, гадаю, і є секрет хорошої музики та хорошого виконавця.

Саме такими родзинками я й дивуватиму закарпатців під час  сольного концерту у квітні. А ще буде багато такого, про що ви навіть не здогадуєтесь.

Спасибі за розмову! Успіхів вам, натхнення і здійснення всіх планів.

Марина АЛДОН, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено