Закарпатські будні: Не може пити – хай не п’є, а тварин нехай не чіпає
Чоловік ніс у одній руці сокиру, а в іншій – кішку, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».
Автомобіль швидко мчав мокрою від дощу дорогою. Бризки води з калюж розліталися далеко. За кермом сидів чоловік років тридцяти. Він посміхався, згадуючи події дня, що минав. Його дружина нарешті народила сина, тож Олексій почувався неймовірно щасливим. Він мав уже двох дочок, але мріяв про хлопчика. І ось тепер його бажання здійснилося – він матиме наступника, якому передасть усі свої знання, якому довірить справу, якою займався сам. Коли маленький Олексій Олексійович підросте, замінить батька і керуватиме його компанією.
За роздумами чоловік навіть не помітив, як раптом зліва на сере- дині проїжджої частини, рухаючись на протилежний бік дороги, ніби з нізвідки з’явився незнайомець. Від несподіванки Олексій навіть пригальмувати не встиг. Пішохід сам різко зупинився, також зненацька побачивши автівку.
– Чорт! – тільки й встиг сказати Олексій, відчувши, що з силою вчепився за кермо, яке встиг викрутити і не зачепити чоловіка, який здався дивакуватим.
Олексія трусило від думки, що він мало не збив людину.
– Звідки взявся цей божевільний? Куди його понесло? – сам з собою почав говорити він, машинально пригальмовуючи після стресу.
– А що це у нього в руках було? – зненацька осінило чоловіка і він почав «прокручувати» в голові картинку побаченого.
Олексій чітко пригадав, що бачив в одній руці незнайомця сокиру, а в іншій – щось схоже на мішок, який звивався і розгойдувався з боку в бік.
– Мамо рідна! Так це ж кішка! – здогадався він.
Автомобіль продовжував пригальмовувати, здавалося, що він зараз ось-ось зупинитися.
– Куди це він її потягнув? – питав сам себе Олексій.
У його голові одна за одною проносились сумні думки.
– Негідник! Невже він хоче вбити тварину? Та ні, не може бути, мені здалося. А навіщо тоді за шкірку нести кішку і тримати сокиру в руці? Треба йому перешкодити, треба негайно розвернутися.
Але автомобіль і далі продовжував повільно рухатися в тому ж напрямку. Щось ніби заважало Олексію зробити те, що хотілося. Він подивився в дзеркало заднього виду. Через похмуру погоду і слабку видимість він не зміг побачити того чоловіка. Та й зовсім не хотілося повертатися, ще більше псувати собі святковий настрій.
– Не бачу, нічого не бачу. Напевно, злякався і повернувся, – виправдовував свою нерішучість Олексій. – А може то його кіт, просто він ніс його додому, а сокиру приготував, щоб дров нарубати. У нас же Карпати, лісу багато, у закарпатських селах часто обігрівають взимку хати тим, що самі заготовлять. Напевно, ще й п’яним був. Тверезий же під машину не полізе. А якщо він так, він і мені ще по голові може дати сокирою, як і цій кішці. Та й далеко я від’їхав. Поїду краще додому, діти й так зачекалися. Що в житті не буває, однією кішкою більше, однією менше, хіба мало їх на світі.
Чоловік натиснув на педаль газу – і машина знову набрала швидкість.
Невдовзі він був уже вдома. Автівку залишив біля будинку. А сам зайшов у хату. Настя й Дарина радісно кинулися обнімати батька, розпитували про маленького братика, а в душі чоловіка ніби й не було радості, лише неприємний осад після побаченого.
Спробував повечеряти, але не зміг. Думки весь час поверталися до цієї події.
– Треба було все ж повернутися, перешкодити цьому диваку зробити задумане, – розмірковував він.
Уночі Олексій довго не міг заснути. Постійно перевертався з боку на бік. А коли нарешті відключився, приснився якийсь кошмар.
Прокинувся весь мокрий. Знову згадав про інцидент на дорозі.
– Я поїду туди, знайду його і поговорю з ним по-чоловічому, – вирішив він. – Звичайно, кішку вже не врятую, але совість моя буде чистою.
Від прийнятого рішення стало трохи легше. Встав з ліжка, подивився на годинник. Була майже шоста ранку.
Олексій пішов готувати донечкам сніданок. Потім поїв сам, відвіз їх у садок і хотів їхати на роботу. Але передумав.
– Треба повернутися на те місце і знайти того вбивцю! – твердо вирішив він.
Тепер він був рішучим, як ніколи.
Аж ось і той поворот. Олексій впізнав його відразу. Зупинився, вийшов із автомобіля і попрямував до приміщення, з якого, ймовірно, міг вийти незнайомець із кішкою.
То була якась майстерня. Двері були відчиненими.
– Добрий день, – привітався він, зайшовши всередину, хоч нікого й не бачив. – Тут є хтось?
– Є, є, – почулося у відповідь. – Вам автоелектрика, напевно, треба. Його нині не буде.
Перед Олексієм з’явився худорлявий дідусь років 70 у синьому спецодязі.
– Чому? – байдуже спитав Олексій, думаючи про щось своє.
– Захворів, до лікаря пішов, – відповів старенький.
– У вас тут, напевно, протяги, – якось намагався підтримати розмову чоловік.
– Ні, не в цьому справа. До окуліста пішов. Щось у око йому потрапило вчора. З калюжі. Він дорогу переходив, а машина на швидкості мчала назустріч, мало його не збила. Сьогодні зателефонував, що не вийде на роботу, око в нього почервоніло і сльозиться.
Олексій напружився, почувши історію про автомобіль.
– Погода погана вчора була, дощ лив як із відра. Навіщо ж він пішов через дорогу? – запитав він у працівника сервісу.
– Безглузда історія вийшла, – продовжив розповідь балакучий дідусь. – Ми святкували день народження одного з колег. Сіли відзначити, як годиться. Привітали, випили, закусили. Все ніби по-людськи, та от електрик наш, його Сергієм, до речі, звати, сп’янів. Коли він вип’є, злим стає, агресивним. Ну ось, сидимо ми, говоримо про політику, депутатів наших, а тут на стіл враз кішка вистрибнула, напевно, їсти хотіла. Так Сергій її як побачив, то накинувся на неї, а тварин він взагалі не любить… Ми його пробували зупинити, та він з верстату сокиру схопив і почав нам погрожувати, щоб не наближалися до нього, бо й нас, і кішку поріже. А далі вибіг на вулицю і… Ми вже в дверях були, коли його мало машина не збила. Відвернув від нього водій, встиг, проте з калюжі брудною водою його облив. Ось тоді йому в око щось і потрапило.
– А кішка? – аж вигукнув Олексій.
– А що кішка? Він коли руками за обличчя схопився, то і сокиру впустив, і кішка відразу втекла кудись. Ось така історія. А що в тебе з автомобілем? Може я допоможу? – чемно запропонував дідусь.
– Та ні, спасибі, я іншим разом заїду, – радісно відповів Олексій, легко зітхаючи.
Він був трохи приголомшений почутим.
– Ось так історія зі щасливим кінцем! Так йому й треба, шкуродеру! Не може пити – хай не п’є, а тварин нехай не чіпає. – заводячи автівку, усміхався Олексій. – А я все ж молодець! Кішку таки врятував.
Сергій ОРОС, газета «НЕДІЛЯ», екслюзивно для zakarpatpost.net
