Чому Ужгород ­ – місто, створене для безсмертя?

Остап Бендер міряв поїхати до Ріо-де-Жанейро. Але це тільки  тому, що він не знав про Ужгород. Ужгород – найкраще місто на світі. Тут треба народитися, прожити ціле життя і померти. Хоча якраз померти тут дуже непросто. Місто просто створене для довгого життя, практично – для безсмертя. Тут найчистіше повітря і найчистіша вода. Дуже красиві жінки, тому всі чоловіки тут зизоокі. Правда, немає моря, зате його цілком замінює Уж, купатися в якому –  одна насолода. А вийти з нього – друга насолода, пише  закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

Тут  найчистіші вулиці, можна ходити зовсім босим – не вколишся, не забруднишся. А про те, щоб переламати ноги на якихось там колдобинах, нема й мови. Усюди урни, хочеш чи не хочеш, а сміття кидаєш тільки туди, бо більше просто нікуди. Смітників ніде ні очима не побачиш, ні носом не занюхаєш. Коли телебачення показувало, яка з тим біда у Львові, то ми всі дивувалися: як же таке може бути?! Та у нас і близько такого –  навіть натяком.

Ужгородські базари – найдешевші в Україні. Тут завжди якісний крам, щойно з грядки, ніколи не торгують простроченим. Найбільш елітні ресторани можуть тут спокійно закуповуватися.  Усе чистенько, гігієнічно, кошерно. А якщо комусь не подобається, значить він зажерся.

Автобуси ніколи не запізнюються, за ними можна звіряти годинника. А усередині  – суцільний комфорт. Їдеш і відпочиваєш. Потім виходиш такий відпочилий, що далі нікуди. А якщо занадто ніжний, то можеш їздити на таксі. Вони тут усюди – тільки свисни, особливо якщо ти рак на горі. Вони відразу з’являться.

Як тут люблять пам’ятки архітектури! Пилинки з них здувають. Разом із фундаментом. Серце радіє, які вони всі автентичні, чисті і доглянуті. Інколи, правда, буває, що то балкон впаде, то підвіконня гепнеться.  Але архітектура – то наша священна корова. Вона може й посеред вулиці розвалитися – ніхто кривого слова не мовить.

Бо ми місто високої культури. Ужгородці нею страшенно переймаються. Бібліотеки і театри, що лишилися з радянської доби, нагадують якісь старовинні храми давно забутої релігії. Прихожан там вже мінімум, заглядають більше з цікавості, але ж заглядають!

Місто зелене, суцільний сад. Усі вулиці тінисті. Дерева ніхто не рубає, вони так і помирають – стоячи, як слони.  Особливо сакури, вони тут на кожному кроці. Навіть фестиваль на їхню честь проводять. Правда, ніхто не знає, як на честь сакур правильно фестивалити, але то таке. Головне, що вони є. Рожеві, як наші мрії. Ніби й ніякої користі з них, та все одно приємно.

На кожному  кроці – лавочка. Відпочивай – не хочу. Відпочивати в Ужгороді уміють. Тому до восьмої ранку все закрито. Після вісімнадцятої теж треба вже пошукати, аби щось знайти. Бо порядні ужгородці решту чотирнадцять годин мудро сидять удома і не створюють проблем сфері сервісу. У нас головне правило – не набридай нікому, то й ніхто і тобі не набридатиме.

Комунальні служби, правда, цим правилом нехтують. Щомісяця присилають рахунки. Але ужгородці їх ввічливо ігнорують. Дивно, що місто при цьому ще освітлюється. Хоча – скільки тієї зими! А влітку день усе довший і потреба в електриці усе менша.

Собаки чемні, бо кастровані. Правда, не всі, тільки бездомні. А які в ошийнику, ті можуть вас розірвати, як мавпа газету. Навіть якщо господар десь недалеко. Але на те ужгородцю й очі, аби обходив ошийники десятою дорогою.

Жити тут абсолютно безпечно. Вулична злочинність відсутня. Побутова – на нулі. Машини не палять. Кафе не спалахують. Наша поліція нас береже. Коли бачиш парубка у чорному, серце заспокоюється.

На вулицях тихо. Ні скрипу гальм, ні бензинових вихлопів, ні телефонного вереску. Зовсім як у раю, тільки тут ще всі живі. Ходимо такі усміхнені, як жива реклама стоматологічних клінік. Бо при такому житті лишається тільки усміхатися на всі кутні.

Шкода, що так буває тільки 1 квітня. Але й це вже зовсім непогано.

Сергій ФЕДАКА, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено