Яким є типовий закарпатець? Вірить у Бога, служить чорту, заздрить сусідам, любить поливку і шіковних жун

Закарпатці – люди особливі і цим пишаються. Тут своя культура, своя кухня і мова, яку не розуміють в інших куточках України, – пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

Більше того, у кожному селі є свої слова, які зрозумілі тільки мешканцям найближчих населених пунктів. Закарпатці люблять говорити про вирубку лісів і охорону природи, хоча самі довкілля не дуже бережуть. Сміттєвими килимами завалюють і ріки, і узлісся, і вулиці міст та сіл. Скуповуватися люблять на ринках, торгуються за кожну гривню. Але до жебраків милостиві, готові поділитися з ними останнім шматком хліба. Люблять веселитися, співати народні пісні та хіти Олега Винника і танцювати крученого.

Отже, закарпатська газета «НЕДІЛЯ» створила власний портрет типового закарпатця.

Церква: Господи, прости

Закарпаття вважається побожним краєм із величезною кількістю церков. У нас їх на душу населення так багато, що існує навіть жарт, що кожному, хто закінчив духовну семінарію обов’язково треба збудувати по храму. І люди до нового священика підуть. Говорити щось про попа тут не люблять, оскільки він для закарпатців святий. Хоч духівників вони провини бачать, але воліють про це мовчати, мовляв усі ми грішні, він – теж людина.

Тим не менше, на Закарпатті багато різних конфесій і релігійних вірувань. Крім традиційних православ’я і католицизму, є чимало протестантських течій і зовсім екзотичних. На думку експерта Інституту політичної освіти Олександра Солонтая, найбільшу мережу в нашому краї мають Українська православна церква (623 організації), Українська греко-католицька церква (412), релігійні організації Свідків Єгови в Україні (164), Закарпатська реформатська церква (117) та Римо-католицька церква (102).

Крім того, Закарпатська область займає перше місце в Україні за кількістю монастирів, третє за кількістю слухачів у духовних навчальних закладах, п’яте за кількістю недільних шкіл.

Незважаючи на таку величезну кількість церков закарпатці не надто стають добрішими до інших та чеснішими. Невже чим більше в нас храмів, тим більше гріхів?

Забобони: заклявбисся

Хоч закарпатці і люди, які вважають себе віруючими, але дуже забобонні. Незважаючи на те, що всі священики в один голос стверджують, що марновірство є гріхом, проте забобони тут – річ настільки звична, як і ранкова молитва.

«Перебігла дорогу чорна мачка? Йой! Пропалабись! Мож ся вертати»,- кажуть старі люди.

І на адресу нещасної тварини линуть довгі прокльони.

«Не підбирай гроші на прехрьосткови, ото наворожені!» – настановляють бабусі онучок, коли ті вирушають на покупки.

Або коли господиня готує їсти і розсипає випадково сіль, починає її зразу присипати цукром, щоб не було сварки і примовляти: «Солі солєво, болі – болєво, а мені з того нісколєво». Роблять це жінки гарячково, бо дуже бояться сварок, а також не догодити стравами своїм ґаздам, бо переконані, що вони є найкращими у світі хазяйками.

Дуже багато забобонів пов’язано і з весіллями.

Нареченій не можна одягати обручку на рукавиці, не можна виходити заміж у сандалях (лише в туфлях), на голові обов’язково повинна бути фата і ніяких там капелюшків, бо інакше – розлучення неминуче.

Навіть фотографуватися без нареченого суворо заборонено, аби молода жінка швидко не овдовіла.

А ще закарпатці, коли про щось хороше розповідають, люблять постукати по дереву, буцімто аби щастя не зурочити.

Загалом ця тема настільки об’ємна, що по ній можна писати цілу дисертацію… навіть не одну.

Лайки: «Гомбиця би тя вбила»

На своїй автентичній говірці люблять наші земляки і поматюкатися. Хоча є цілком цензурні лайки, як-от: «Качка би тя копнула», «Мачка би тя копнула», «Фрас тя знає», «Роздеру тя гигамана», «Розорвутя ги жабу», «Ставись ми в гиртанках скоминов»…

Але є й із побажанням лих, тобто такі, що мають характер прокльонів. Зокрема: «Гута би тя трафила», «Фрас би тя побив», «Грум би тя вдарив»,  «Нєвоя би тя взяла», «Чорт би тя взяв», «Заклявбисся», «Пропалабись»,  «Бокорвань би тя на язик всадив», «Корела би тя забрала», «Гомбиця би тя вбила», «Гигало би тобов».

Люблять закарпатці лаятися також, згадуючи Бога. «Бога ти милого», «Бога ти материного», «Іштена ти небесного», «Сятилабисся», «Буг би тя побив», – кажуть наші земляки в пориві гніву.

Коли старі люди зневажливо говорять про інших,  надають словам яскравого місцевого забарвлення і особливих емоцій. Звучить це доволі кумедно. Наприклад, діди називають дружин босорканями, бабішкерами, а вони, у свою чергу, іменують своїх чоловіків чортами, перунами, старими хренами.

Про впертих дівчат, які йдуть напролом до мети кажуть, що вони кози. Так само можуть назвати подруг молодиці, коли хочуть інших принизити, а себе показати з позитивного боку.

А от скотиною можуть назвати і домашню худобу, і погану людину.

Існує на Закарпатті й ряд різних примовок, так званий, місцевий лайливий фольклор: «Так би сь пушов, ги в яри лед», «Закрий рило, аби не вило», «Іди пуд три вітри», «Ти, марго єнна», «Ти, гад строкатий», «Страть ся, гаде строкатий», «Такийись дурний, як талпа ґумова», «Дурнась, як папуча»…

Окремої уваги заслуговують і прислів’я. Усі вони взяті з життя і є справжнім джерелом народної мудрості. Скажімо, про п’яниць тут кажуть:  «П’є, гі дуга (райдуга)», «П’є паленку, як веселка воду», про нещирих людей: «На язиці — мед, а в сирцю — лед», про брехунів: «Пес бреше, а вітер несе», «Лем раз мож козу погнати на лед», про брудних: «Такий ись замащений, як комин», про тупих: «Голова в нього для того, оби лем шапку носити».

Загалом Закапаття дуже багате на подібні перли і кожен із них вартий окремої уваги.

Ворожіння. Віримо в Бога, але… чортові служимо

Найпоширенішим є червона нитка на руці немовляти, або на шиях домашніх тварин. «Оби не врекли», – кажуть літні жінки. Молодим мамам суворо наказують до хрестин нікому не показувати немовля, берегти, мовляв, від злого ока. Дітей  до року не стрижуть, щоб не відрізати їм шлях до щастя.

А ще в закарпатських селах жінки дуже бояться, що від їхніх корів босоркані відберуть молоко.

Як розповіла наша читачка з Тячівського району, її мама періодично набирає в півлітрову банку молока і йде з ним до церкви, аби захистити худобу.

«Вона несе його на молитву. Священик кладе в нього трохи попелу з кадила і молиться. Потім  це молоко треба дати випити корові, розділивши його на три порції. Дехто несе у храм сіно і вдома підпаливши, обдимлює хлів», – каже газеті «НЕДІЛЯ» жінка.

А ще закарпатці остерігаються, що відьма може підкинути під хату чорну ворону, мертву курку, ґудзики, глину, скручені нитки, ляльки вуду, засушену жабу. Існує думка, що якщо в чиємусь городі ворожка закопає зміїну шкіру, у хаті будуть постійні сварки.

Крім того, люди переконані, що якщо в родині народиться семеро дівчат підряд, то остання буде босорканьою.

Тим  не менше, закарпатці вірять і в добрих відьом, які лікують людей, допомагають родинам з’єднатися, а також самі не проти вдатися до певних магічних дій перед великими релігійними святами. Наприклад, на чистий четвер перед паскою всі члени сім’ї набирають у жменю трішки солі, складають у хустку і несуть святити у церкву. Цією сіллю потім і зцілюють хвороби, і присипають хату, щоб відігнати злі сили, і носять із собою для захисту від порчі, і присолюють їжу для недругів.

Дівчата ж не проти погадати на судженого перед зимовими святами. Загалом серед багатьох молодих закарпаток існує цілий культ заміжжя. Тому  деякі молодиці, аби добитися любові хлопця, на якого поклали око, не цураються навіть любовних приворотів.

Хижа: оби була бульша, чим  у сусіда

На Закарпатті рідний дім – усьому голова, як  хліб. Де б наші краяни не жили, завжди об’єднуються в спільноти земляків. Чого лише варте Київське закарпатське братство. Так само групуються вихідці з нашого краю і за кордоном, а в країнах Європи їх дуже багато.

До батьківського будинку в нас прийнято приїжджати не лише на дні народження рідних, але й на великі релігійні свята. Та найголовніше – побудувати свою хату… і бажано велику – дво-триповерхову, щоб була більшою, ніж у сусіда, і залізна кована огорожа, щоб була кращою, ніж у кума.

Загалом у багатьох куточках області житло вважається найбільшою людською цінністю. У окремих селах люди все життя трудяться на заробітках, аби звести оселю собі, потім – дітям, а насправді живуть у маленьких літніх кухнях, розташованих біля гігантських хоромів, або ж у підвальних приміщеннях.

Звичайно, так роблять не всі, але навіть у містах найголовнішим завданням родини є накопити грошенят на житло. Це справді логічно, бо мати дах над головою потрібно кожному, та часом наші земляки не вміють сумістити мрії з реальністю і беруть такі кредити на придбання квартир, або будинків, які не спроможні сплатити і потім важко й гірко прощаються з придбаним житлом.

Загалом під час розлучень будинки наші земляки ділять набагато важче, ніж рідних дітей. Звідки така меркантильність – невідомо. Але поділ майна проходить часом так амбіційно, що доходить не до рукоприкладства між колишнім подружжям.

Але не будемо про сумне, повернемось до портрету типового закарпатця.

У господарстві доброго ґазди або ґаздині колись мали бути коні та корови. Тепер же наші земляки пересіли на автомобілі. Купують різні – і старі, і нові, і дорогі Джипи, і  дешеві радянські «Жигулі», кому на який транспорт вистачає грошей. Багато хто їздить на машинах на іноземній реєстрації, тому тема пересічки тут актуальна вже багато років.

На автівках наші краяни і подорожують, і їздять на закупки і використовують їх, щоб «із дачі чи з поля картоплю (картошку, ріпу, крумплі, булі) привезти. Отже, машини стали для закарпатців такою ж необхідністю, як  і дорогі мобільні телефони та різні ґаджети.

Їжа: ґаздиня має бути шоківна

Багато наших земляків люблять, щоб у хаті було гарно, у всякому разі, краще, ніж у знайомих, які приходять колядувати, їсти паску, чи просто випити кави або 50 грамів. Зазвичай перед знаменними подіями наші земляки скуповують і килими, і меблі, і багато одягу. Показуху у нас  дуже люблять.

Значна частина кран трудиться за кордоном на заробітках, тож дружини заробітчан після повернення додому благовірних нерідко скликають подруг, аби похизуватися покупками чи подарунками, привезеними чоловіками з далеких світів, найчастіше – з Чехії. Але представниці слабкої статі на сезонні роботи їздять також. І при цьому працюють багато, як справжні чоловіки. Наші жони – не лише файні, але й витривалі, винахідливі та фізично сильні.

Найбільше їм подобається демонструвати свої кулінарні таланти. Якщо гостей немає, то вони фотографують наїдки і виставляють знімки в Інтернеті, мовляв, хай інші дивляться і заздрять. А своїх чоловіків навіть прагнуть нагодувати до смерті.

А готують у нас багато справді цікавих страв. Перевага надається м’ясній, копченій, смаженій та борошняній їжі. Смакують закарпатці і шойтом (сальтисоном), і лоці, і гуркою, і кляганцем (холодцем), і навіть токан (мамалигу) часто готують із шкварками.

До того ж, без курячого бульйону (поливки) і голубців взагалі не обходиться жодна гостина. Часто  ці наїдки не поєднуються зі здоров’ям, але наші земляки їх все одно обожнюють. Принаймні, більшість.

У фаворі тут і човлент, і рокот-крумплі, і кнедлики, і гомбовці, і фанки, і різні палачінти.

Щоправда, під час посту (говіння) багато хто переходить на інше меню. Пісні страви закарпатці нерідко готують на грибній основі. Добре, що цих дарунків лісу у нашому краї багато.

На Закарпатті також свято шанують родинні зв’язки. Не дарма про наше кумівство-сватівство, яке називають «стрий бабі вуйко» складають анекдоти. І поширюється це  на багато сфер. Часто коли хтось із родини досягає певного соціального становища, чи займає керівну посаду, допомагає «карпаткатися догори» й іншим: братам, сестрам, рідним чоловіка чи дружини… І викоренити цю клановість із нашого народу дуже важко.

А взагалі типовий закарпатець – людина добра, миролюбна, толерантна до інших, може вижити за будь-якої влади і в будь-якому куточку світу. Головне, аби були гроші.

Марина АЛДОН, газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено