Як баба Анця дідови яйця розкрашовала

— Діду, якого фраса сидиш на пеци, ги клочка? Ти вже яйця помальовав?- сердито баба Анця глянула на старого, який про щось замріявся.

— Нет, ще й не думавим. Помалюй ти. Ти в нас настояща художниця і спец по яйцях.  Ти же на них цілі портети колись мальовала. Вспомни молодость. Ти товди така спішна була, така шіковна! Такись ня любила! Йой, аж вспоминати приязно. Колим тя тискав дівков пуд паланком, ти аж пищала уд радости. А типир постарівим та ти ня неваловшним лем називаш, старим чортом, пердуном, лаєш ми, што заклявбимся, фрас би ня трафив, ґутта би ня взялата нєвояби ня побила. На май молодих уд ня ся вічно позераш. Я знаю, што ти не жона, а огинь. Як до роботи, так і до всього. До сважаня тоже. Но я тя всьо равно люблю.

Наближається Великдень. Закарпатці активно готуються до свята. Кожен як вміє, як може, та як дозволяють йому фінанси.

Баба Анця вже встигла в Ужгороді й м’яса з свині продати, і кількох курей, і грибів, і новий кошик купити, і дідови сорочку, й собі хустку, і хрещеним кіндерів,  і вікна всі на хаті помила, і шовдарь приготувала, і квіти перед хатою посадила, щоб гарно було.

— Но  што, Анцьо, намалюєш ми на яйцьови свуй портрет? Такий, де ти ще молода, не така зморщена, як типир, де коса втя до гузиці, а не такий хвуст куций, як у нашого Тузіка, а цицькивтя ще упругі, не висят до колун, – із іскрами в очах дід почав згадувати молодість. – Я фотографію ти зараз найду у альбомі. Ти лем перемалюй.

— А ти што будеш, лодарю, робити? – сердито глянула баба на чоловіка.

— Поштарька ми нову газету принесла. Наша, закарпатська. «НЕДІЛЯ» ся називат. Там стаття є дуже файна, про Москаля.  Я ти вголос читати буду.

— Аж про Москаля, та добре. Читай. Любитмися тот фаттю.

— Богаму того туй таку правду-матку рубат не дає їм спуску! – аж підстибнув дід, щось прочитавши.

— Кому? Ти голосно читай, а не коментуй.

— Добре. Іду ти дам фотографію, обись мала чим ся заняти, я ляжу і буду читати, а ти ми яйця малюй.

Дід схопився і побіг у кімнату, приніс альбом і знову всівся читати.

— Кой нич не робити, то бігаш як хлоп, а кой тя штось попрошу коли хижі вчинити, та тягнешся як черепаха, – знову озвалася баба Анця, роздивляючись фотографії.

— То і ти добра. Колим біровав, добрий бувим, а як бобик здох, ти лем ня піляш, ги бензопіла.

—Но добре, не шипи як гусак. Бери газету та читай ми. Який ото чоловік файний, тот Москаль. А як просто з людьми говорит. І матюкатся много, айбо всім ся ото любит. Я тоже кой сердита, матюкаюся. Доведут деколи такі як ти, діду.

— Анцьо, пак ти ми яйця мальовати нині будеш? А краски, кстаті, купилась?

— Нєт. Я натуральним ся лем пользую – бураком, морквов, шалатов, цибульов… І ще беру свічку, оби яйця обпальовати та тряпку шерстяну, оби їх натирати.

— А мальовати чим будеш? Фломайстрами?

— Малфо ти стара! Писачком! Ото така маленька ботка спеціальна.

Баба принесла повну коробку пристосувань, перехрестилася, дідовою запальничкою запалила свічку і всілася біля діда.

— Но та ти ми сяк читаш? Сидиш си з газетов, як бись води в рот набрав, а я най чекаю.

Дід розгорнув «Неділю» і почав читати:

– Я з села. На Закарпатті, наприклад, кажуть – “Йди до гузиці”. Ж*па – це взято з російського діалекту. Це не українська мова. До мене багато приходить простих людей, цілі делегації, іноді вони мене так сильно доводять, але я себе стримую. По відношенню до простих людей ніхто від мене не чув матюкливого слова. По відношенню до Києва – так.

— Но позерай лем, – раптом перервала старого баба Анця, тримаючи в руках яйце. – А ун іще й думат, із ким ся матюкати, а з ким – нєт. Бери з нього приклад. А ти з панами сятий, ги Петро на образі, а зо мнов ся матюкаш ги з яковись послідньов курвов. Вот із кого ти приклад брати треба!

— А з жонов може ун ся тоже матюкат. Ото лем із чужими нєт. Хотя Супрунку як на всю державу обозвав!

— Ун всіх кладе на місто. Хоть порядкує так… не дуже. Хоть і гойкат на них. А ти на ня як гавкаш, ги цербер. Уже ми 50 году спукуйно жити не даєш. А типир ня просиш обим ти ще й яйця розмальована, – розсердилася баба Анця.

Дід закрив газету.

— Што пердиш і чухаш лисину. Правду ти кажу?

— Анцьо. Дай ми альбом. Я сам уберу фотографію.

— Бери. Айбо не перевертай пластинку.

Старий витягнув одну з фотографій і дав у руки бабі.

— Ісю ми намалюй. Туй ти файна. Із намальованими губами і не така товста, як типир. І ходилась товди, як лісова косуля, а як типир ги качка.

— Качка яйця несе. А на них мож мальовати. Так што не много говори. Знаєш, діду, я бим тя послала як Москаль. Айбо перед Пасков нікому не мож удказовати. Давай фотку. На якому ти яйцьови сись портет мальовати?

Дід встав і кудись пошкандибав. За кілька хвилин повернувся з коробкою з-під бабиного блендера. Простягнув її старій.

—Удкрий.

Баба Анця подивилась, а там… величезне страусине яйце.

— Удікідь у тя йсе? – аж перехопило подих у баби Анці.

— Умінявим за дві фляшки самогонки уд кума Ферія, – загадково посміхнувся старий.

— І коли устигись?

—  Іще пу года тому. Державим спеціально до Великодня!

— Но та ти точно дуринь старий! Яйце мож було йзісти! А типир лем уверти! Було би яйишниці на всю вулицю. Што з ним типир чинити?

— Писанку ми на ньому намалюй! Я го для того й держав тулько. А яйишницю я йзім із курячих, – важко зітхнув дід знову розгортаючи свою улюблену газету.

zakarpatpost.net

 

Коментування вимкнено