Рік до виборів: шанси Вакарчука, секрети Порошенка та скільки буде чорнухи
І усі вони можуть претендувати на другий тур. І це не останній сюрприз.
Рівно за рік, 31 березня 2019 року Україну очікує день голосування на президентських виборах. Багато хто в Україні з нетерпінням чекає, покладаючи на цей день великі сподівання. Критики влади – зміни лідера, а прихильники – продовження курсу і завершення усього цього галасу, який розпочався задовго до передвиборчої кампанії, пише Укрінформ.
Передвиборчий рік регулярно ставитиме і даватиме відповіді на гострі питання. Деякі з них уже поставлені: наприклад, чи буде серед кандидатів Святослав Вакарчук і що означає солідний відрив Юлії Тимошенко в недавньому опитування СОЦІСу. Насамкінець, основне запитання – хто очолюватиме державу наступні 5 років?
Відтак, Укрінформ разом з експертами – засновником соціологічної компанії Active Group Андрієм Єременком та головою Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Володимиром Фесенком – наважились спрогнозувати , як розвиватимуться сценарії передвиборчого року.
Нові обличчя – будуть точно, але хто саме – досі незрозуміло
Соціологічні дослідження показують, що в Україні на сьогодні просто шалений попит на нові обличчя в політиці – відсоток людей, які позитивно відповідають на це запитання коливається від 60 до 70. Логічно, що всі вони хочуть побачити в виборчому бюлетені кандидата, який міг би зацікавити людей проголосувати саме за нього. Отже, яких несподіванок у списку кандидатів можна очікувати?
Єременко: Несподіванки гарантовано будуть, адже запит в суспільстві на нові обличчя на рівні 60-70%. Але хто стане цим новим обличчям – ще невідомо, хоча вже є певні дзвіночки. Як приклад, зараз по Києву розвісив “білборди” нардеп Віктор Чумак, і не лише в своєму окрузі, а по всьому місту. Ймовірно, він має президентські амбіції. А ще всі зараз поглядають на «неполітиків» – Святослава Вакарчука та Володимира Зеленського. Також роль «нового обличчя» може зіграти виходець з якоїсь регіональної, або «професійно-соціальної» партії – чи-то “Наш край”, чи-то “Аграрної партії”, які показують непогані результати на виборах в територіальних громадах.
Фесенко: Участь Вакарчука у виборах – одна з головних інтриг, яка залишатиметься ще мінімум півроку. Потенційно, він один з фаворитів президентських перегонів. Тому його участь у виборах суттєво змінить їх конфігурацію. Інша справа, що стосується і наявних кандидатів – у нас майже 40% виборців ще не визначились, за кого голосувати. Але й рейтинги тих, хто визначився, постійно коливаються. З урахуванням того, що більше половини виборців не довіряють жодному політичному лідеру, це і є головним джерелом потенційних сюрпризів.
Треба розуміти одну річ: якщо це абсолютно нове ім’я, якщо це людина нова настільки, що її мало хто знає – така людина не буде якимось значущим кандидатом на виборах. Якщо у людини нема історії успіху та суспільного авторитету, ця людина навряд чи може претендувати на серйозні результати. Хто може бути “новим обличчям”? Окрім Вакарчука потенційних фаворитів немає. Теоретично, такою фігурою може бути хтось з колишніх міністрів, але і тут поки не видно людей, які б сприймались одночасно і як нова фігура, і як той, хто здатний стати фаворитом. Парадоксально, що на іншому “фланзі” – серед вихідців з Партії регіонів, “новою фігурою” стала людина теж далеко не нова – Вадим Рабінович. Відносно новими можуть стати представники радикально-націоналістичного табору, як-от Андрій Білецький, проте його рейтинги не такі високі. Тому навряд чи він стане таким фаворитом. І загалом, заздалегідь прогнозувати, кого виборці адекватно сприймуть і швидко приймуть, а кого ні – дуже складно.
Реальних кандидатів небагато: один від влади, два від проєвропейської опозиції, два від Опоблоку і нове обличчя
Друге питання, яке наразі лишається без відповіді, стосується уже не просто кандидатів, а реальних претендентів на президентське крісло. Адже той факт, що президентські вибори пройдуть за півроку до парламентських, спонукає політиків брати участь у цій компанії задля піару власної політичної сили, а не з розрахунку на перемогу. Така стратегія – далеко не нова, вона вже використовувалась в Україні неодноразово, в тому числі і в 2014 році, коли, на думку експертів, найбільш успішно нею скористалась Радикальна партія Ляшка. Втім, цього разу Олег Валерійович навряд-чи задовольниться лише використанням піар-платформи та спробує поборотись принаймні за другий тур.
Фесенко: Переважна більшість відомих політиків розцінюють участь в президентських виборах як інструмент політичної капіталізації і привернення уваги потенційних спонсорів. Якщо, наприклад, Анатолій Гриценко, або хтось інший здобудуть достатньо високий рейтинг – це вже реальний результат, внаслідок якого капіталізація політичного проекту стрімко зросте. Партія зможе пропонувати свої послуги, наприклад гроші у виборчий фонд в обмін на включення в прохідну частину списку “потрібних” людей. Хоча така схема не несе ніяких гарантій – є приклади, коли це не спрацьовувало. Наприклад, той-таки Гриценко здобув достатньо високий відсоток голосів на минулих президентських виборах, але парламентські вибори – програв. Цього разу президентські вибори як підготовку до парламентських може використати багато хто. Наприклад, Володимир Зеленський. Шансів в нього небагато, але він може піти на такий крок для розкрутки проекту “Слуга народу” і себе як політичної фігури.
Але частина кандидатів боротимуться за посаду президента. Перш за все, два головних фаворити – Петро Порошенко і Юлія Тимошенко, чинний президент і лідер опозиції з найбільшим рейтингом. Багато хто очікує їх двобою і в другому турі. Але шанси на вихід в другий тур, виходячи з останніх рейтингів і динаміки останнього півріччя, мають Олег Ляшко, Юрій Бойко, Вадим Рабінович і Анатолій Гриценко. До цього списку можна віднести і Святослава Вакарчука, якщо він висуватиме свою кандидатуру. Хоча слід зважати на те, що рейтинги Вакарчука і Гриценка між собою дуже пов’язані, це приблизно один електорат – виборці, які не хочуть голосувати ні за Порошенка, ні за Тимошенко, ні за Ляшка, ні за колишніх регіоналів.
Отже, за вихід до другого туру змагатиметься 5-6 осіб: чинний президент, кілька представників “єврооптимістичної” опозиції, кілька представників колишньої Партії регіонів та нове обличчя. Враховуючи таке розташування сил, виникає питання, якою буде передвиборча боротьба: жорстокою, як в 2010-му, або ж лідери обійдуться малою кров’ю, як в 2014-му?
Єременко: Думаю, боротьба буде дуже жорсткою. Ширяться чутки, що вже зараз створюється багато “чорних штабів”, окремих штабів та підрозділи – які знаходяться не обов’язково в столиці. А політтехнологи у нас, як ми знаємо, люди творчі та креативні, тому очікується дуже багато цікавої “чорнухи”. Загалом, у нас кожні вибори характеризувались вибором між добрим і поганим. Був класний Ющенко і поганий Янукович, або ж навпаки, в залежності хто як сприймає. Словом, ми вибирали між добром і злом. Але зараз такого добра і такого зла, як було раніше, просто нема. Відповідно, і передвиборча кампанія буде абсолютно інша. Варто очікувати боротьбу програм, боротьбу штабів, боротьбу чорних схем, боротьбу схем скупки виборців – причому, боротьбу усього цього – одразу.
Хто переможе – невідомо, але стає зрозуміло, як можна перемогти
Політичні умови, в яких опинилася країна, не дозволяють за рік до виборів спрогнозувати переможця навіть приблизно. Адже багато чого може змінитись – ймовірні кандидати можуть зійти з дистанції, можуть з’явитись і нові обличчя. Втім, зараз можна починати говорити про “рецепт перемоги” на президентських виборах – яким він буде і від чого залежатиме успіх.
Єременко: Все доволі просто. По-перше, кандидату треба пояснити усій країні, що це саме він – нове обличчя. Навіть Петро Порошенко має бути для всіх новим кандидатом. Як він це зробить – не знаю, але точно буде намагатись. По-друге, кандидат має бути патріотом, але не ура-патріотом, запит на яких був в 2014-му році на початку війни. Кандидат має бути розсудливим патріотом, який розкаже, як буде піднімати економіку, або як роздаватиме гроші. І обов’язково кандидат має говорити про те, що знизить податки і підвищить соціальні виплати. Яким чином він пов’яже ці дві тези, ніхто пояснювати, звісно, не буде. Тим паче, виборці не будуть слухати “голос розуму”, мовляв, неможливо одночасно підвищити соціальні виплати і зменшити податки. По-третє, кандидат має виконувати багато особистої роботи: приїхати в кожне село, потиснути там хоч 20 рук, посміхнутись, сфотографуватись в обіймах – хто зі священиком, хто з коровою. Обов’язково поговорити з бабусями, особисто роздати календарики, газети і інші атрибути. І по-четверте, штаб кандидата має ідеально організувати схему мотивування виборців прийти на вибори. Вже не просто “пайки” роздати – це вже не працює, – а зробити так, щоб бабуся, яка отримала “пайок”, зрозуміла, що її не купують, а її люблять, і про неї піклуються.
Фесенко: Секрет перемоги у кожного свій. Опозиційні кандидати мають робити ставку на критику влади і особисто президента. Петро Порошенко, в свою чергу, має кілька шляхів до перемоги, але потенційно йому варто робити акцент на своєму досвіді, стабільності, та визначеності, особливо зовнішньополітичного курсу. Йому варто зробити так, щоб чинного президента сприймали як менше зло в порівнянні з конкурентами. Водночас, Юлія Тимошенко може виходити з поміркованої стратегії, вичікувати падіння рейтингів Порошенка. Їй вигідно вийти з Порошенком в другий тур, а далі акцентувати свою кампанію на контрасті з Порошенком за рахунок того, що зараз у неї менші “антирейтинги”. Мовляв, вона найбільш досвідчений політик, найбільш прийнятний кандидат, гарна альтернатива Порошенку. Але її можуть очікувати проблеми, якщо раптом вийде інший кандидат – Вакарчук або Гриценко. Тоді ця стратегія спрацює проти неї і її рейтинги впадуть. Тому і у вичікуванні є певні ризики для Тимошенко, тож їй потрібні резервні плани.
Загалом, політичний рік для країни прогнозується дуже цікавим. Передвиборча кампанія розгортатиметься з великою силою і швидкими темпами. Але найголовніше для усіх нас – не допустити, щоб ураган передвиборчої боротьби, який хаотично пройдеться країною, не зніс ті очевидні, щоб там не говорили, перемоги, які таки здобула країна за минулі кілька років.
Микола Романюк
