Інспектор міста: прем’єру з інспекцією Ужгорода подивилося найбільша кількість глядачів за весь час існування проекту

Рік тому життя Володимира Остапчука круто змінилася. Він став одним з трьох провідних міжнародного конкурсу «Євробачення-2017», що проходив в Києві, і одним з найбільш затребуваних шоуменів країни. У той час Володимир працював в одному з ранкових шоу і збирався з сім’єю переїжджати на постійне місце проживання в Канаду. Але його плани круто змінилися. Після закінчення конкурсу Володимир отримав кілька привабливих пропозицій про роботу. Ведучий вибрав «1 + 1» і проект «Інспектор. Міста ».

За перший сезон команда «Інспектора» проїхалася по шести українських містах, оцінюючи їх за шістьма критеріями: медицина, освіта, безпека, їжа, еліта, сфера послуг. Заклади, які продемонстрували високий рівень послуг, що надаються, отримали від провідного звання «Гордість міста». Ті, хто не відповідав стандартам якості, – «Ганьба міста». Тиждень тому було прийнято рішення про продовження проекту, і незабаром команда «Інспектори» знову вирушить в дорогу. Поки ж Володимир Остапчук живе на дві країни – в Україні і Канаді, зізнаючись, що будинком вважає, звичайно ж, Київ, пишуть ФАКТИ.

– Володю, виходить, щоб стати популярним в Україні, вам треба було її покинути.

– Дійсно, треба було спочатку прийняти рішення про виїзд до Канади. Ми з дружиною вже отримали офіційні документи про те, що є резидентами, фактично, були на валізах. І в цей час щось мене смикнуло піти на кастинг ведучих «Євробачення». Цей конкурс круто змінив моє життя. І коли після «Євробачення» я все ж вирішив полетіти, мій продюсер буквально зняв мене з трапа літака, сказавши: «Володя, що ти робиш ?!» І я залишився.

– Ви розуміли, що в Канаді доведеться починати все з нуля?

– Звичайно. Але ми з дружиною – люди, виховані на західній культурі. Вона у мене перекладач. Ми усвідомлювали, що адаптуватися в іншій країні нам буде не дуже складно. Тим більше на той момент я нічого особливого в Україні не добився. Нас не лякав переїзд. Ми знали, що це комфортна для життя країна з кліматом, дуже схожим на український.

– Ваша дружина з дочкою в Канаді, ви часто літаєте в Україні. Скільки часу витрачаєте на дорогу?

– З пересадкою годин дванадцять. Якось я їхав швидкісним поїздом Харків – Київ, який повинен був доставити мене в столицю за п’ять годин. Але поїзд зламався, і дорога зайняла дванадцять годин.

– Що говорили керівники проектів ті шість років, коли вас не брали в шоу?

– Справа навіть не в тому, що не брали. Просто не було цікавого проекту, в якому я міг би розкритися. Ходив на величезну кількість кастингів, але в 90 відсотках випадків мені говорили, що я занадто молодий чи веселий. Я навіть пробувався на диктора новин і мене старили. Зробили грим, надягли окуляри. Я подивився на себе в дзеркало і сказав: «Ні, хлопці, не моє». Поки не з’явилося «Євробачення».

– І ви стали нарозхват.

– Я підписав контракт з «1 + 1». Періодично мене запрошують спробувати свої сили на Бі-бі-сі в Лондоні. Але я відмовляюся, бо українське телебачення приймає мене з розпростертими обіймами.

– Уже оголошено старт другого сезону «Інспектор. Міста».

– Рейтинг першого сезону був дуже високий, прем’єру з інспекцією Ужгорода подивилося найбільша кількість глядачів за весь час існування проекту. До речі, судячи з опитувань, «Інспектор» в основному дивляться жінки від 25 років і старше.

– Ви прямо як телевізійний Олег Винник!

– До речі, ми обидва з Черкащини. Напевно, це дуже багатий творчими людьми край. Правда, я так красиво, як Олег Винник, не співаю. Хоча в караоке, напевно, зміг би з ним позмагатися.

– Зате він навряд чи знає, як вирішувати проблеми лікарень, дитячих садів і супермаркетів.

– Тепер до мене і правда звертаються з абсолютно різними питаннями: від вирішення проблем в школах до налагодження харчування в училищах. Часто ми опиняємося останньою інстанцією, до якої звертаються люди. Наша основна відмінність від попереднього «Інспектора» в тому, що ми намагаємося всюди знаходити позитив, показувати, що у нас дійсно не так погано, як прийнято вважати, і нам є чим пишатися. Знімаємо довго, по 16 годин на день. А через місяць після зйомок повертаємося і перевіряємо, чи усунені проблеми і не з’явилися нові.

– У проекті траплялися і майже детективні історії. Наприклад, коли вас викрав водій таксі в Ужгороді.

– Тоді мене врятувало знання англійської мови. У тому сюжеті я вдавав із себе сліпого канадського туриста. Якби водій відчув, що я його обманюю, не знаю, чим би це все закінчилося. Мені реально було страшно. Особливо коли зрозумів, що наша знімальна група в якийсь момент зникла з поля зору. При цьому я ж не міг дати зрозуміти, що бачу, куди ми їдемо. Водій, відчувши недобре, почав дзвонити і говорити з кимось на вірменській мові. Тоді я дуже злякався. Не знав, чим закінчиться ця історія. Слава Богу, мене висадили на найближчій заправній станції і все обійшлося. До речі, потім були схожі історії з погонями, коли ми знімали в Долині та Тернополі.

– З шести міст, в яких ви побували з інспекцією, є той, в якому хотілося б залишитися?

– Якби перевезти мою сім’ю, людей, яких люблю, я б залишився в будь-якому з цих міст. Адже ми не вибирали за принципом: найгірше місто країни. Навпаки, ці всі міста з величезним потенціалом.

– Вас напевно вже знають в обличчя у всіх публічних закладах.

– Про що мова! У мене навіть в Києві в супермаркеті, куди найчастіше ходжу, є особистий охоронець. Він зустрічає мене на вході і не ходить за мною, поки не вийду. Стежить, щоб раптом не почав знімати.

– Де тепер ваш дім?

– Звичайно, в Києві. Хоча мені комфортно жити в Канаді, я не відчуваю незручностей, розумію західну культуру. Моя сестра давно живе в Данії, брат – у Франції. Але я нікуди не збираюся їхати з України. Зараз за сімейними обставинами дружина з дочкою в Торонто. Дочці чотири роки, вона пішла вже в початкову школу. Навчається з дев’ятої ранку до третьої години дня. У неї нові друзі, вона почала говорити англійською.

– Знаю, що незабаром ви вдруге станете батьком.

– Тому ми і полетіли в Канаду, прийнявши рішення народжувати саме там. Перший досвід пологів моєї дружини був в платній київській клініці. Зізнаюся, такого ставлення до пацієнтів, як у нас, за кордоном немає і близько.

zakarpatpost.net

 

Коментування вимкнено