АНОНС. Чому на Закарпатті сьому дочку вважають відьмою?
Мати казала, що в мене недобрі очі, а сестри виганяли з кімнати, коли вишивали
На Закарпатті існує повір’я: якщо в родині народяться семеро дівчат підряд одна за одною, то остання з них буде відьмою. Через такі забобони часом страждають невинні дівчата, їх цураються, остерігаються та всі біди в селах звалюють на них, пише популярна у Закарпатті газета «ПОРАДИ».
До редакції газети «ПОРАДИ» надійшов лист від нашої постійної читачки, у якому вона вирішила поділитися сумною історією свого життя.
Нас у батьків було восьмеро. Я народилася сьомою і мала шість сестер. Після мене мама мала ще сина – мого молодшого брата Андрія. Його всі любили, усе найкраще діставалося саме йому. Та й сестри ні в чому не мали потреби, з ними добре обходились усі, тільки я була завжди чужою у будь-якій компанії.
Навіть мати мене називала відьмою. Коли вона готувала їсти, а я заходила на кухню,вона обов’язково то пересолить страву, то щось розіб’є, то їжа згорить. Вона казала, що в мене недобрі очі. Сестри, коли вишивали, виганяли мене з кімнати, бо боялися, що рушник вийде негарним, вколють собі пальці, заплутаються нитки… відмовок вони мали сотні. У школі однокласники зі мною також не товаришували,казали, якщо я їм на перерві перейду дорогу, на наступному уроці вони отримають двійку.
Так я й виросла сама,як стеблина в полі. Не раз думала про те, щоб піти в монастир. Стримувало лише те, що там дисципліна і все потрібно робити за графіком, я ж була людиною творчою. Мені хотілося свободи, а не обмежень. Тож я подалася вчитись на художницю в Ужгород.
Студентські роки були найкращими в житті. Там ніхто не знав, що вдома мене вважають закарпатською босорканею. У моїй присутності і їсти смачно дівчата готували, і на оцінки моя поява нікому не впливала, нитки ні в кого не плуталися, коли дівчата зашивали порвані спідниці чи пришивали до сорочок хлопцям ґудзики.
Але ті кілька років промайнули дуже швидко, і я знову повернулася в рідне село на Тячівщину. На той час усі мої сестри повиходили заміж, навіть 14-річний брат уже мав дівчину, а я, за сільськими мірками, залишалася у старих дівках. Мама лише про те й говорила, що мені вже 22 роки, а я досі «вишу в неї на шиї». Мені вже й самій хотілося мати власну родину, щоб піти з батьківської хати. Але хлопці мене обходили десятою дорогою. Та ще б пак! Адже мене всі називали відьмою!
Чому зкакарпатку звинувачували у всіх бідах у селі? Як вона знайшла щастя? Яка доля чекала на її власних дітей? Чому змушена була змцнити місце проживання?
Про це та багато-багато іншого читайте у свіжому номері газети «ПОРАДИ».
Купуйте свіжий номер газети «ПОРАДИ» у кіосках або передплачуйте на своїй пошті!
У продажу із 27 квітня.
