Чому закарпатські жінки хочуть змінити чоловіків, а вони дружин – ні

Закарпатський коуч тренер Ірина СТЕЦИК про те, як навчитися бути щасливим, як стати успішним і що всі наші обмеження – лише у голові

Зараз багато хто замислюється над власним призначенням у житті, займається пошуками себе. Іноді самотужки впоратись важко. Комусь на допомогу приходять книги, комусь відеоурооки, а хтось – звертається до людей, які вміють спрямовувати думки в потрібне русло.

Тож сьогоднішнім гостем прес-центру газети «НЕДІЛЯ» є лайф-коуч, або тренер із саморозвитку Ірина СТЕЦИК. Під час наших «Недільних бесід» вона розповіла, що таке коучінг, із якими питаннями до неї  найчастіше звертаються закарпатці, як допомогти людині реалізувати свій потенціал, як досягти у житті успіху та багато іншого.

Ірино, розкажіть, будь ласка, коротко, хто такий коуч, яка різниця між лайф-коучем і психологом та психотерапевтом?

Психотерапевт – це лікар, що працює з певними психічними розладами пацієнтів.  Психолог також занурюється у внутрішній світ людини, емоції, контакти зі світом, допомагає виявити причини проблем.  Коуч  працює трішки в іншому напрямку – направляє увагу клієнта в бажаний стан. Наприклад, окей, твої проблеми родом з дитинства, і ти це знаєш, а далі що? Чого бажаєш для себе в майбутньому? Що будеш з цим робити? Тобто, Коуч допомагає клієнту перетворити проблему на задачу, адже на будь-які на речі можна дивитися з різних позицій.  Із  минулих труднощів, які, безперечно, є уроком, можна побудувати стратегію успіху. Відомі люди під час життєвих кризових ситуацій саме так і робили.

Лайф коуч дуже близький до психології. Якщо бізнес-коуч працює з фінансовими задачами – поставленням мети, налаштуванням на виявлення перешкод, пошук  ресурсів, то лайф коуч – більше  орієнтується на допомогу людині усвідомити істинні свої бажання та перешкоди, і  почати щось робити уже, зараз, не відкладаючи щастя на потім. Наприклад, жінка хоче схуднути, але через якісь причини вона цього не робить, або ій це ніяк не вдається.  Коуч  допомагає клієнту  зрозуміти, що зайва вага має як причину , так і мету, так і що з цим робити.

Із чого почалася ваша стежка в професію?

Вона почалася не так давно – два роки тому. Але фактично я все життя займалася самокоучингом, тільки раніше не знала, що це таке. У мене було таке хобі. Якось моя подруга, інструктор йоги і сексолог Альона Гондорчин  сказала мені: «Іро, ти стільки всього знаєш, ти можеш бути корисною людям!» Вона запропонувала мені провести тренінг ,так і почався мій професійний шлях. І вже тільки після того, як я почала працювати як тренер і проводити тренінги, я почала шукати школу, в якій можу здобути необхідні знання.  Загалом така стратегія є корисною, бо часто людина провчиться п’ять років і далі виявиться, що все – ілюзія, здобута спеціальність не подобається, за фахом працювати немає бажання. У нас же існує стереотип, що молоді необхідно отримати спочатку університетський диплом, а далі думати – що з ним робити. Тому своїх дітей я не буду примушувати одразу після школи вступати до ВУЗу, хіба що це буде їхнім усвідомленим вибором. Вважаю, що коли немає впевненості – краще піти просто працювати в ту сферу, яка приваблює. Таким чином можна зрозуміти, чи цікава ця галузь, чи є бажання  в неї заглиблюватись, чи ні.

Із якими питаннями звертаються  закарпатці найчастіше? У чому не можуть розібратися? Чи замовляють закарпатські підприємці тренінги для працівників?

Найчастіше закарпатці шукають внутрішню гармонію, хочуть знайти баланс, заспокоїтися, прийняти себе, бути впевненими в собі. Із матеріальними питаннями приходять не так часто, як би це могло видатися. У будь-якому разі, пропрацьовуючи навіть матеріальні питання, клієнт приходить до того, що за бажанням більших статків стоїть щось глибше.  Усі наші бажання є тінню внутрішніх цінностей, які ми можемо навіть не усвідомлювати. Коли людина бачить свою справжню потребу, вкладає сили і енергію у себе справжню, то проблеми або відпадають, або їхнє вирішення вже не потребує стількох ресурсів, як раніше.  Бо коли ми робимо те, чого насправді не хочемо – це виснажує. Фінансовий успіх часто є результатом певної системи цінностей людини  та її переконань.

Деякі тренери проводять тренінги зі щастя. Природно, що всі хочуть бути щасливими, але як цього навчитись на кількох заняттях?

Саме того, як досягти цього стану ми і навчаємо. Наразі я приймаю участь в проекті  Альони Гондорчин  «Woman.Transformation», метою якого є навчити людей краще розуміти себе і того, що ім  необхідно пропрацювати для досягнення стану гармонії з собою та світом. Насправді,  ми самі вибираємо – дозволити собі бути щасливими вже, чи чекати, коли подолаємо невідомо скільки перепон і жити ілюзіями. Ми або готові бути щасливими, або ні. І таке рішення приймаємо щосекунди.

Зараз багато хто невдоволений роботою: не влаштовують умови праці, зарплата, колектив, але при цьому люди терплять і мало хто ризикує знайти іншу роботу чи розпочати власну справу. Що можна їм порекомендувати?

Людина – істота адаптивна і може пристосуватися до будь-яких умов, навіть негативних. Наприклад, якщо болить рука – хай болить, колись перестане. Це ж стосується і роботи, і стосунків. Є причина, чому вигідно страждати. Поки вона не з’ясується і не вирішиться, така стратегія буде й надалі. Коуч працює з підсвідомим і ми виявляємо такі речі.

Ви переважно займаєтесь жіночими практиками… з якими питаннями приходять жінки? Що найбільше турбує закарпаток?

Я не займаюся виключно жіночими практиками, просто більше працювати доводиться саме з жінками. Чоловіки, хоч і рідше, але також приходять. Часто жінки просять щось зробити з їхніми чоловіками, прагнуть, аби змінився партнер. Але зміни потрібно починати передусім із себе. Чоловіки ж ніколи не просять щось змінити у своїх жінках. Вони більше налаштовані на те, що повинні самі щось робити. Їх більше цікавить самореалізація, як бути більш ефективним. Жінок же більше хвилює те, аби почуватися гармонійно та все встигати.

Якого віку і статі найбільше ваших клієнтів? Наймолодші і найстарші?

Найбільше, звісно ж, жінок. Наймолодші – підлітки років 15, перед якими постає вибір професії, у цьому питанні коучінг дає дуже хороші результати. Найстарші – до 60 років.

Із чого радите починати самопізнання закарпатцям?

Із банальних речей щодо тіла. Запитати себе: «Що я зараз хочу?» Відповіді можуть бути різними, бо декому в той момент хочеться спати, комусь їсти, комусь прогулятися. Усвідомлення своїх потреб це вже – перший крок до самопізнання. Багато хто забуває поїсти, попити, вийти на вулицю на свіже повітря – звідки бути хорошому настрою і відчуттю щастя, якщо навіть банальні фізіологічні потреби люди ігнорують? Звідки бути гарному настрою, коли людина перевтомлена і цього не усвідомлює?  Наступний етап – усвідомити свої емоції, почуття. Комусь у ту мить буде смішно, комусь сумно, комусь страшно, хтось буде хвилюватися, хтось думати про майбутнє, або минуле. Виявляємо свої почуття і тоді вже можемо на них впливати. Далі починається рівень для тих, хто готовий дійсно себе знати і відчувати – вивчати про що думаєш. Взаємозв’язок думок і почуттів надзвичайно тісний. Кожна наша думка відзивається в тілі нейтральним, приємним, або неприємним відчуттям. Якщо відключити думки, залишиться чисте сприйняття, скажімо, холод, тепло, сум, радість, коли немає фільтрів – добре це чи погано. Таке сприйняття світу є щирим, дитячим. Коли ж ми накладаємо на картинку побаченого думки типу «добре-недобре», «правильно-неправильно», запускаємо процес страждання. Думками себе можна або лякати, або підніматися на вищий рівень розвитку. Енергію варто спрямовувати не на самоїдство, а на краще розуміння себе. Коли ми вміємо розділяти фізичні відчуття, емоції, почуття і думки, фактично починаємо формувати своє життя. Це праця, але вона того варта. Накачувати м’язи також важко. Але результат потім  тішить.

Яка з коуч сесій була для вас найцікавішою?

Завжди цікаво, коли люди приходять із одним бажанням, а в кінці усвідомлюють, що прагнуть зовсім іншого. Цікаво також, коли клієнт виявляє, що до чогось не готовий, може навіть багато років того хотіти, а коли зіштовхується з відповідною ситуацією, усвідомлює, що бажання те було ілюзією. Був у мене випадок, коли прийшов чоловік, який хотів вивчити іноземну мову, та все ніяк не брався за навчання. Хотів зрозуміти, в чому справа. Він мав усі умови, але не вчив  і все. Коли ми з ним почали працювати, виявилося, що іноземну мову він хотів вчити  для того, аби відчувати себе в житті більш гідно. Коли я спитала, що значить для нього відчувати себе» більш гідно» – виявилось, що бути чесним та тримати своє слово. Тобто, насправді він хотів бути більш чесним, і не усвідомлював цього. А бажання вчити мову  було не справжнім, надуманим. Коли цей чоловік буде задовольняти свою потребу бути чесним та відповідальним, то краще буде ставитися до себе самого і енергії в нього прибавиться для здійснення своїх намірів.  Отже, насправді деякі наші бажання можуть бути примарними і ми вкладаємо енергію у вигадані цілі. А потім розчаровуємось в собі, так як енергії для їх реалізації не вистачає.

Що порадите прочитати закарпатцям, яку саме літературу читаєте ви?

Зараз найбільше читаю професійної літератури, продовжую навчання, підвищую свій рівень сертифікації. Що раджу почитати іншим? Колись на мене гарне враження справила книжка Мингьюра  Ринпоче «Будда, мозок і нейрофізіологія щастя». Тібетський майстер виклав дуже простою мовою дуже складні речі про те, як ми собі можемо допомогти. Для сучасних людей це дуже корисно знати. Дуже шкода, що такого нас не навчають у школах. Ми багато чого вчимо, а як себе розуміти – поняття не маємо. А моєю улюбленою книгою загалом є «Подорож додому» Раджанатха Свами. Це теж цікавий твір про пошук себе.

Як проводите вільний час, які маєте захоплення крім основної роботи, куди подорожуєте, чи маєте улюблені місця?

Моя робота і є моїм найбільшим хобі. Мені завжди подобалося читати та пізнавати, спостерігати за іншими та аналізувати, а також вивчати себе.

Вільного часу в мене зовсім небагато. Я мама двох діток і графік собі ділю – коли чому присвятити час. Кожної неділі ми обідаємо у  батьків(моїх або чоловіка), або десь гуляємо чи мандруємо в межах Закарпаття. Влітку їздимо на море, взимку відвідуємо  Австрія – катаємось на лижах разом з дітьми. Також зимою гостюємо в селі  в родичів. Вони живуть в горах, на Тячівщині. . Тобто, коли не працюю, насолоджуюся спілкуванням із рідними.

Поділіться веселою історією з життя, яка запам’яталася найбільше.

У юності я займалася у студії сучасного танцю «Бліц» і якось мені випала нагода бути солісткою. Партнера мала дуже досвідченого, чудового танцюриста. Ми почали танець  двоє з ним, а на певному етапі до нас мали приєднатися й інші дві пари. Тож коли ми танцювали, у нас було таке па, як на балеті, партнер мав мене підняти. Він мене підкинув, покрутив і поставив, та  не тим боком.  Я опинилась лицем до прожектора, мене засліпило, у голові збилася програма того, що потрібно було робити і я почала виконувати незрозумілі  рухи. Тож половину танцю ми просто бігали по сцені, підстрибували, розмахували руками і створювали вигляд, що танцюємо. Наша керівниця Альона Камінська просто сиділа і дивувалась з того, що відбувається на сцені. Вже потім, коли вже до нас вийшли наступні пари, ми підлаштувалися під них і почали  танцювали нормально. Досі весело пригадувати.

Спасибі за розмову. Успіхів вам у житті та роботі, внутрішньої гармонії та здійснення всіх бажань.

Марина АЛДОН, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Прокоментуй!

(Обов’язково)
(Обов’язково, не публікується)