Тут у школі на перерві ще українською говорять, а у Бистрому вже і в сім’ї по-румунськи. Як живуть марамороські українці у Румунії
Українці – третя за чисельністю етнічна меншина Румунії після угорців та ромів. Налічує з 50 тис. осіб. Більшість проживає на півночі держави у регіоні Мармарощина.
Присутність українців у Румунії одразу відчутна після переходу кордону в місті Сигіт: на вулицях можна почути місцевий діалект української, у самому центрі стоїть позолочений пам’ятник Терасу Шевченку, поряд діє український ліцей його імені. Тут навчається 186 дітей. Більшість приїздить з навколишніх українських сіл, пише gazeta.ua.
“Ліцей повністю на утриманні Румунії. Також держава фінансує об’єднання кожної меншини. Вони мають представників у парламенті, – розповідає суботнього ранку директор закладу Касіян Піцура. Він народився в українському селі. Закінчив Львівський університет. Викладає математику.
“Румунський закон про освіту є прикладом для Європи щодо меншин, – продовжує він. – Тому ваш закон, прийнятий минулого року, трохи тут людей зачепив. Але ми швидко дійшли до спільного знаменника. На відміну від Угорщини і Польщі”.
Гірко, що про нас в Україні ніхто не знає. Хоча верхівка в курсі
Ліцей заснували 1947 року. Через 13 років закрили. Відновили його роботу 1997-го.
“Гірко, що про нас в Україні ніхто не знає. Хоча верхівка в курсі – Павло Клімкін двічі приїздив, був президент Віктор Ющенко. А далі – туман. Комусь говориш, що в Румунії є український ліцей, то очі вирячать – вперше чують”, – додає Касіян Піцура.
Найбільше українців в країні живе у селі Руська Поляна – 10 тис., або 97% усіх мешканців. У центрі стоїть школа з українською мовою викладання та Гуцульський культурний центр. На них поряд з румунськими вивісками – українські.
Із заглибленням у село відмінна дорога змінюється на гіршу, трапляються горби та латки, подвір’я – більш занедбані, деякі паркани похилилися. Руська Поляна – глибинка, кінець шляху. Далі лише простягаються Карпатські гори, покриті свіжою травневою зеленню
Сюди люблять приїздити румуни зі всієї країни, аби насолодитися природою. Знімають житло у селян. Багато місцевих виїжджає на заробітки до Іспанії, Португалії, Італії. Хто лишається, працює в державних установах та тримає господарства. Середній заробіток у місяць складає 400 євро – 12 тис. грн.
“Христос воскрес!” – вітаються на вулицях Вишівської Долини. Таке привітання звучатиме тут до Вознесіння – 40-го дня після Великодня. У селі на самому кордоні з Україною живе 1,5 тис. українців. Серед них – з півсотні румунів. Ще недавно тут діяв залізничний контрольно-пропускний пункт. Через село проїжджав поїзд з українського Рахова до Сигота. Сьогодні “українська” колія заростає кущами.
“Мала у листопаді зустріч із нашими жінками. Плакалися, що українська мова занепадає. Тут у школі діти на перерві ще розмовляють українською. А підіть у Бистрий – там і у сім’ї вже по-румунськи говорять, – розповідає ввечері біля магазину Лідія Співалюк, вчителька української школи на пенсії. – Викладати тут українську – то не є легко. У мої часи не було таких можливостей, інтернету, де можна знайти вправи, посібників. Пам’ятаю, вчили оповідання “Козачка” Марка Вовчка. Питаю дітей: “Як би ви переклали слово “козачка” на румунську?”. Що, думаєте, сказали? Капріца – козочка. Діти навіть ніколи не чули, що то є козак.
Та й тепер далеко не краще. Як директор школи – румун, то каже учню: “А, необов’язково тобі записуватися на українську”
Питаю дітей: “Як би ви переклали слово “козачка” на румунську?”. Що, думаєте, сказали? Капріца – козочка.
У неділю біля 8:00 на пішому митному переході у Сиготі – лише я та 23-річний Юрій, студент Художньої академії в румунських Яссах. Їде на вихідні у рідне Солотвино в Україні. Селище розкинулося одразу за прикордонним пунктом пропуску.
“Сьогодні Святого Юрія. У мене батько теж Юрій. Будемо святкувати, бо у Румунії це свято не відзначають”, – пояснює студент.
Його батько – румун. Мати – українка з Львівщини. Юрій має право безкоштовно навчатися у вузі, отримує стипендію.
“У Румунії добре ставляться до національних меншин, – говорить. – Там постійно угорці бунтують. Їх багато – майже півтора мільйони. Заявляють про свою автономію. А румуни лише дивляться на то і мовчать. А тут люди ходять по Чернівцях з плакатами “Геть румунів!”, замість того, щоб збагачуватися іншою культурою”.
Постійно угорці бунтують. Їх багато – майже півтора мільйони. Заявляють про свою автономію
Юрій береться провести мене через місто до автостанції.
“Нас не можна звідси викорінювати. Бо ми тут споконвіку були. Маємо будинки, землю наших прадідів. Тут лише мадяри живуть в отих дев’ятиповерхівках, бо вони приїжджі, – показує на район з кількома сірими блоками. – А це праворуч – моя школа, українська. Сюди ходить багато румунів і мадярів, щоб знати українську. Я сам краще її знаю за румунську. Хоча, бувало, зустрічав тут молодь, що не розуміють українську. Як так можна? Навіть якщо тобі вона не потрібна, це мова країни, де ти живеш”.
Після Першої світової війни у межах “великої” Румунії опинилися Буковина, Бессарабія та трохи Закарпаття. Частина територій з українським населенням стали румунськими. Крім того, до Румунії, головним чином Бухаресту, емігрували українські політичні діячі. Їх основу склали вояки Армії УНР, які восени 1920 перейшли Дністер.
