День вишиванки. Таємниці закарпатської «довгані»

Унікальними сорочками на Закарпатті є довгані – традиційна сорочка закарпатських долинян річки Боржави.

Це той єдиний випадок з-поміж різномаїття традиційних сорочок українців, коли основна вишивка розміщується ззаду (“долі рукавом” і “поза плечі”), по повздовжньому крою рукава.

Фото: facebook
Фото: facebook

“Це найцікавіший тип сорочок українців Закарпаття, крім того, науковці вважають їх найдавнішими у цьому регіоні”, – коментує Василь Коцан, відомий дослідник закарпатського традиційного одягу та вишивки, директор Закарпатського музею народної архітектури та побуту, пише Укрінформ.

Боржавські долиняни живуть в долині річок Боржави та Латориці у селах Іршавського району, також на правому березі Латориці у Свалявському та Мукачівському районах та українських селах Виноградівщини та Берегівщини.

Сорочки-довгані (від слова “довгі”) – це додільні сорочки з білого домотканного полотна з довгими широкими рукавами.

Крім незвичного розміщення вишивки, на Боржавщині вони мають також унікальний крій.

Спереду в сорочку вставляли тканий спеціальним способом шматок конопляного полотна – “пазуху”, до нижнього края якої пришивали шматок простого домотканого полотна. Зверху «пазуха» оздоблювалась тканою червоною або, рідше, синьою, смужкою-“краскою” завширшки 5-7 см. На тлі «краски» ткали 6-8 рядів чорних або синіх пунктирних ліній.

Друга особливість: ззаду у верхній частині сорочки робили поздовжній розріз довжиною 10-15 см, який зав’язувався на плетені шнурочки з китицями-бойтами на кінцях. До передньої та задньої пілок жіночих сорочок кінця ХІХ – початку ХХ ст. пришивали ще дві бічні. У них вшивали рукави, які збирали («морщили») у дрібні складки: навколо манжет – на 4-6 ниток, а у верхній частині – на 2 нитки.

Вишивку на довганях боржавських долинян виконували в старовинній техніці «низь» (місцевий різновид низинки “упонить”) та розміщували на рукаві ззаду – «долі рукавом», по бічному шву. Вишивали також горизонтальну смужку вверху рукава з цікавою деталлю – хрестом-ромбом, що його місцеві називали «хвіст». Цікаві також орнаменти цих сорочок (узори «на стовпчики», «на жабки»), які не змінилися навіть із засиллям техніки «хрестик»: їх відтворювали майстрині уже в новій техніці, втім, зберігаючи давні узори.

Свою окрему роль в оздобленні боржавських довгань відігравали також розшивки – тобто вишивка на з’єднувальних швах на станках сорочки та на рукавах. Їх обмітували різними способами. Крім оздоблення, така вишивка мала й практичну роль – вона скріплювала шви.

За словами старих майстринь, як цитує їх дослідник закарпатської вишивки Роман Пилип, на те, аби вишити один рукав довгані, треба було витратити два тижні кропіткої роботи.

Як відзначає цей дослідник, колористика традиційних довгань боржавських долинян була монохромною – як правило, вишивали червоним чи синім кольором. Уже на початку ХХ ст. із появою анілінових барвників вишивка стала поліхромною, але багатофарбовість все рівно підпорядковувалась одному домінуючому кольору: червоному, синьому, бордовому, зрідка фіолетовому. Зокрема, весільні сорочки продовжували вишивати тільки червоними нитками. Разом із тим, сорочки старших жінок вишивались нитками темних відтінків, переважно синіх чи темно-червоних.

Тетяна Заводяк, майстриня-вишивальниця з Ужгорода, минулого року відшила репліку традиційної довгані – в рамках курсу з народної вишивки Закарпаття «Косиця», що діє при музеї-скансені в Ужгороді.

“Наприкінці курсу майстрині відшивали одну із типових сорочок регіонів Закарпаття. Я обрала саме довганю з Іршавщини: цей тип сорочки зачепив з першого погляду. Я – дівчина, яка любить кольорове розмаїття. І саме в цій сорочці поєдналися усі мої вподобання – веселка кольорів, орнаментика, цікавий і незвичний взір. Ніколи не зустрічала орнамент, що йде по заду рукава. Напевно, це і був той головний аргумент, що спонукав обрати для відтворення саме цю сорочку, – люблю усе незвичне. Процес вишивання, справді, був тривалий та складний (з кроєм дуже допомогли дівчата зі студії!). На початку роботи пробувала малювати схему по фото з оригіналу сорочки, але зрозуміла, що то довгий процесс, тому просто взяла голку і почала вишивати. Так прийшло розуміння того, як вишивали наші предки раніше, не маючи готових схем. Коли починаєш вишивати, маєш лише уявлення про загальну структуру взору, а далі запалюється вогник, і ти просто пливеш цією вишивальною течією, створюючи вже свою історію”, – поділилася майстриня.

zakarpatpost.net

Прокоментуй!

(Обов’язково)
(Обов’язково, не публікується)