Відомий гурт «Чаламада» поділився веселою історією з життя

Закарпатський гурт «Чаламада» завдяки участі у різних конкурсах та фестивалях знають не тільки на теренах нашої області, але й у всій Україні.  Яскраві колоритні виступи, пісні на місцевій говірці, шарм учасників, злободенність текстів, у яких йдеться про побут та проблеми краян,  роблять «Чаламаду»  популярною.

Сьогодні у прес-центрі закарпатської газети «НЕДІЛЯ» «чаламадівці» Роберт Тіводор та Василь Полажинець поділилися життєвими приколами.

Василь Полажинець

— Історій так багато, що вибрати єдину навіть важко. Було всяке – і автостопив, і волонтерством займався, і в АТО їздив, і на Майдані був. Але то не смішно.

А от одного разу  поїхали ми на байкерський зліт у Славське. Спакували валізи, завантажилися, їдемо вдоволені, говоримо про своє. І вже у Львівській області комусь із хлопців спало на думку подивитися на календар, яке ж число. Виявилося, що ми вирушили в дорогу на добу раніше, мали виїжджати аж наступного дня. Що робити? Вирішили повертатись додому. Але перед тим поблукали в лісах, назбирали лікарських рослин, знайшли Іван-чай та багато грибів. Тож із порожніми руками не повернулися.

А ще… пригадалася інша історія з байкерами. Нещодавно з дівчиною стопили в Коломиї. Їхали на фурі, їхали попутками, добралися до друзів. Там поспілкувалися… А в них були й інші гості – із Дніпра. Вони нас і питають: «А ви куди?» Кажемо, що в Закарпаття. А вони відповідають: «А ми у Львів завтра їдемо. Але можемо вас через Рахів, через Хуст повезти додому, а самі поїдемо собі потім у справах. Для бішеної собаки 200-300 кілометрів – то не трюк». От так ми на мотоциклах їхали із Коломиї до Хуста та до Виноградова. Було дуже багато емоцій.

Роберт:

— Є в мене єдна дуже файна історія про ціганські знаки… Приходять до мене двоє ромів із золотими зубами і один з них питає: «Ти Робі?» Кажу: «Я!». Він: «Треба нам урізати одну фінтіклюшку  на машину. Ми ти зараз покажеме яку.  Чи можеш такоє учинити?» Думаю, оскільки займаюся рекламою, спробую. А наші цигани – фанати на «Жигулі», на «Лади». Вони брали автомобілі в кредит і їх у них було дуже багато. От вони стали біля мене й розказують: «Одному чулувікови в Мукачеві зробили на машину прикрасу. Щось там намудрували і поклали меже  між фарами наклейку: «Реал тюнігн». Чи ти би муг  сякоє учинити?». Я глянув і кажу: «Можу». Взяв, перемалював, вирізав, наклеїв. Він дивиться на ту машину, на свою й вигукує: «Робі! Золоті в тя руки!» Поїхав вдоволений. А наступного дня приїхав іще один ром. Так само заходить в кабінет і цікавиться: «Ти Робі?» Кажу: «Я!». Він: «Ото ти робиш такі файні знаки на машину? Бо мойому сусідови такусь красу вчинив. Я тоже хочу такий знак. У мене тоже «Лада». Мені стало трохи смішно, але відповідаю: «Добре!». Тож він знову: «Чуєш, Робі! Лиш напиши ми там американськими буквами  такоє… мене звати Іван. А ти напиши: «Іван – Joni».  Я так і зробив. Написав, приклеїв. Цей також зрадів і аж заплескав у долоні: «Робі! Золоті в тя руки!» Минуло півгодини. І тут приїхав перший ром. Каже: «Чуєш, Робі! Ти мойому сусідові «Іван» написав  на машині. Учинивисьму точно таку наклейку, як у мене, а ун прийшов і дразнит ня, што в нього пише його ім’я, а в мене якусь фігню. Напишими моє ім’я!» Питаю: «А як вас звати?» Він відповідає: «Раджа!» Отже, я мав написати: «Раджа тюнінг». Після того як почалося… До мене по п’ять автомобілів на день приїжджало. І сценарій щоразу повторювався… Один каже: «Напишими там «Бахтале дров» . Я питаю: «А що таке бахтале дров?». Він відповідає: «Ото – щаслива дорога». Інший просить: «Напишими там: «Космос». Не витримую, перепитую, чому. Він і каже: «Бо в мене родився син і я го назвав Космос!». Десь тиждень я так інтенсивно робив наклейки. І раз приїжджає одна машина. Вийшов старший ром, із бородою, у величезній ковбойській шапці й каже: «Треба ми такий великий ціганський знак на машину». Відповідаю: «Вчиниме!» А він: «Лиш мені такий маленький як усім не треба робити. Мені величезний учини! І розовий! Тай всяку муру ми там не треба писати. Напишими: «Барон». А з ним був маленький такий чоловічок й вони між собою щось почали говорити. Тому я зрозумів, що він не барон, а лише знак такий хоче. Але замовлення поступило, пишу, що треба клієнтові. Ром подякував, розрахувався і поїхав. Пройшло три дні… і він повернувся. Каже мені: «Робі… є проблема. Треба знак учинити мало май малий, а перед словом «барон» треба дописати три малинькі букви». Я аж рот відкрив від цікавості. Питаю:  «Які?» А він тихенько: «Зам», тобто, заступник.  Мало не луснув від сміху. От такі в мене були циганські пригоди.

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено