Ми безнадійно відстали. Відома бізнесвумен Ольга Гуцал – про те, як місяць в США перевернув її уявлення про життя і Україну
Мене звуть Ольга Гуцал. Мені 55 років. І я розгублена…
Я збентежена, засмучена, спантеличена, не знаю, що думати. Хоча зазвичай в моєму житті все навпаки. Зазвичай я – відомий піонервожатий. Не тільки знаю, що робити мені, а й усім навколо І ось – розгублена, здивована, збентежена, пише Новое время.
Поясню чому. Провела місяць в США, зокрема, два тижні в Кремнієвій долині. Google, Facebook, PayPal, Walmart, ще кілька компаній поменше. І Стенфорд… Навколо мене були люди. Розумні, великі, успішні, освічені, прекрасні. І при цьому навколо був зовсім інший світ.
Зовсім, категорично. І, схоже, остаточно ми не там. Ми дуже відстали, відсунулися, пішли не туди, втратили орієнтир. Ось так я думаю після того, що побачила. Мені дуже гірко, прикро і страшно. Правда.
Ми дуже відстали, відсунулися, пішли не туди, втратили орієнтир
Що я думаю? Що нам потрібно всією країною шукати талановитих хлопців. Всім, усією країною скидатися грошима і відправляти їх вчитися. Самим, без держави. Туди. Туди, де інші люди зробили все правильно. Збирати дві-три тисячі молодих людей. Щорічно. І відправляти їх вчитися, а потім просити їх повернутися. Ні, навіть благати їх повернутися, тому що я бачила, звідти важко повернутися. І будувати наш новий інший світ.
Тільки так у нас буде шанс це зробити.
Побудувати світ, в якому розумні люди роблять розумні вчинки, отримують за це гроші і подяку суспільства. Де сусіди пишаються тим, що в їхньому будинку живе вчений. Де суспільство заохочує успішних і питає їх, як жити, а не боятися і ненавидіти. Де незвичайність вітається, де свобода всіх навколо поважається. Так, там, де люди зустрічаючись очима, кивають один одному і посміхаються… У ліфті, на вулиці, в ресторані. Вам здається, що це неприродно? Можливо. Але це так приємно! Ні? Будемо тоді чекати, поки наша держава перебудує систему освіти? Знайде гроші і побудує нову систему? А в це ви вірите? Будемо просто сидіти і чекати?
Світ так далеко пішов. І йому там без нас нормально. Він навіть не озирнеться. Я не знаю, як все зробити. Але я бачила прірву, і вона збільшується з кожним днем, годиною, хвилиною. Я готова відраховувати частину доходів цим дітям, які зможуть вступити в Стенфордський університет, Берклі, Єль… Мені 55. Може бути, я ще встигну побачити зміни?
