Чому для закарпатського кохання правил не існує

Як і для чого в процесі еволюції виникло кохання – наразі так і лишається незрозумілим. Кажуть, ніби для того, щоб ослабити чоловіка і урівняти його шанси з жінкою. Але ж закохуються частіше саме жінки. Хоча кохання таки послаблює чоловіка, робить його тупішим, вразливішим і вайлуватішим. Жінці воно дає склянку рожевого сиропу і додаткову можливість поговорити, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

З іншого боку, дуже тяжко уявити історію людства, якби у ній не було пресловутого яблука Єви. Це було би щось максимально тоталітарне і автоматизоване. Кохання є порятунком від вбивчої серйозності. Тяжко любити те, чого ти не знаєш. Ще тяжче – те, з чого ти смієшся. Тому цинікам легше обходитися без кохання. Адже у ньому ти отримуєш те, без чого спокійно можеш обійтися. Проте коли втрачаєш його, відчуваєш вже повну спустошеність і мусиш докласти значних зусиль, аби примусити себе жити далі. Тож розглядати це все як божественний дарунок не доводиться. Швидше, привіт з нашого тваринного минулого. Хоча це ще велике питання, чи кохають тварини. Виходить, що це суто людський феномен, котрий різнить нас і від того, що нагорі, і від того, що насподі. Можливо, єдине неспростовне визначення людини – це істота, яка здатна любити. Якась химерна особливість нашої життєвої програми, з котрою і не знаєш, що чинити. Принаймні, поки можеш існувати без цієї опції, краще її взагалі не чіпати – нехай десь там таїться у глибинах нашого єства. Краще якщо взагалі ніколи не вистрелить. Хоча це від нас якраз і не залежить.

Люди обмінюються між собою енергіями, мікробами, думками – це і називають коханням. Чесно кажучи, всі ці обміни можна здійснювати і без того, щоб оточувати їх стількома охами і ахами. Але такі вже правила гри. Людина приречена балансувати між коханням і всіма іншими життєвими потребами. Монахи спробували зняти цю альтернативу, та цей виняток тільки підтвердив загальне правило. Людина – природжений еквілібрист, їй постійно кортить ризикувати. Якби не це, то придумала би собі щось інше, але просто спокійно жити так і не стала би. Добре це чи погано, але у дієслова «кохати» не буває майбутнього часу – тільки теперішній або минулий. Але краще все таки теперішній. Він не буває тривалим, але саме він дає відчуття повноти життя і багато вимірності світу. Якщо любов є, у неї не буває бар’єрів. Коли ж її немає, то бар’єри на кожному кроці. Любов приходить нізвідки. Туди ж і зникає. Якщо ти здатний прожити без неї, то честь тобі і хвала: на твоєму прикладі можна буде виховувати підростаючу юнь. Коли ж не можеш, то теж не страшно – таких, як ти, переважна більшість людства. Коли любов зникає, її неможливо втримати – це як вода крізь пісок. Будь-яка спроба втримати веде тільки до швидшого зникнення. Отримати бодай мінімальний шанс можна тільки одним-єдиним способом – рішуче і цілком щиро розчепіривши долоню.

Кохання – це завжди гра зі своєю підсвідомістю. І не тільки зі своєю. Правил там не існує. Це більше схоже на музику, ніж на шахи. Але комусь це вдається. А якщо вдається комусь, то вдасться і тобі. Жінки зіткані з чогось такого, чого чоловікові годі збагнути. Вони не кращі за нас і не гірші. Але вони дуже і дуже інші. Спробувати устромити жіночу натуру у чоловічі лекала – собі дорожче. Або одне, або інше точно зламається. Швидше за все, і те, й те. Нас привертає в іншому саме його несхожість на нас. Жінка чекає від чоловіка відчуття захищеності. Все інше вона створить собі сама. Чоловік же має захистити її перш за все від неї самої, від її екзистенціальної депресії – це коли лякаєшся самого факту свого існування, потерпаєш від його абсурдності.

Коли тобі здається, ніби все скінчилося і попереду більше вже нічого, тоді все тільки і починається по-справжньому. Кохання – прояв свободи. В іншій людині ми любимо передусім її волелюбність, вміння бути вільною. Завжди може виникнути спокуса ту волю обмежити. Тоді це у тебе не любов, а щось інше. Чи то японці, чи то тібетці радять: «Перш ніж закохуватись, навчися ходити по снігові, не лишаючи слідів». Справді, кохання примушує людину бути легкою, практично невагомою. Ти не повинен тиснути ні на неї, ні на весь світ. Ти повинен існувати так, наче тебе і немає особливо.

Сергій ФЕДАКА, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено