Чому закарпатці замість краси і здоров’я обирають диван та телевізор

Закарпатський тренер Вадим ТИХОНОВ розповів про те як ходіння впливає на здоров’я, про правильне харчування і як зберігати ідеальну вагу

Бути гарним і здоровим хочеться кожному. Але для того, щоб зберігати тіло у хорошій формі, добре почуватися, одного бажання мало. Потрібні правильне харчування та спорт, пише закарпатська газета «НЕДІЛЯ».

Тож як найбільш ефективно тренуватися? Як не нашкодити собі? Як досягти під час занять омріяного ефекту? Як зберігати ідеальну вагу?

Про це під час наших «Недільних бесід» у прес-центрі закарпатської газети «НЕДІЛЯ» розповів провідний тренер із Ужгорода, майстер спорту Федерації пауерліфтингу України, майстер спорту міжнародного класу ФЕДЕРАЦії AWPC, абсолютний чемпіон світу GPA з пауерліфтингу у віковій категорії OPEN, багаторазовий чемпіон України  Вадим ТИХОНОВ.

Вадиме, чим є для вас спорт? Працювати у цій галузі – це дитяча мрія, чи просто так склалося життя?

Спорт – не випадковий вибір. Займався я зі шкільного віку, мав вдома турнік та гантелі. Потім вирішив, що треба йти у спортзал.  Вибір тоді був не надто великим, тренування проходили переважно у підвальних приміщеннях. Пішов туди, куди й друзі, як кажуть, за компанію. Спочатку відвідував різні секції, цікавив і рукопашний бій, і бокс, але залишився там, де найбільше сподобалось, а саме – у «залізному» спорті. Тренажерний зал був примітивного зразка, ми мали всі єдиного тренера, не так, як зараз, коли добре розвинена фітнес-індустрія, і можна вибрати собі будь-якого, дещо мені підказували старші хлопці. Але якихось особливих вимог ми не мали, нам було добре і головне – я мав бажання працювати над собою. Та мав пристойний вигляд спортсмена вже  десь у 11 класі. Тоді я вже набрав м’язову масу, ми знали, про правильне харчування, про те, що білка повинно бути в раціоні більше, що не потрібно вживати абищо. Але наша компанія після школи подалася в різні учбові установи. Я теж пішов вчитись за фахом. Навчався у Донецькому національному університеті, де потрапив одразу у збірну команду вишу. Саме з того моменту почалася моя вже професійна стежка у спорт, почав займатися конкретно пауерліфтингом. На чемпіонаті області серед студентів став четвертим чи п’ятим і це мене, м’яко кажучи, збадьорило… Задався питанням, чому не перший. І  згодом мав уже багато різних перемог. Після отримання диплому почалася робота і тренуванням почав відводити менше уваги, не вистачало ні сил, ні часу, але все одно продовжував займатись. Але згодом я звільнився і знову з головою поринув у спорт. Проте під час тренувань багато хто виявив бажання зі мною консультуватися, тому одночасно почав займатися і тренерською діяльністю. Тим часом і знань, і досвіду ставало все більше, мої результати ставали все кращими, почали з’являтися вихованці, серед яких навіть кандидати в майстри спорту, майстри спорту.

А які змагання найбільше запам’яталися?

Передусім, змагання, коли я підняв норматив майстра спорту. У пауерліфтинзі потрібно зібрати суму трьох рухів (присідання зі штангою, жим лежачи та станова тяга) – у кожному русі треба підняти максимальну вагу. Судді там професійні і дуже вимогливі. Не допускається жоден зайвий рух. Мені усе вдалося зробити і цей момент найбільше запам’ятався.

А яким є ваше ставлення до стронгменів. Хоч це трохи інший спорт, але сила там також потрібна.

Трохи непокоїть  те, що там коли спортсмен тренується, може отримати травму. Снаряди різні і не всі дуже безпечні. Скажімо, вправу «кулі Атласа»  важко виконувати не через те, що людина слабка, а через те, що, скажімо, їх важко охопити і положення попереку є незручним. Звісно, потрібно мати техніку, але спину можна надірвати. Утім насправді стронгмен мені подобається. Я теж брав участь у таких змаганнях, щоправда, у парних і разом з напарником ми стали срібними призерами «Козацьких розваг», що проходили у Чернігові. Але для стронгмену треба мати хорошу генетику, відмінне здоров’я і тренуватися слід у спеціальному залі. Там заняття у звичайному фітнес-центрі є недостатніми.

Тренування-тренуваннями. А як спортсмен повинен харчуватися? Адже кажуть, що ми є тим, що їмо. До того ж продукти та спосіб їх приготування у плані здоров’я мають важливе значення. Від чого радите відмовитися, а на що навпаки – звернути увагу і більше споживати?

Усе залежить від мети самої людини. Крім того, має значення, яким саме видом спорту займатися. Якщо це бойові мистецтва – їжа не виконує ключової ролі. Якщо ж пауерліфтинг, то на деякі нюанси усе ж варто зважати. Ми не вживаємо алкоголю, не палимо, про газовані напої й мови не може бути.  Вага набирається за рахунок калорій, а разом із цим – і сила. Хоча не можна казати, що чим більше маси, тим більше – сили. Треба ще вміти правильно й тренуватися і вправи виконувати технічно. Якщо ж мова йде про бодібілдинг, то вага не важлива. Людина з меншою масою може бути сильнішою, на що може впливати якість м’язів і генетика. Але важлива правильна дієта, при чому – сувора, потрібна відповідна  кількість білків та вуглеводів. Треба зменшити об’єм їжі, збільшити кількість прийомів. За раціоном ми складаємо список, скільки яких калорій, білків, жирів та вуглеводів потрібно споживати. Спортивні  заняття дають навантаження на м’язи, які калорії спалюють і якщо людина більше вживає, ніж спалює калорій, зниження ваги бути не може. Тому за раціоном слід чітко стежити.

Дуже болюче питання. Зараз усе більше молоді хоче мати гарне тіло. Мова йде передусім про хлопців, школярів. Вони починають займатися вуличним спортом, без відповідних консультацій та спеціальної підготовки піднімають велику вагу, багато часу проводять на турніках, але при цьому деякі травмуються.. Тим більше, що тепер літо, канікули… Звичайно, найкраще займатися під пильним наглядом спеціаліста. Але якщо у батьків немає коштів на тренера, що можете порадити юнакам?

Якщо мова йде про дітей, то на час канікул батьки вирішують,  де вони і як саме проводитимуть час: чи поїдуть із ними на відпочинок, чи у табір… але найкраще, звісно, коли дорослі самі займаються спортом і власним прикладом надихають синів або доньок. Звичайно, не всі можуть відправити дитину займатися у фітнес-центр, хоча найкраще тренуватися під наглядом фахівця. Але фінансовий стан у всіх різний. Однак, у будь-якому разі, у школі учні згідно з програмою дещо вивчають, щоправда, цього недостатньо і дитина може травмуватися, якщо займатиметься самостійно. Тому хоча б починати заняття спортом потрібно з тренером. А якщо ще й у дитини є бажання, це взагалі добре, досягти можна хороших результатів. Зі мною зараз тренується маленький хлопчик, я намагаюся не давати йому великих навантажень, але він просто горить спортом і, як на мене, є дуже перспективним. Коли він приходив із однолітком і вони почали гратися м’ячем, який важить приблизно три кілограми, то мій вихованець його кидав легше, ніж інший хлопчик, який не займається. У будь-якому разі, батькам треба поцікавитися в дитини, чи хоче вона займатися спортом і яким, чи просто робить щось через те, що дорослі її змушують до цього. Якщо хлопець буде тренуватися технічно правильно, то поступово він лише покращуватиме свої навики і досягатиме все кращих результатів. На рахунок дівчат стверджувати не буду, але хлопчики, коли відчувають у собі силу, їм стає цікаво дедалі ставати сильнішими і вони охоче займаються. Я і сам таким був. Коли почав тренуватися, почав усвідомлювати, що стаю сильнішим за ровесників і це мене захоплювало та мотивувало.

А як на рахунок дорослих чоловіків. Якщо людина ніколи не займалася спортом, має далеко не 18 років, але враз вирішила спробувати заради себе, свого здоров’я, власної краси, гарного тіла, не заради поєдинків, чемпіонатів чи турнірів… Що порадите таким?

Передусім коли приходить людина в зал, тренер одразу оцінює її фізичну підготовку, стан організму в цілому. Якщо чоловік має намір нарощувати м’язову масу років, скажімо, у 50, то це відбуватиметься не так швидко, як у хлопчиків, або років у 20. Тому людині потрібно дати знати, що миттєвого результату не буде, хоча дехто саме так собі уявляє спорт. Але загалом буде покращення фізичного стану, стану здоров’я, чоловік почуватиметься більш бадьорим, більш активним. Проте для того, щоб рельєфи тіла були як у професіонала, доведеться дуже інтенсивно  попрацювати. За півроку – рік результат видно буде, але потрібно чітко дотримуватись правильного раціону харчування, регулярно тренуватися. Крім того, у кожного з нас є індивідуальні особливості, які теж потрібно враховувати. Тобто, чоловік худощавої статури може виглядати сухішим, але м’язової маси в нього дуже багато не буде, а є люди-мезоморфи, у яких тіло швидко відгукується на тренування і м’язи «наростуть» скоріше.

Загалом існує три типи тілобудови людей: ектоморфи, мезоморфи і ендоморфи.

Ектоморфному типу притаманні  м’язи, пропорційні кісткам, вони мають тонку і подовжену структуру, жирові підшкірні відкладення у них мінімальні. Характерний швидкий обмін речовин і досить повільний процес набору м’язової маси.

Мезоморфний тип має добре розвинений верхній грудний відділ, широкі плечі, тулуб довгий з щільною мускулатурою. Ці люди мають від природи значний силовий м’язовий потенціал. Відносно легко набирають м’язову масу.

Ендоморфний тип – це масивна статура з великим вмістом підшкірного жиру, м’язи стійкої структури. Такі люди здатні дуже швидко набрати загальну масу, але досить важко позбавляються від жирових відкладень.

Крім того, бувають ще і змішані типи тілобудови, а чисті зустрічаються дуже рідко.

Тобто, в кого домінує мезоморфний тип, той швидко набере м’язову масу і результати тренувань на таких чоловіках видно зразу, а ектоморфу ж доведеться попрацювати й попітніти для досягнення бажаного результату надзвичайно сильно.

Та як би там не було, а людина, яка займається спортом буде мати кращий вигляд і буде здоровішою за тих, хто веде пасивний спосіб життя і не тренується зовсім.

Я особисто спортом займаюся з 5 класу і до цих пір, тому завжди його пропагую. Загалом не дарма кажуть, що рух – це життя. Тренуватися однозначно потрібно. Принаймні хай це буде просто ходіння вранці або увечері. Та це набагато краще, ніж сидіти вдома перед телевізором чи комп’ютером і їсти фастфуд або іншу нездорову їжу.

А що можете порадити жінкам, які вирішили зайнятися спортом заради себе? Звичайно, найкраще звернутися до тренера, але якщо в неї це не вдається через певні обставини…

Зараз загалом є дуже багато програм для домогосподарок. Якщо в когось не виходить іти в спортзал, займатися вдома можна також. Хоча, безумовно, найкраще все робити під наглядом тренера, який завжди порадить щось доцільне для конкретної людини. Починати бажано з зарядки. Плюс обов’язково потрібна дієта, дієт також тепер є маса. Щодо вправ – то це можуть бути якісь розтяжки, нахили, повороти, щоб «розробити» тіло, якщо жінка малорухлива. Але чомусь більшість вважають, що зарядка чи конкретні заняття спортом їм не потрібні, або що для спорту в них немає часу. На рахунок цього можна посперечатися. Адже замість того, щоб подивитися якийсь фільм, час можна для себе викраяти завжди, хоча б для того, аби піти кудись на турніки. Крім того, інвентарю сьогодні є дуже багато і щось елементарне принаймні придбати для себе можна.  І дещо з цього навіть можна брати з собою на відпочинок. Я коли їздив відпочивати, брав гумові петлі, еспандери  і коли не мав змоги піти в спортзал, займався все одно.

Що можете сказати зі своєї практики: частіше до тренера на Закарпатті звертаються чоловіки чи жінки?

Десь 50 на 50. У мене майже однакова кількість клієнтів як серед чоловіків, так і серед жінок. Загалом мене дуже тішить, коли люди стараються стати кращими.

Переходимо до більш особистих питань. Розкажіть про себе як про людину, чим займаєтесь у вільний час, як і де подобається відпочивати, які маєте крім спорту захоплення, якою є ваша улюблена страва?

Я – не гурман. Улюблених страв не маю. Люблю як варену картоплю, так і салати. Але стараюся харчуватися правильно, надаю перевагу дробовому (раціон, що складається з п’яти-шести прийомів їжі: три з них – основні, а решта – перекуси) харчуванню. Тобто, забіг, перекусив і побіг далі працювати. Відношуся до трудоголіків, тому відпочинку у мене зовсім мало та й загалом розслаблятися не люблю, стараюся більше тренуватися, працювати над собою, при цьому працюю переважно в одному напрямку – пауерліфтингу… і не просто, щоб добре почуватися, коли немає змагань, можу просто займатися собі в задоволення. А якщо вже мова йде про відпочинок, можу просто поїхати покататися на велосипеді, поїхати кудись на природу, посидіти вдома і подивитись якийсь фільм… Тобто, усе залежить від настрою. Але більше мені подобається активне проведення часу. Хоча усе ж більшість часу віддаю роботі, яка і є улюбленим заняттям. Як кажуть, найкраща робота – це високоплачуване хобі. А моя справа хай навіть не настільки високо оплачується, як би хотілося, проте мені вона подобається.

Чи є таке місце, куди б хотілося повернутися?

Ні. Всюди по-своєму добре. Там, де я зараз, тобто, на батьківщині, мені добре і комфортно. Хоча асимілюватися можна всюди, людина здатна звикати до всього. Хіба що хотілося б опинитися на мить у безтурботному дитинстві, коли ми бігали вулицями і ловили рибу на річці. Але повернутися назавжди в ті роки я б не хотів, бо це б відкинуло мене назад. А загалом мені добре тут і зараз. Я щасливий, що маю улюблене заняття, бо це – найважливіше.

Чи є в Ужгороді таке місце, яке б ви рекомендувати побачити туристам?

Так. Порадив би побувати в центральній частині, оглянути Ужгородський замок, скансен, прогулятися пішохідним мостом і набережними, погодувати качок.

Де в основному черпаєте для себе інформацію?

Найчастіше – у Інтернеті. Раніше – купував різні журнали. Крім того, спілкуюся з людьми і дізнаюся від них багато цікавого. Тобто, інформацію можна знайти всюди. А ще багато що мені дали школа та університет. Головне – досвід. Хоча не дарма кажуть: «Вік живи – вік учись», вдосконалюватися потрібно постійно.

Поділіться веселою історією з життя, яка запам’яталася найбільше.

Найбільше запам’яталося те, як я тренуватися почав. Пішли ми з друзями у зал, але я був настільки худим, що тренер мене не взяв, порадив іти тренуватися вдома, тягати цеглу та шлакоблоки. На той момент я вже мав гантелі, тренувався ще й у школі. Коли ж прийшов у підвальне приміщення, яке було залом знову, тренер мене й на той раз не взяв, заявив, що потрібна довідка з дитячої поліклініки. Та я її приніс. Він скрутив носом, але погодився мене взяти. Зайшов я до залу, а там хлопці бігають ще менші, ніж я. Так я почав займатися. Тренувався-тренувався, пройшли роки, я почав показувати якісь результати… Було й таке, що взимку, коли місто замело, просуватися стало важко, я пішов  у зал, і там крім мене та тренера більше нікого не було. Потім я закінчив інститут, склав нормативи на майстра спорту і одного разу завітав до свого тренера. Він показав мене хлопцеві і каже: «Дивись, він такий же був, як ти, а зараз – майстер спорту!» Я промовчав. І він лише тоді зізнався, що не думав, що з мене щось вийде.

Спасибі за розмову! Успіхів вам і в житті, і у спорті!

Марина АЛДОН, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

 

 

Коментування вимкнено