Як підкинута дитина змінила життя закарпатської родини

Цього вечора Ярослав і Тетяна сиділи на дивані і цілувалися, але довгий настирливий дзвінок у двері перервав їхню ідилію.

Ярослав уже півроку зустрічався з Тетяною. Це було найсерйозніше за чотири роки захоплення, навіть кохання. Він не був ловеласом, але жінки його любили. З однією із них, Іриною, він навіть жив у цивільному шлюбі два роки. А потім Ірина запропонувала їм розійтися. І молодий чоловік погодився, адже відчував, що їхні стосунки вичерпалися, пише ukrainians.today.

З Тетяною все було по іншому. Зустрілися вони у театрі. У перший вечір вони говорили про виставу, потім перейшли на літературні теми, музичні. Він провів її додому, попрощалися, навіть не поцілувавшись. Це знайомство відрізнялося від інших.

Коли Ярослав зателефонував через кілька днів Тетяні і почув її голос, у нього ніби зупинилося серце. Він зрозумів, що закохався. Йому важко вдавалося підбирати слова, говорив їй щось незрозуміле, доки вона не зупинила його короткою фразою: «Зустрінемось?».

Відтоді вони майже не розлучалися, незабаром подали заяву до РАЦСу.

Ярослав відчинив двері – на порозі стояла маленька дівчинка, десь рочків чотирьох, біля її ніг стояла дорожня сумка.

– Ти хто? – здивувався Ярослав.

– Я Юля, – простягнула дівчинка якийсь папірець. – Тут усе написано.

Ярослав узяв папір, у цей час підійшла Тетяна.

– Це хто? – запитала вона.

– Наразі не знаю, – відповів, не відриваючись від листа.

Дочитавши, взяв сумку і сказав: «Заходь». І передав листа Тетяні. Прочитавши, жінка без зайвих емоцій запитала чи підсумувала:

– Значить, це твоя дитина…

– Мабуть…

– Переодягнувши дівчинку, Ярослав повів її на кухню, де їх чекав сюрприз. Тетяна наливала в тарілку манну кашу, на столі були нарізані ковбаса, сир, варилися яйця.

– Скільки тобі рочків? – запитала Тетяна тоном люблячої матері.

– Наразі чотири, але скоро буде п’ять.

Далі вечеряли мовчки. Юля дивилася то на Ярослава, то на Тетяну. Та ж у відповідь мило посміхалася, а Ярослав старався не дивитись на дівчинку.

Після вечері Тетяна помила посуд, а Ярослав з Юлею пішли у кімнату. Знайшовши якийсь канал з мультиками, чоловік повернувся на кухню.

– Ну і що далі? – запитала Тетяна.

Він доволі довго мовчав, перш ніж відповісти:

– Не знаю. Направду. Ти ж читала, що це на якийсь час.

– Ярославе, ти що не чув історій про те, як привозять дітей таткам, а самі їдуть назавжди? Тобі підкинули дитину? Ти це розумієш?

Жінка закінчила мити посуд і, повернувшись, тихенько запитала:

– Що ми тепер будемо робити?

Ярослав лише зітхнув.

– Зітханням нічого не вирішиш- дивлячись прямо у вічі говорила Тетяна. – Чи ми розходимося?

– Ні-ні. Що ти? Я зараз думаю лише про тебе.

– Мені здається, перш за все треба думати про дитину, – категорично перебила Тетяна.

– Ти права, звичайно…Що тут думати. Я від неї не відмовлюся і не залишу.

Тетяна якось сумно усміхнулася:

– Якщо би ти від неї відмовився, я б пішла від тебе.

Коли треба було вкладати спати Юлю, Тетяна лягла на ліжко разом з дитиною, а Ярославові постелила на дивані. Перед цим дала йому папірець, на якому було написано, що треба купити вранці.

– У нас дитина вдома, – прокоментувала Тетяна.

Ярослав прокинувся рано і відразу пішов подивитися, як там його дами.

Тетяна не спала, але боялася поворухнутися, оскільки Юля міцно спала, міцно її обнявши.

Коли Ярослав повернувся з магазину, то ще в коридорі почув дзвінкий сміх. Увійшов на кухню, побачив незвичну картину. Тетяна у фартусі і хустинці, і Юля у чомусь такому, що віддалено нагадувало фартух.

Вони ліпили пельмені. А сміялися, бо обмастили одна одну борошном.

Життя молодих людей якось непомітно переросло у турботу про Юлю. Тетяна постійно щось готувала. Ярослав бігав по магазинах. Одне слово, вони несподівано стали батьками. І, як помітив Ярослав, Тетяні це дуже подобалося.

Але настав день, коли їм потрібно було йти на роботу. І Ярослав попросив сусідку, посидіти з нею до обіду. Він уже зателефонував шефу і випросив відпустку, треба було її лише оформити.

Не встиг новоспечений татко забрати від сусідки Юлю, як прийшла Тетяна.

– Я відпустку взяла, не може ж дитина бути у чужих людей цілими днями.

У веселощах пролетіло три дні. Вони сиділи на кухні, і тут дзвінок у двері. Кожен подумав про одне і те ж.

Так, це була мама Юлі.

– Юлю, збирайся, ми їдемо! – коротко наказала.

На запрошення зайти до кімнати, заперечливо похитала головою. Було видно, що дівчинка не хотіла йти з цього дому, від людей, які стали їй дуже близькими. Але мама є мама. І Юля миттєво зібралася. Наостанку зі сльозами на очах поцілувала Тетяну з Ярославом і вибігла з квартири.

Пауза, коли молоді люди залишилися самі, була доволі довгою. Першою її порушила Тетяна.

– Ярославе, я хочу, щоб у нас була така ж дівчинка, – і з пристрастю кинулася в його обійми.

– Я теж, – лише зміг відповісти Ярослав.

За матеріалами: І. Підлісна

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено