Закарпатська дружба: це зручно, бо завжди є кого послати за пляшкою

Якось так склалося, що більшість моїх друзів – старші за мене. У компаніях чи за столом наймолодшим виявляюся я. Це зручно друзям, бо завжди є кого послати за пляшкою, але корисно й мені – бо цікаво їх слухати.

Чому мені цікавіше зі старшими? Думаю, найлегше це пояснити від протилежного – чому мені не цікаво з однолітками. Ну бо про що з ними говорити? Як написати курсову? Де взяти кредит? В яку країну путівки «найгарячіші»? З однолітками у нас усе спільне – важке дитинство в дев’яностих, Помаранчева революція як перше політичне хрещення, невдоволення рівнем освіти в наших університетах, труднощі з придбанням власного житла, Революція Гідності як іспит на громадянську зрілість – у всіх одної й тої самої. Наші досвіди настільки однотипні, що просто нецікаві, пише ДЕНЬ.

А для мене спілкування завжди було одним із способів самоосвіти. Адже найкращий, либонь, варіант участі в розмові – просто мовчати. Слухати. Історії про минулі часи, бувальщини й притчі, розповіді про пережите на власному досвіді, про улюблених письменників, фільми й музику, які формували попередні покоління.

Одному з моїх найкращих друзів – 73 роки. Слухаючи його спогади про молодість, про літературне життя в ті часи, про живих класиків, які тоді були поетами-дебютантами, мимоволі й сам проживаєш той період, збагачуєшся й ним. Скільки разів ми з цим приятелем засиджувалися далеко за північ, і кожного разу я йшов від нього з відчуттям, що тема не закінчена, залишилося ще безліч несказаного.

Друг, який читає мої тексти першим (ще й редагує!), з яким я раджуся про важливі справи і сварюся про музику, майже на двадцять років старший за мене. І це не заважає нам не лише теревенити, пиячити й співати разом – свого часу ми навіть прожили півроку в одній варшавській квартирі. Скільки важливого я від нього дізнався, навчився, скільки добрих книжок він мені підсунув!

Ще один товариш, перевірений часом, старший усього на 5 років, але це він ще з першого мого курсу в університеті став людиною, яка навчила мене громадській і політичній діяльності. Скільки всього ми разом пройшли – усіх наших пригод могло б вистачити на кілька життів!

Гаразд, скажете ви, а що будеш робити, коли тобі самому стукне сімдесят, з ким тоді будеш спілкуватися, кому підспівувати, кому тости виголошувати? І тут я знову буду змушений покликатися на досвід старших друзів. Бо чим старшими вони стають, тим молодшими робляться їхні компанії. Якийсь такий парадокс виходить: ті, що в юності товаришують зі старшими, на схилі літ братаються з молодшими.

Андрій ЛЮБКА

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено