Закарпатці до таких подій, як день народження, весілля чи похорони мали відповідний вишиваний одяг

У кожному орнаменті вишивки існував переділ у вигляді рівних смуг, які символізували три поняття: народження, життя та смерть

Людмила ГУБАЛЬ – заслужений майстер народної творчості України, голова Закарпатського обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва – є яскравим представником та творцем самобутнього мистецтва, яке заповіли нам наші предки. Вишивані сорочки, рушники, різноманітні ляльки, автентичні писанки – усі ці прекрасні речі створює закарпатська майстриня. Побачити її роботи можна на різноманітних виставках, культурно-мистецьких заходах у краї, навіть за кордоном. Про творчі будні, народне мистецтво та його вплив на сучасність закарпатській газеті «НЕДІЛЯ» радо розповіла майстриня Людмила Губаль.

– Пані Людмило,чому саме народне мистецтво припало до душі? 

Свого часу я закінчила Ужгородське училище декоративно-прикладного мистецтва і здобула класичну освіту. Я звичайно не збиралася пов`язувати своє життя саме з народним мистецтвом. Та наведу вам такий приклад: усі відомі художники зверталися до народного мистецтва. До прикладу, Малевич ходив по сільських хатах і вчився розмальовувати старовинні печі. На що йому старенькі бабусі робили зауваження, мовляв він своїм розписом забруднить їх. Тобто художник вчився у людей, які професійно цьому ніде не навчалися. А все виходило якось природно. Практично все мистецтво бере своє коріння з народного. Власне, тому я і зацікавилася цією темою, яка водночас є складною для дослідження.

– Що ж нового та незвіданого Ви відкрили для себе в народному мистецтві. До речі, Ви багато вишиваєте. Розкажіть про особливості символіки орнаментів у вишивці, зокрема – закарпатській.

– Науковці прийшли до висновку, що гуцульська вишивка, зокрема, побудова орнаментів, перекликається із орнаментами американських індійців. Базуючись на цьому, робимо висновок, що тоді існувала єдина система цінностей, яка згодом розповсюдилася і хтось зберіг її, а деякі народності втратили через технічний прогрес та урбанізацію. Зараз існує багато розшифровок орнаментики, геометричних фігур, це свого роду певні пентаграми, це мова космосу, я б так це охарактеризувала. В цих орнаментах закладена мова-побажання, яке ти одягаєш на себе. Це яскраво прослідковується на прикладі вишиваних сорочок, рушників тощо. Тобто українські закарпатці до таких подій у житті, таких як день народження, весілля, похорони мали й відповідний вишиваний одяг. У кожному орнаменті існував переділ у вигляді рівних смуг, які символізували три поняття: народження, життя та смерть. Щодо кольорів, то, до прикладу, чорний асоціюється із землею. Вишивка гуцулів має чорне обрамлення, середина якого заповнюється яскравими кольорами, наче земля квітне різними барвами. Саме такими гармонійними є народні вишивані сорочки закарпатців, які хочеться носити, бо вони радують око і роблять людину щасливою.

– Як Ви вважаєте, завдяки чому народне мистецтво цінується у всі часи? 

– Важливим є повторення. Що я маю на увазі. До прикладу, що таке писанка? Писанка – це письмо. Тобто написаний лист до «верхніх сил». Якщо ти не вмієш це робити, то перепиши, як це зробив до тебе твій пращур, який знав мову символів. Тобто повторення й зберегло народне мистецтво. Наприклад, чому цінується  сьогодні культура Гуцульщини? Тому що місцевість знаходиться далеко від цивілізації в горах, а люди ведуть неквапливе розмірене життя, користуючись ще дідівськими методами в побуті та землеробстві і понині. І усі ці традиції та народна творчість передаються з покоління в покоління, зберігаючи автентику та самобутність. Народне мистецтво Закарпаття є невід’ємною складовою національної культури.

– Свого часу у словацькому Гуменному на щорічному Міжнародному конкурсі саме вашу писанку у восковій техніці нагородили за автентичність. У чому особливість цієї техніки?

– Так. Я займаюся розписом яєць воском уже досить давно. Я опанувала цю техніку, бо вона здавалася мені складною і це мене дратувало. Насправді це виявилося зовсім не складно. Це мистецтво знову ж таки пов’язане із давніми традиціями. Адже колись наші прабабусі розписували яйця за допомогою писачка та бджолиного воску, а для лемківської писанки взагалі не був потрібен писачок, досить було й сірника чи дерев’яної палички. І таке нанесення малюнка на яйце було одне з перших. Наші предки активно користувалися дарами природи для свого блага.

– Розкажіть нам про ще одне своє захоплення – створення ляльки. Що символізують Ваші вироби і якими бувають ляльки?

– Спершу я почала виготовляти керамічні ляльки. Близько 30-ти років тому в мене був такий задум, щоб на ляльках відтворити і повторити народні костюми нашої та інших областей. Потім я вирішила поєднати кераміку та текстиль, аби одягнути ляльок у народне вбрання. Ця справа вимагає неабияких навичок та опанування багатьох технік – вишивки, кераміки, часткового оброблення шкіри, роботи з текстилем. Водночас ти вивчаєш і історію виникнення народного одягу. Щодо ляльки-мотанки, то вона має ті ж самі коріння що і вишивка. Цікаво, що ляльки-мотанки, на обличчі яких зображений хрест, виконували функцію оберегу, а інші – були призначені для гри. Зауважу, ляльками-оберегами не можна було гратися, тому що їх виготовляли на певну подію у житті.

Ще я створюю інтер’єрні ляльки, функціональні кухонні, колекційні. Намагаюсь робити те, що приносить мені радість та задоволення. Я постійно відчуваю вібрації добра, а коли мені не комфортно в той момент, коли навіть взялася робити ляльку на замовлення, то я можу його скасувати.

– Ви є головою Закарпатського обласного осередку спілки майстрів народного мистецтва. Чим наразі живе ваша організація і скільки на Закарпатті є народних майстрів?

– Завдання нашої спілки – це збереження, примноження та розповсюдження народного мистецтва. Спілка приймає як професійних митців, які мають відповідну освіту, так і не професійних, тобто тих, які досягли певної майстерності. Нині закарпатський осередок налічує 25 майстрів і 2 атестованих. Та, чесно кажучи, спілці не вистачає молодих людей. Я впевнена, що молодь цікавиться народним мистецтвом і наша спілка могла б їх заохотити до співпраці, адже особам до 35 років організація призначає стипендію.

– Як би Ви охарактеризували народне мистецтво Закарпаття , в чому його родзинка?

– Закарпаття багатогранне, багатонаціональне. В кожному селі є свої родзинки, тут проживають і бойки, і гуцули, і лемки, і долиняни. Тому навіть коли науковці із інших областей беруться досліджувати народне мистецтво нашого краю, то не з першого разу стає все зрозумілим. У народному мистецтві Закарпаття ми щоразу робимо для себе нові відкриття. Базуючись на цих знаннях, на масштабному багатогранному досвіді предків можна будувати свою творчість, тобто черпати, черпати й черпати. Поле для діяльності необмежене.

– Своїми знаннями Ви ділитеся й з дітьми. Як проходять ваші заняття?

– Я викладаю у Коритнянській дитячій школі мистецтв. Часто з дітьми відвідуємо музеї у в Ужгороді, мої учні беруть участь у різних майстер-класах, які організовує наша спілка. Працювати з дітьми і спостерігати за ними цікаво. Особливо за реакцією малечі, коли дитинка створила щось своїми руками і нехай не досконало, але це її лялька. І вона вже зовсім по-іншому буде дивитися на неї, можливо обережно з нею гратися, адже пам’ятає, в якому місці і з якою силою намотала нитку. Дитина знатиме ціну своїй роботі. Для малечі це не тільки чудове заняття, аби відволікти себе від різноманітних гаджетів, але й своєрідна арт-терапія. На мою думку, будь-яке мистецтво – це суцільна арт-терапія!

– Що б Ви побажали митцям і людям, які щодня творять?

– В першу чергу побажаю здоров’я. А те, що кожен собі задумав, втілювати в життя. Головне – розвиватися! Свого часу я здобула вищу економічну освіту, яка допомогла мені з іншого ракурсу поглянути на творчість. Важливо віднайти своє місце у багатогранному просторі мистецтва Закарпаття. І звичайно робити це все з позитивом!

Ольга ТИМКО, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Прокоментуй!

(Обов’язково)
(Обов’язково, не публікується)