У таборі досі не можуть повірити в те, що Давида вбили

Ми не маємо ворогів, хай Бог розсудить

У ніч на неділю, 24 червня, на околиці Львова сталася трагедія. Ватага хлопців, більшість із яких неповнолітні, напали на циганський табір. Одного рома вбили, ще чотирьох поранили. Цей випадок став п’ятим у ланцюжку нападів на ромські табори по Україні. І перший, коли напад завершився вбивством. У всіх випадках фігурують праворадикальні організації, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Обкладинка свіжого номера закарпатської газети «НЕДІЛЯ»

Того ж дня вбивство та напад на ромський табір засудили в Раді Європи. Там вимагають негайного розслідування інциденту, який призвів до смерті людини. Протягом двох днів Пустомитівський суд Львова обирав нападникам запобіжний захід – вісьмох затриманих залишили під вартою на два місяці. Затриманим загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на термін до 15 років або довічне позбавлення волі.

Закарпатських ромів багато по всій Україні

На Закарпатті проживають щонайменше 75 тисяч ромів. Ці дані озвучують міжнародні організації, які моніторять ситуацію в області. Враховують інформацію соціальних, медичних та освітніх закладів. Одна тисяча циган мігрує різними областями України, кажуть представники місцевих громадських організацій. Більшість таки ведуть осілий спосіб життя.

«НЕДІЛЯ» побувала в таборі села Баркасово на Мукачівщині, де останній час жив убитий біля Львова Давид Папп.

Осілий табір Баркасова

Село Баркасово розташоване за 30 км від Ужгорода. Тут є циганське поселення. Асфальтованих доріг безпосередньо в таборі нема, шляхи засипані щебенем. Серед благ цивілізації – електроенергія, що значно спростило та покращило життя в таборі, кажуть самі його жителі. Антисанітарія всередині будинків та надворі помітна. Біля окремих хат, ближче до центральної дороги, є паркани.

Роми в Баркасові спілкуються виключно угорською, називають себе мадярськими циганами. Старші ще трохи пам’ятають російську.

У саманній хаті, що стоїть трохи віддалено від основної дороги, донедавна проживав 24-річний Давид Папп. Фото вже покійного разом із дружиною показує нам одноліток та брат дружини вбитого Йосип Рац. Він – один із чотирьох постраждалих у нападі. Російською та угорською чоловік намагається описати, що саме трапилося у ніч на неділю: «У них були ланци (ланцюги – прим. ред.), молоток, ножики. Сестру ножем порізали і малого їхнього, 10 років. Коли нападники приїхали, вони зразу напали на Давида, копнули його і кинули в будку. Я намагався винести Давида, сховати, але Давида закололи. Він помер одразу. Ті хлопці, нападники, знали Давида».

У самого Йосипа травмована нога. Через три дні після погрому він повернувся на Закарпаття. Запитую, чи буде їхати знову до Львова. «Не буду вже! Не буду!» – «Не хочете чи боїтеся?» – «Нє, не боюся, не буду вже. Один уже там умер, уже не буду».

Родичі вбитого дізналися про трагедію наступного дня.

Бабуся дружини вбитого Ібоя Рац розповідає угорською: «Ми дізналися про цей випадок по телефону. Онучка дзвонила матері, що дійсно всю їхню сім’ю хотіли зарізати. Ми не знаємо навіть, чому таке могло статися, що було в голові тих хлопців, які це зробили!?».

У таборі досі не можуть повірити в те, що сталося. Ще тиждень тому Давида бачили в поселенні.

Житель ромського поселення Андрій Лакатош не розуміє звірства, яке проти циганів учинили молоді люди: «це не може бути, щоб таке зробити. Але ж це можуть зробити не тільки з циганами, а й із мадярами, українцями, вони з будь-ким таке зроблять, якщо зуміли це зробити зараз. Ми досі в це не віримо. Такі молоді хлопці і стільки ножових ран завдали. – Ви знали загиблого? – Звичайно, такий спокійний був завжди, не пив, ніколи в бійках не брав участі. Усі його знали. Увесь табір плаче».

У пошуках кращого підзаробітку

Роми з поселення в Баркасові ведуть осілий спосіб життя. Тільки родина Давида вирішила пошукати кращого підробітку у Львові. Там Давид, кажуть його родичі, останні роки проводив більше часу, ніж на Закарпатті. Тому небезпеки не бачив. Підзаробити планували, працюючи на смітниках.

У самому Баркасові роми працюють, хто як уміє. Одне із занять тутешніх – виготовлення вальок (саману – прим. ред.) – цегли із глини та сіна. Руслан Папп займається цим уже 10 років. Ми застаємо 34-річного чоловіка за роботою. Руслан каже, що «вальки – то ромський хліб». Місити саманну цеглу – давня родинна традиція Паппів: «Батько мій робив, мама, дєдушка, бабушка. 500 штук вальок за день роблю, 500, но, то хто як может». – «А скільки треба на такий середній будиночок?» – «4 тисячі».

Частина чоловіків табору збирають брухт, інші підробляють на смітниках, майже сотня – на заробітках в Угорщині. Там роми працюють на будівництві. Увесь заробіток сезонний. Поки чоловіки працюють – жінки вдома. У кожної родини по 5-6 дітей.

Жителька ромського поселення Єва Рац має шістьох дітей. Запитую в ромки, чи мають жінки табору свої обов’язки, відмінні від чоловічих: «Прати, варити, дітей годувати – це має знати робити кожна ромська жінка. Кожен день треба думати, чим нагодувати дітей. Це складно. Чоловік працює, а ромська дружина доглядає за дітьми та господарством. Мій чоловік – пастух, тому якось справляємося, але в кожного свої проблеми».

«Хай Бог розсудить!»

120 дітей із табору відвідують місцеву ромську школу, ще 30 – вихованці садочка. Загалом у таборі живе майже тисяча дітей, стільки ж дорослих. Не на камеру жителі поселення кажуть, що саме їх ромська національність – причина вбивства. Хоч помсти не прагнуть, але справедливого суду чекають.

Парох і барон ромського поселення в одній особі Федір Варга, який супроводжував журналістів під час відвідин табору, на питання, чи має вбивство Давида Паппа міжнаціональне підґрунтя, відповідає ухильно: «Мені важко відповісти на це питання, бо мене там не було. Але мені здається, що між ними (нападниками та загиблим – прим. ред.) був особистий конфлікт, вони не зрозуміли один одного. Ще позавчора я, може, сказав би й інакше, але зараз, послухавши свідків, думаю, що вони не порозумілися». – «Ви їх пробачаєте?» – «Я вже давно пробачив. Особисто я, Фері, проти того, що роми поїхали (до Львова – прим. ред.), тому що нема довіри. Якщо вони один раз без причини зробили це (вбили – прим. ред.), то зможуть це зробити й вдруге. Ми не маємо ворогів і проти нападників нічого не маємо, хай Бог розсудить».

Давида Паппа поховали в сусідньому з Баркасовим селі Серне, звідки він родом.

Тетяна ЛЕШКО, газета «Неділя Закарпатські новини», фото автора, ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено