Закарпатські вовчиці. Відомий блогер розповів про Олега Винника

Якби в українському шоу-бізнесі Олега Винника не існувало, то його давно б треба було вигадати. Бо він – дуже потрібна для розвитку нашої культури постать.

Пригадую, як навесні у цього співака був концерт в Ужгороді. Попри страшну зливу, в амфітеатр сунули тисячі людей. У соціальних мережах люди писали про довжелезні корки, що утворилися на вулицях нашого маленького й спокійного містечка. Ясна річ, цей концерт і черги на нього обросли жартами, але то були добродушні й радісні дотепи. І поки фейсбук-спільнота по-снобськи чваниться тим, що ніколи не чула пісень Олега Винника, він збирає повні зали й стадіони у малих і великих містах України. Справжня народна зірка, пише День.

Вовчиці. Це слово вже стало мемом, увійшло до нашого поточного словника так само, як колись «покращення» від Азарова. Як філолог, я надаю багато ваги таким подіям. Коли мільйони починають змінювати смислові конотації якогось слова, то йдеться про справді потужний і впливовий чинник.

І хай навіть ідеться про гумор, бо «вовчицями» тепер кого лиш не називають, але я щиро тішуся, що ми маємо артистів, які здатні впливати на мову цілого народу. Хтось може назвати Олега Винника генератором мемів, стібатися чи знущатися з нього, але кожен такий дотеп тільки додає співаку впізнаваності й відомості.

Свого часу мій улюблений професор, винятково мудра, набожна й порядна людина, відповів на запитання когось зі студентів про творчість Подерев’яського так: «Якщо ми хочемо мати справді велику культуру, то в ній має бути місце і для Ліни Костенко, і для Подерев’янського. Бо якщо в нас не буде таких різних українських письменників, їхнє місце посядуть іноземні». Всі очікували від нього засудження й обурення, але професор дивився на речі глибше й панорамніше.

У цьому контексті перше, що спадає на думку, коли чую новий жарт про Винника – добре, що він у нас є! Що ми не мусимо обмусолювати якогось Лєпса чи Кіркорова, що в нас є власна зірка, плакати якої «вовчиці» вішають собі вдома. Так, хай це попсова зірка, хай «продвинутим» це неможливо слухати, але саме з масової культури й починається існування спільноти.

Для того, щоб бути великою культурою, українська культура має мати Сильвестрова, але й Винника, «Дах Дотерз», але й «Дзідзьо». Музикантів і артистів, письменників і акторів, зірок різного штибу на всі смаки. Тільки тоді культура буде повнокровною, а народ перестане озиратися на московських гастролерів.

Андрій ЛЮБКА

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено