Звідки в закарпатців селфізалежність? Думка фотографа, моделі і психолога

Перше у світі селфі зробив американський піонер фотографії Роберт Корнеліус у 1839 році. До речі, це взагалі був один з перших знімків на фотокамеру в історії. І, як не дивно, таким фото виявилося саме селфі.

Багато хто з психологів пов’язує нав’язливе бажання робити селфі із залежністю від соціальних мереж. Зазвичаним «селфізмом» страждають люди, яким не вистачає позитиву і спілкування в реальному житті. Особливо до цього схильні підлітки.

Підступність «селфізму» полягає в тому, що він розвивається поступово. Кожен «лайк», поставлений під фотографією в соцмережі, сприймається її автором як схвалення і підштовхує до продовження селф-божевілля.

Якщо фото  грані, як і людина на них, то бажання поділитися знімками, можна ще виправдати. Та чому закарпатці хваляться Інтернеті своїми синцями після побоїв, післяопераційними шрамами, поламаними руками та ногами? Хочуть, аби їх пошкодували? Можливо.

А чому  ж тоді хизуються целюлітними животами, позуючи біля водойм чи недоглянутими обличчями великим планом? Зрозуміти психологію важко.

У той же час, проглядаючи профілі у одній із соцмереж, нас зацікавила одна дуже важлива деталь. Модель, надзвичайно вродлива дівчина,  людина, яка справді має що показати іншим, у якої просто бездоганна зовнішність, на своїй на сторінці має зовсім небагато власних фотографій.

Тому ми попросили поділитися думками з приводу селфі професійну модель Мар’яну Джугу.

«Насправді у Інтернеті дуже багато бруду. У приват часто надходять дуже непристойні повідомлення. Сумно, що соцмережі стають розплідником розпусти, – наголосила вона. – На фото голих тітоньок і напівголих дядечків дивляться діти. Для чого ж поводитись так аморально?  На селфі в Інстаграмі я сама днями звернула увагу. Зараз зайшов у моду селікон. Дівчата нарощують губи, груди, сідниці і хваляться всьому світу, як вони себе змінили, показують оголені і, на жаль, не зовсім естетично привабливі тіла.  Або для чого, скажімо, виставляти себе у купальнику в басейні, на морі, на річці, коли на животі целюліт у три шари. Таке краще приховати від стороннього ока. Або селфі в туалеті дешевого кафе. Хіба такий знімок позиціонуватиме людину з позитивного ракурсу. Не мені вирішувати, як кому поступати, але, гадаю, що перед тим,  як оприлюднювати якесь фото, спершу треба подумати, чи варто це робити взагалі. На мою думку, у тих людей, у кого на сторінках багато селфі, комплекс неповноцінності».

Цікаво, а що думає про фото у соцмережах професіонал, який замається фотомистецтвом?

«Я вважаю, що селфі – це хвороба, психічний розлад, – заявляє фотограф В’ячеслав Тимошко. – Таким людям потрібна консультація фахівців. І заявляю про це не тому, що я займаюся світлинами і хочу, щоб у мене замовили фотосесію, а через те, що бачу на тих фото багато не надто позитивних нюансів. По-перше, мало хто з селфістів думає про загальну картинку, про задній фон. Сфотографувала себе жінка на кухні, щоб похвалитися, яка вона добра господиня, а позаду неї гора немитого посуду, брудна плита. Хіба це її скрасить? Дівчина робить селфі на ліжку у спальні, хоче показати, яка вона сексуальна, а перед тим вивалила туди ж мало не половину всього гардеробу з шафи, приміряючи, у чому ж  фотографуватиметься. Вона не думає над тим, що все це видно на фото, не  переймається, що одяг слід би і поставити на місце, а потім  робити селфі. Щодо хлопців, то тут теж є нюанси. Фото з пивом біля кафешок хіба викликають у когось великий захват? Звичайно, замовити фотографа для багатьох дорого, тому люди починають усе, що бачать фотографувати на телефони. Дешево, сердито, але негарно. Тому моє ставлення до селфі негативне».

Отже, якщо селфізм – справді хвороба тих, хто відчуває якусь форму залежності від електронних гаджетів, важливо знати, якої ж думки про це людина, яка допомагає цей розлад виявити і побороти.

«Селфі називають хворобою ХХІ століття. Надмірна захопленість собою суперечить здоровій логіці. Деколи людина і дня не може прожити, щоб не викласти в мережу свої фото. Але сюди не відносяться зірки шоу бізнесу. Для них це частина іміджу, бюджетний піар і реклама, – наголошує психолог  Алла Кушнір. – «Селфізм», дозволяє виявити кілька психологічних проблем особистості. Їх нині навіть класифікують. Це – дуже об’ємна тема.

Що ж таке насправді селфі? У перекладі з англійської self – «сам, себе», або самомилування. Надмірне захоплення собою – це нарцисизм, самозакоханість. Ніхто не каже, що любити себе не потрібно, але у всьому повинна бути здорова грань. Які ж є плюси у селфі? По-перше, можливість знайти партнера, показати власні принади, зацікавити собою протилежну стать. По-друге, зберегти для себе мить, важливу подію у електронному архіві. Але для цього є налаштування, щоб приховати фото від інших. А які мінуси? Передусім, про людину інші знають більше, ніж їй відомо про себе самій.  Якщо хтось часто постить себе, можливо, у дитинстві, або в молодості не «нагулявся», рано завів родину. У такому випадку, селфісти нестабільні, схильні до частої зміни роботи та партнерів. Одружені – розлучаються, або  шукають просто сторонніх втіх. Але причина може бути і в іншому. Деколи так роблять просто незадоволені життям люди, таким чином самостверджуючись, показуючи, що все довкола не ідеальне, прекрасним у цьому світі є лише я. причиною селфізму може бути й відчуття недолюбленості. Ще часто виставляють світлини люди у стані неврозу, аби довести комусь, що в мене все добре, я посміхаюся, я щасливий чи щаслива, а те, що ви собі говорите – неправда. Деколи це призводить до параної. При цьому у жіночому селфі переважає демонстрація зовнішніх даних, на другому – соціальних аспектів життя (яка я хороша кухарка, господиня, активістка, працівниця).

У чоловіків же все з точністю до  навпаки. На першому місці у них соціальне життя: досягнення, покупки, подорожі, авто, зустрічі з друзями і колегами, ресторани, а на другому – зовнішні дані: красивий торс, біцепси, новий костюм і просто мімічні вирази обличчя.

Виправдати тут можна лише підлітків, які ще шукають себе і часто пробують усе, що лише можна, для яких важливою є думка інших, схвалення дій чи захоплень. Але батькам теж не слід втрачати пильність, проводити роз’яснювальну роботу, щоб звичка в майбутньому не переросла в залежність.

У будь-якому випадку усіма, хто викладає в мережу свої фото керує бажання викликати захоплення з боку оточуючих. «Селфізм» становить серйозну загрозу тільки в запущених випадках.

З іншого боку взагалі не показують себе у соцмережах і користуються аватарками люди невпевнені у собі, у яких є комплекси щодо зовнішності. Як то кажуть: все добре, коли в міру».

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено