Зараз – нове чергове загострення, ніби якісь вибори здатні у нас щось змінити. Думка закарпатського політолога

Коли людська розпуста сягає крайньої межі, відбувається катаклізм

Не тільки Ніцше, а взагалі кожний мислячий індивід народжується зі своєю безоднею у грудях. Вона з’їдає його зсередини до тих пір, поки від нього нічого не залишається, окрім неї. Щасливих поетів і філософів не буває. Зате бувають щасливі графомани і пустодзвони. Мабуть, оце має бути закладено у дефініцію щастя. Принаймні, я ніколи не мислив такою категорією – для мене вона як червиве яблуко. Поки ти живий – все відносне. Абсолютним воно стає тільки після твоєї смерті. Чи, принаймні, у процесі твого самознищення, яке може тривати десятиліттями. Цікаво спостерігати за оцим процесом дорослішання: у дитинстві подобалося все солодке, зараз – гірке і солоне, причому йдеться не тільки і не стільки про їжу, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Страшенно люблю спілкуватися з оптимістами. Це якийсь особливий біологічний вид, який мені ніколи не збагнути. Інколи здається, що вони з якоїсь іншої планети. Тільки на них і тримається нині Україна. Вони не хочуть нічого знати. І це правильно. Бо інакше теж перетворяться на песимістів. А так – credo ut absurdum. Зараз у них нове чергове загострення, ніби якісь вибори здатні у нас щось змінити. Правда, навіть вони визнають, що від виборців уже давно нічого не залежить, що наше волевиявлення – суто символічний ритуал на зразок танців дикунів для викликання дощу. Глузують з того, але все одно затято продовжують танцювати.

Головний аргумент оптимістів полягає у тому, що життя розвивається по синусоїді, що воно подібне до зебри, де за чорною смугою завжди обов’язково слідує біла і навпаки. Придумано справді дуже красиво, з претензією на науковість. А головне – задає чітку програму: якщо у тебе чорна смуга, то треба просто дочекатися білої. Звідки випливає ота обов’язкова ритмічність, адже більшість процесів у природі таки незворотні? Про це вперто мовчать. Просто так приємніше думати. Так раціональніше. Раціоналізм – сяюча цяточка серед мороку ірраціонального. Людські душі летять на неї, як метелики. І так само по-дурному гинуть. Неможливо вірити в ряд натуральних чисел – це надто примітивно для людини, веде до її виродження. Людина завжди прагнула стрибнути вище голови – тільки тому і зростала.

Був у мене один специфічний період, коли дні тяглися нестерпно довго, час практично стояв на місці. Все валилося з рук. На роботі були суцільні провали, особистого життя не було зовсім. На кожному кроці напливали люди, з якими волів би ніколи не перетинатися. Від того моя вроджена мізантропія вже просто зашкалювала. Для читання до рук потрапляла виключно макулатура, а телевізор крутив всуціль старі серіали. Від суїциду рятувала тільки моя традиційна відраза до театральних жестів і різких рухів.

Проте через місяць-другий я пересвідчився, що то ще була біла смуга. Тільки за нею послідувала вже по-справжньому чорна. Так я пізнав основний закон філософії: ніколи не буває так погано, щоб згодом не стало ще гірше. Людина  – дивна істота, унікальна у своїй витривалості. Будь-яке інше створіння давно би вже померло, а людина пристосовується до цілковитої безнадії, живе собі на повному автопілоті. Ні, життя – це не зебра, а чорний крук. Він починає дзьобати людину від самого народження і не відпускає аж до смерті. Буддизм вірить, ніби того крука можна здолати. Песимізм твердо знає, що ні. До крука можна тільки пристосуватися і не звертати на нього уваги. Життя – не синусоїда, а просто падіння у безодню. У принципі, нічого страшного в тому немає, якщо не думати про неминуче зіткнення з дном, адже його все одно не оминути.

У цьому сенсі Біблія більш збалансована, ніж вчення Будди: був генезис – буде апокаліпсис. Схоже, що це навіть не дві категорії, а та сама. Між цими двома полюсами (двома іпостасями одного полюса) – вся людська історія. Вона страшенно ірраціональна і безбожна. З біблійних книг можна зробити висновок, ніби Бог створив людину, аби вона витворяла те, що Він сам собі дозволити не може. Коли людська розпуста сягає крайньої межі, відбувається катаклізм (потоп чи революція). Після того ті, хто вижив, починають усе з нового аркуша, проте результат врешті-решт той самий.

Песимізм виник у процесі людської еволюції як захисна реакція, антитеза рожевим мріям. Глибоко у підсвідомості кожного песиміста сидить: як ніколи не збудуться оті телячі прогнози, точнісінько так ніколи не збудеться і моя чорна маячня. На жаль, обдурювати можна тільки власну підсвідомість, але не об’єктивну реальність. Бо схоже, що вона ще більша песимістка, ніж ти. Так і живеться – під неухильним поглядом найбільшого песиміста всіх часів і народів, царя Соломона. Він твердив, що все мине. Навіть твій песимізм.

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено