Чому закарпатська міліонерка змушена була жити, як Попелюшка

Я була проституткою високого класу. А потім мені запропонували займатися цим за кордоном.

Мої клієнти мене дуже щедро обдаровували. Так щедро, що я могла купити й житло за кордоном. А ще – жити в своє задоволення, ні в чому собі там не відмовляла, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».

На всяк випадок я купила ще й дуже добротну квартиру в своєму місті, а в іншому місті – будинок. Хоча їздила туди тільки раз на кілька років. Залишила турбуватися про це житло людей, яким навіть платила за такі послуги.

Але одного разу, коли я повернулася додому, щоб побачити, як там моя квартира та будинок і взагалі зануритися в життя батьківщини, я познайомилася із Костею. Костя у тому місці мав невеликий бізнес. Він продавав велосипеди.

Я по вуха в нього закохалася – ніколи від себе такого не чекала. А я вже і не пам’ятаю, щоб було таке, що хтось мені особливо подобається. Я просто приймала великі та маленькі подарунки, але за останні вісім років жодного разу в серці не ворухнулося якогось почуття. Тому навіть сама собі здивувалася, що так просто закохалася нібито в звичайного чоловіка.

Звичайно, я виказувала неабиякий захват перед тим, що Костя може дати собі раду і так мило торгує велосипедами. А насправді це в моїх очах була така велика дрібниця. Бо, мабуть, якщо б Костя знав про мої статки, то зомлів би від заздрості. Але я про це мовчала, бо ж тоді він неодмінно поцікавиться – звідки в мене такі гроші. Я дуже боялася, що він дізнається про мою справжню роботу.

І коли Костя запропонував одружитися, я була на сьомому небі. І дуже щиро уявляла те наше спільне майбутнє. Його пропозиція надійшла навесні, а восени ми збиралися побратися. Костя хотів, щоб у нього була класична сім’я – з благословенням батьків і щоб я спочатку познайомилася з його родиною, а потім – він із моєю.

Я зволікала з тим, щоб показати йому свою квартиру чи будинок, бо дуже боялася, щоб він не запідозрив щось лихе. Тому швиденько продала свою 3-поверхову хату і успішно збула 4-кімнатну квартиру в елітному районі міста. Адже на той час Костя вже знав, що мої батьки – звичайні пенсіонери, яким ще і я допомагаю. Звідки в мене могло бути таке шикарне житло?

Мабуть, він мені нізащо б не повірив, що я встигла набути таких статків. Та й головне – це похитнуло б його самолюбство. Бо хто-хто, якщо не я, міг знати, наскільки це важливо для чоловіків.

Тож я стала прикидатися сіренькою мишкою і всіляко замітати сліди. Я купила однокімнатну квартиру в хрущовці, ледь її відремонтувала, завезла звичайні меблі і вже була у всеозброєнні, щоб познайомити зі своїм житлом свого принца.

Костя був готовий саме до такої квартири – він мені зізнався, що десь так і уявляв мою оселю. Я намагалася, щоб у моїй квартирі не було жодної дорогої речі.

Все – звичайне, все – як у людей. Я купила звичайні краники, які через рік мала викинути на сміття. Дешеві занавіски на вікнах, скромний посуд. Ми пили на кухні чай і раділи, як діти, своєму світлому майбутньому.

Я познайомилася з його батьками – з такими ж бідними пенсіонерами, як і мої. Вони дуже тепло мене прийняли і вбачали в мені таку собі звичайну, наївну, милу дівчинку. Вони були дуже щасливі з того, що я так щиро закохалася в їхнього сина.  Бодай у цьому вони були праві.

І от ми одружилися, зіграли, як на мене, дуже скромне весілля. Але Костя вважав його проведеним на вищому рівні. Я залюбки погоджувалася з ним. Костя казав, що я не маю ніде працювати – він буде забезпечувати нас із майбутньою дитиною сам. Мені не дуже хотілося замикатися в чотирьох стінах, але я погодилася – думала, що з часом його думка все ж зміниться.

Хоча насправді не дуже й хотілося йти на звичайну роботу – мліти по 8 годин щодня у якому офісі. Я непомітно стала докладати до бюджету свої гроші. Коля пишався, яка це я в нього кмітлива й ощадлива. Я ж безстрашно брехала, що роблю ще й переклади з різних мов. Хоча я справді вже дуже добре володіла кількома мовами, але грамотно – жодною. Мене аж ніяк не можна було назвати профі, на інших мовах я вміла тільки розмовляти.

Але Костя в цю мою легенду одразу й повірив.  Кілька разів він чув, як я вільно розмовляю англійською і німецькою з туристами.

А вже про те, скільки коштує моя вишукана косметика, він навіть тямки не мав. І я йому брехала, що купляю речі у секонді і на розпродажах. А він знову і знову пишався моєї кмітливістю, що я можу виглядати так ефектно – за такі малі гроші.

Не знав він і про те, що я часто відвідую віп-салони і харчуюся дорогою червоною рибою та всім тим, що не можуть собі дозволити прості смертні. Залишки дорогої їжі я  намагалася знищити до його приходу. А якщо деколи і залишалася її сліди, Костя до цього знав ставитися поблажливо – а що, деколи можна собі і такі речі дозволити.

Його заробітків  не дуже вистачало на життя. Я вила від болю, коли він повідомив, що хоче будуватися і тому багато грошей відкладалося на це будівництво. Можна собі уявити, в якому становищі я опинилася. Я, яка мала можливість купити 10 найкращих будинків у місті, мушу вдавати Попелюшку тільки через те, що Костя захотів будувати свою хату.

Він дуже мріяв про великий город, гарне подвір’я, ліс поруч. На час нашого  женихання він жив із батьками у їхній рідній двокімнатній квартирі. А тепер переїхав до мене в одну кімнату.

І тут я стала ночами вигадувати різні легенди, як би все це обставити так, ніби нам з неба раптом звалилися дуже великі гроші і ми можемо спокійно купити собі найкраще житло. Таке, яке тільки собі забажаємо. Але вже на ранок всі ці легенди перетворювалися у сміття. Нічого путнього я не могла вигадати – так, щоб Костя не запідозрив підставу. Мені боляче було дивитися, як він обдумує всі деталі, як бореться щодня за кожну нашу витрачену копійку.

Згодом у нас народився син. І хоч йому тато не відмовляв у ласощах і розвагах, мені Костя все частіше став дорікати. Почав закидати – чому це я трачу гроші на такі зовсім непотрібні дрібнички, в мене ж і так не одна шафа забита ганчір’ям, а я купляю собі завжди щось нове.

Його стала дратувати також моя косметика і він казав, що я спокійно можу обійтися без неї. Адже він так мене любить, а не мусять всі мужики на мене часто оглядатися.

А згодом ці слова переросли ще й у справжні скандали, які закінчувалися моїм плачем. А після моїх сліз Костя ще більше лютував.

– У тебе нема ні освіти, ні житла пристойного, а ти хочеш жити, як королева! –  кричав у такі моменти Костя.

Я зауважила, що в мене є житло.

– І ти називаєш житлом  цю конюшню? Дякуй, що хоч це тобі з неба впало! – сичав він. Адже я йому сказала, що однокімнатну мені дали на одному заводі. Костя навіть не знав про те, щось насправді я її купила. Адже я справді дала дуже великий хабар, директору заводу, щоб він нібито надав мені це житло. Ну, щоб у Кості і справді не виникало жодних питань про моє минуле.

І тепер Костя кричав мені у вічі:

– Ця квартира трапилася тобі, як куриці зерня. Коли б Бог не подарував її тобі, Ти б просто опинилася на вулиці.

І отак дало тріщину наше подружнє життя. Мене вимотувала його недовіра. А  найбільше – його скупість. Я була у відчаї, що пропадають мої найкращі роки – у той час, коли я можу прожити їх красиво і набагато спокійніше.

Тож одного дня я зібрала найнеобхідніше, взяла малого на руки і поїхала від нього. Купила квартиру в іншій області і залишила йому цю однокімнатну конюшню.

Чвари тривали постійно, і от вони розбили нашу любов. Костя кидався по всьому місту, шукав мене, але я зачаїлася. У той час я знала, що нізащо не хочу повертатися додому. Я дуже хотіла поїхати за кордон, але для цього треба було вивезти малого і потрібна була згода батька. Я поміняла прізвище і справді зникла з його очей – дуже сподівалася, що минуть роки і він знайде собі якусь іншу жінку.

Так воно і сталося – через п’ять років. Він зійшовся з якоюсь Світланою. Дуже щиро бажала їм щастя, але їхнє щастя тривало недовго. Потім Костя сходився ще з якими жінками. Але теж невдало.

Через знайомих я намагалася йому натякнути, що ми можемо офіційно розлучитися. Не дуже хотіла, щоб не виникали проблеми із малим. Але він все ще кричав, що це я в усьому винувата.

Зараз я живу у громадському шлюбі, бо й досі ще не розлучена. У мене народився ще один син. І цьому другому чоловіку я зізналася у всьому своєму далекому минулому. В тому, що я була проституткою у своєму попередньому житті. У тому, чому розпався мій перший шлюб. Я можу довірити йому все. Я шкодую, що так пізно знайшла оце своє справжнє щастя.

Тому сьогодні дівчатам, які поспішають в РАГС, хочу порадити одну таку річ. Всі ми маємо багато недоліків і мусимо якось миритися і з недоліками іншої людини, коли беремо шлюб. Спочатку він тримається – на сексі, на обожнювання одне одного, на захваті.

А минають роки і розумієш, що основне – це довіра. Якщо ти не можеш розказати людині, з якою живеш, про все, що з тобою відбувалося, такий шлюб будь-якої миті може розвалитися. І зовсім не має значення, чи ви будете мати великі статки чи зовсім ніяких. Головне – це довіра.

Оксана КЛЯП, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Прокоментуй!

(Обов’язково)
(Обов’язково, не публікується)