Як вінницькі журналісти шукали закарпатських буйволів
Туристичні сайти сьогодні розказують про неймовірну кількість цікавих місць в Україні.
Мандруючи Закарпаттям, журналісти vlasno.info натрапили на повідомлення про незвичайну ферму “Спасіння карпатських буйволів” та вирішили туди завітати.
В описі маршруту було сказано, що ферма знаходиться неподалік села Стеблівка Хустського району.
За допомогою навігатора наша журналістська група по достатньо гарній дорозі доїхала до села.
На жаль, вказівників ніде не знайшли, тому в місцевому магазині розпитали, як дістатись до ферми.
Продавці на місцевій говірці нам пояснювали: – Проїдете прямо, звернете вліво, ще трохи проїдете, а там увидите дві зариби (Прим*- ставки), то за ними й ферма буде. Там увидите! А буйволи зараз на пасовищі. Ми так і зробили.
Повернули з асфальту на встелену округлим камінням дорогу. Там ще раз запитали перехожих, де можна побачити буйволів.
Всі махали руками: “там увидите!” На щастя, один з чоловіків сказав, що він нас проведе. Сів в нашу автівку та показав дорогу, примовляючи, що провезе нас найкращим шляхом.
Але сама дорога то з’являлась, то пропадала. На мить нам здавалось, що ми їдемо просто дикою рівниною, де ростуть духмяні трави.
– Я працюю тут. Глядю за буйволами. Якось вивіску намалював з маршрутом, де буйволів шукати. Але вивіску хтось вкрав. Тай тепер туристи не знають, як добратись, – розказував чоловік.
Раптом чоловік закарпатською говіркою сказав, що він вийде та піде шукати буйволів. Ми оглянулись – навколо ні душі. Тільки луги й гаї навколо!
Через короткий час він вигулькнув з кущів і став махати руками: мовляв, “йдіть сюди”!
Ми пробрались до нього через пахощі пасовища.
Перед нами відкрилась картина – в невеличкому озерці, ховаючись від літньої спеки, “мокли” буйволи. ferma-buyvoliv 2 1 До нас підійшли двоє молодих людей. Виявилось, що вони волонтери. Софія зі Львову та О’мер з Туреччини. Вже третій день вони допомагають доглядати буйволів.
Тут чотирнадцять особин, он їх вожак, вийшов з води підкріпитись. Звати його Красень. А взагалі, в кожного є ім’я. Ми вже потрохи їх запам’ятали.
Ці буйволи дуже милі та зовсім не агресивні, бо їх вчать не боятись людей, – одразу почала розказувати волонтерка Софія. – Вони можуть у воді сидіти по чотири години і ніяк не виженеш. Поки самі не захочуть, то не вийдуть.
Ми звернули увагу, що біля озерця сидить маленьке буйволеня. Тільки воно зовсім не схоже на інших, бо мало рудий окрас.
– Це господарі виміняли в румунів. Якийсь новий вид. Ще таких хочуть розводити. Мале у воді не довго сидить, видно йому не так жарко, бо руде. Але саме далеко не відходить. Можете погладити його, воно не тікає. Дуже смирне, – з особливою ніжністю нам розказував пастух.
Потім ми з’ясували, що ферму започаткував німець Мішель Якобі, який одружився на українці Ользі Хоменко. Як тільки він дізнався, що колись в Карпатах жили тисячі буйволів, а зараз вони майже зникли, загорівся ідеєю зберегти цей вид і розмножити його. Адже, буйволи багато століть виконували роботу тяглової тварини в господарстві. Та коли почався процес індустріалізації, люди перестали їх вирощувати.
Адже ця тварина сама по собі норовлива, потребує особливого догляду, основна її функція замінена в господарстві технікою, а молока вона дає мало. То ж люди й перестали їх розводити. Пастух розказав, що вирощують буйволів на цій фермі для заповідників та зоопарків.
Господарі хочуть, щоб популяція відновилась, хоч на це підуть роки. Ще користується попитом молоко буйволів, бо воно дуже корисне, збагачене кальцієм. Молока буйволиця дає близько 4-7 літрів. Воно набагато жирніше, чим коров’яче, має 8 – 10 % жирності. За смаком схоже на вершки.
З буйволиного молока готують різні делікатеси. Але в цьому стаді є двоє маленьких буйволенят, тому молоко поки дістається тільки малечі. Нам розказали, що буйволи живуть до тридцяти п’яти років, тридцять з яких – репродуктивні. Тому буйволи доволі швидко розмножуються.
Вага буйволів від 700 до 1000 кілограм. Ростом трохи нижче корови. Мають короткі ноги, міцні копита, що значно допомагає буйволам в гірській місцевості. Тіло вкрите шерстю, а на голові закручені в дугу роги, які можуть вирости до вісімдесяти сантиметрів. В теплу пору року вони дуже комфортно почуваються на природі. Від жари часто ховаються у воду. Харчуються травою, що росте на полонині. А взимку витримують сильні морози. Звісно, люди їх тримають під накриттями. В холодну пору року їх годують сіном і соломою. Один буйвол протягом зимового періоду з’їдає до 5 тонн сіна та соломи. Тобто, утримання цих тварин є досить недешевим.
Пізніше ми взнали, що подібних буйволиних ферм на Закарпатті тепер три. Побачити буйволів можна не тільки в Стеблівці, але ще на фермах в селі Горінчово Хустського району та селі Олешник поблизу м. Виноградів.
