Для чого в Ужгороді примножують траурні зони, а не позитивні, успішні

10 вересня почали демонтувати надгробок на площі Народній. Він символізував пам’ятник жертвам голодоморів.

Це була тимчасова споруда у центральній частині міста. Невдовзі її замінять на іншу.

Сам пам’ятник буде виконано у радянському стилі і нічого спільного з гарними сучасними монументальними спорудами на честь Голодомору, які є в інших містах України та світу,  він не матиме.

Пам’ятник київських авторів, який переміг у конкурсі, що проводила Закарпатська ОДА, набагато гірший за роботи, які пропонували місцеві скульптори.

Утім чомусь відібрали саме цей із назвою «Свіча пам’яті», виготовлення якого обійдеться в 1,5 мільйонів гривень. Невже за такі гроші не можна було придумати щось оригінальніше?

Фінансуються роботи із обласного бюджету.

Однак незрозуміло, чому місце під нього вибрали в такому людному місці, адже для подібних споруд в Ужгороді є ідеальне – на Кальварії. Саме на Пагорбі Слави було б найдоречніше встановити величезну скорботну пам’ятку, яка сягатиме у висоту 4 метри і абсолютно не вписується в архітектуру середмістя найменшого обласного центру України.

І ще один цікавий момент. Для цього процитуємо минулорічне повідомлення управління культури Закарпатської ОДА.

«Під бронзовою скульптурою, що, за попередньою інформацією, сягатиме 4 метри, необхідно облаштувати простір із мощенням – для проведення пам’ятних заходів. Окрім того, потрібно остаточно визначитись із розташуванням пам’ятника щодо ялиці, яка росте на території. Для виконання цих завдань доведеться залучити професійного архітектора, найімовірніше – місцевого», – йдеться у дописі.

Отже, дуже дивно, що несподівано ялинка, яка була на заваді для того,  аби бронзового монстра було добре видно з усіх боків, висохла. Тож тепер її можна спокійно вирізати і жодних акцій протесту з боку людей.

А чи здатна місцева влада додуматися не тринькати державні гроші на такі гігантські скульптури, а зробити для області щось більш корисне?

Ніхто не применшує символічного значення трагічних сторінок української історії, але в житті Закарпаття  були й інші, не менш знакові, власні події.

Це перше. А по-друге, чому за всі роки ніхто з чиновників не додумався встановити пам’ятник чомусь успішному і позитивному, адже такого в нашому краї теж було багато. Чому ми увічнюємо лише сумне і забуваємо про приємні моменти?

Чому, скажімо, Колодко вмів створити міні-шедеври, біля яких фотографуються туристи і які стали візитівкою Ужгорода навіть у Європі, які веселі. Символічні і якими приємно милуватись, а чиновники знаходять кошти лише на увічнення чогось сумного і то в радянському стилі.

Чи хтось фотографуватиметься біля цієї «Скорботної матері»? Так! Самі ж чиновники під час покладання квітів на чергову річницю. Раз на рік. Але не інші ужгородці та гості. Та й самі вони влаштовують там фотосесії лише тоді, коли перебувають при владі. Чомусь на подібних покладаннях ніколи немає екс-керівників, лише чинні…

От таким насправді і є їхній патріотизм?

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено