Як закарпатка на побачення з Далмацією їздила. Дива Хорватії

Щоразу побачення з Хорватією надовго лишає у душі нові, неповторні та яскраві враження.

Здавалося б, що нового можна побачити та дізнатися у цій приморській країні? Проте завжди переконуєшся, що відкривати її можна безкінечно.

Цьогоріч для відпочинку ми обрали регіон   Далмація.  Невеличке селище Бродариця, в якому зарезервували апартаменти, розташувалося за 2 кілометри від міста Шибеник. Воно відразу припало до  душі пологими гальковими пляжами, кришталево чистим бірюзовим морем та розміреним ритмом життя. Приємно вразила доглянутість пляжу, який кілька років тому був упорядкований за кошти та сприяння міністерства культури та туризму Хорватії.  Тому майданчики для пляжного волейболу, баскетболу, дитячих забав, тренажери для заняття силовими видами спорту – усе новеньке та до послуг відпочиваючих абсолютно безкоштовно. А ще – сучасні переодягальні, туалети, душі, шезлонги та зонтики (щоправда, за окрему плату). На пляжі достатньо місця, можна обирати де більше до вподоби –  берегова смуга Бродариці простягається на кілька кілометрів. Уздовж всього берега можна знайти  затишне місце для пляжного відпочинку та плавання для дітей і дорослих.

Неподалік Бродариці збудовано рів’єру «Соляріс» з піщаним пляжем, аквапарком, причалом для яхт, готелями та низкою сучасних відпочинкових атракцій.

Та не пляжем єдиним. Приваблює Далмація не тільки бірюзовим морем, чудовими пляжами та субтропічною рослинністю, але й своєю історією та старовинними містами, найбільші з яких Спліт, Задар, Шибеник і Дубровник. До речі, прапор регіону синьо-жовтий, як і в Україні.

Оскільки наше перебування в Хорватії співпало з проведенням фіналу чемпіонату світу з футболу, тут панував фантастичний національний дух: на  всіх будівлях майоріли  хорватські прапори, автомобілі та люди також убралися в національне вбрання, пісня-гімн «Іграй, моя Хрватска!» звучала з усіх усюд, а фан зони були облаштовані чи не в усіх містах та містечках країни.  За вирішальним поєдинком ми також спостерігали у фан-зоні в Бродариці. Тож жовто-блакитний український прапор, який завбачливо захопили із собою у знак підтримки, яскравів серед червоно-білих квадратиків.  І незважаючи на здобуте срібло, після фіналу світової першості з «ногомету» кожне хорватське місто зустрічало своїх земляків як національних героїв…

Шибеницькі мотиви

Курортне селище Бродариця  розташоване за 6 км від центру 50-тисячного міста Шибеник, тож майже щодня ми блукали  вузенькими мощеними вуличками   історичного центру  міста, яке має дуже багату і славну історію. У середні віки він успішно протистояв загарбницьким намірам Венеції, його так і не здобула всесильна Османська імперія.  У 1877 році тут відкрили перше залізничне сполучення у тогочасній Далмації, а 28 серпня 1895 на річці Крка за планами Ніколи Тесли введено в експлуатацію першу електростанцію. Так Шибеник став першим містом Хорватії з електричним освітленням.

Не оминули Шибеник і дві світові війни ХХ століття, а в липні 1991 року, коли на місці союзної Югославії постали незалежні країни, збройні формування хорватських сербів за підтримки югославської армії розпочали наступ на населену хорватами Далмацію. Шибеник, разом із Задаром, найбільше з-поміж усіх далматинських міст постраждали від сербських нападів. Вдячні містяни відзначили подвиг своїх захисників пам’ятною дошкою на центральній площі Шибеника.

Свідком тих трагічних подій став і господар апартаментів, які на час відпочинку стали нам домівкою.  Нікола Жівкович народився і жив неподалік – у гірському селі на території національного природного парку «Крка» за 35 км від Шибеника. Під час військового конфлікту у 1991 році у його дім, що опинився на лінії розмежування воюючих сторін, потрапило декілька мін. Він з родиною був змушений перебратися із зони бойових дій у селище Бродариця, де згодом збудував тут дім для себе та апартаменти для відпочивальників.

Нині Шибеник входить до числа найпопулярніших туристичних центрів Далмації. Тут вирує мистецьке і культурне життя. Головна історична принада міста – собор Святого Якова, зведений у XV-XVI ст. повністю з каменю.

Біля входу в канал Святого Анте розташувалася фортеця Святого Миколая, збудована в середині XVI століття для захисту від турецьких нападів з боку моря на основі проектів венеціанського військового архітектора Мікеле Санмікеллі.  Основні відпочинкові зони розташовані за 3-5 км від центру міста. Один з них – Бродариця, селище Шибеницької громади.

Найменший острів Хорватії та найбільше місто Далмації

Більшість нинішніх мешканців Бродариці – колишні жителі найменшого і найнижчого населеного острова усієї Адріатики – Крапань, розташованого усього за 300 метрів від материка. Його найбільша висота над рівнем моря – 1,25 м, довжина берегової лінії 3620 м, а площа – 0,5 кв. км. До розбудови Бродариці на Крапані проживало майже 2 тисячі жителів. Нині тут проживає близько 200 чоловік, багато помешкань колишніх рибалок є порожніми. Життя на острові вирує, (хоча ні, не вирує, а повільно пливе) у єдиному фешенебельному готелі «Спонджіола», кількох приватних котеджах, у яких проводять час любителі тиші, спокою і недоторканої природи, та зведеному у 1446 році монастирі.

Ще в 1893 році острів першим на узбережжі почав надавати в оренду обладнання для дайвінгу та відкрив кооперативи по добуванню губки. Про цю сторінку його історії можна детально довідатися у місцевому музеї губок.

За 25 кілометрів південніше Шибеника розташувалося старовинне містечко Примоштен зі своїм чудовим архітектурним ансамблем Старого міста ХVІ-ХVІІІ ст., церквою Святого Георгія, зведеною у 1485 році  на найвищій точці, оргінальними дахами будинків, покритих пласким каменем, та зручними пляжами і кришталево чистою водою Адріатики.

Подорож до другого у Хорваті і найбільшого у Далмації міста з 1700-річною історією, його  найкрупнішим морським портом, промисловим, культурним і футбольним центром – містом Спліт – пролягала автотрасою поміж стрімких, оголених гір, на вершинах яких зведені велетенські вітряки . Тут у реальному вимірі бачиш, на що перетвориться Боржавський хребет у Карпатах у випадку зведення таких вітряків.

Як і чимало інших далматинських приморських міст, Спліт теж розташований на півострові біля підніжжя Мосорських гір. Спускаючись від національного Морського музею Роковою вулицею до луки-порту на площі, яка носить ім’я першого президента незалежної Хорватії Франьо Туджмана, відразу потрапляєш до історичного ядра міста з його головною пам’яткою – палацом римського імператора Діоклетіана, внесеного у 1979 році до реєстру Світової спадщини ЮНЕСКО.

До кінця VII століття берегова лінія району і сам Спліт були заселені слов’янами. У середні віки він став одним з головних хорватських центрів торгівлі, економіки і культури. Уродженцями міста і його гордістю є основоположник хорватської   літератури Марко Марулич, композитор і диригент Яков Готовац та нинішні народні улюбленці – провідні футболісти хорватської збірної і кумири п’ятьох мільйонів жителів Хорватії – Анте Ребич, Іван Перишич та Іван Стринич.

Під час світових воєн ХХ ст. Спліт захоплювали італійці та німці. Місто позбулося німецької окупації рівно в один день з Ужгородом – 26 жовтня 1944 року – та в складі Хорватії стало частиною союзної Югославії. У 1991 році, після проголошення незалежності Хорватії, в Спліті було кілька збройних інцидентів між хорватами і частинами Югославської народної армії. Найбільш примітним став епізод обстрілу міста югославським військовим кораблем з назвою «Спліт».

Серцем старого Спліта є Народна площа, що розташована відразу ж за західними воротами палацу Діоклетіана. Тут  розміщені житлові приміщення, музеї, кафе, ресторани, рибний ринок, банки.

Біля залишків колонади Палацу Діоклетіана туристів зустрічають озброєні римські легіонери. Почувши, що ми з України, кажуть, що ми – браття, а в Україні живуть найгарніші дівчата у світі.

Оксана Дудаш

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено