Обидві дочки закарпатка народила від чужих чоловіків
Микола одружився всього через рік після випускного. Не став зволікати. А сталося це через вагітність його коханої. Коли він дізнався, що Алла чекає від нього дитину, не вагався ані хвилини. Одразу ж запропонував їй повінчатися…
Батьки обох молодих дуже підганяли це весілля. Мати Миколи одразу ж поступилася їм квартирою в місті, а сама поїхала жити у село – до своїх батьків. Як могли, вони допомагали своїм дітям, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».
Але Алла довго не могла повірити, що в її житті настав новий період. Шлюбне життя вона всерйоз і не сприймала. Її можна було зрозуміти: 19-річна, вона не так легко відмовляла собі у вільному житті. А тут вже й дочка народилася. Про все треба дбати.
Та материнство її пригнічувало. Хоча більше мати Миколи та батьки Алли те дитя й виховували. І маленька Тоня спочатку бабусь називала мамами. Як вона могла зрозуміти, що мама – це насправді Алла? Адже найчастіше вона була на руках бабусь та дідуся.
Микола часто сварився через все це з молодою дружиною. А ще великий тягар шлюбного життя лягав практично на нього. Поволі Алла перестала готувати, прибирати, прати.
Та батьки все одно вмовляли сина прощати дружину, адже воно ще зовсім молоде та зелене. З часом стане іншою, от сам побачиш!
– А життя воно, знаєш, таке – всіх вчить розуму і міняє, – дружно переконували вони молодого батька.
Через три роки Алла знову завагітніла. І знову ніби все увійшло у стару колію. Знову мир і лад у хаті. Та й Алла стала знову ніжною і дбайливою. Але це тривало не дуже довго. Спочатку терпіла.
А потім зовсім стала злюкою. Тепер розмови про розлучення вже починала Алла. Але, як це не дивно, не поспішала відбирати у чоловіка дітей. І одного дня завіялася у світи.
Залишила після себе записку, щоб її не турбувати – вона повернеться й сама, але тоді, коли буде вважати потрібним. У матері після цього трапився інфаркт. Але якось дивом її вдалося витягнути із того кризового стану.
А Микола став вчитися жити без дружини. Молодому батькові все ще допомагали тесть із тещою, мати та й усі знайомі. Тому не можна сказати, щоб у його дітей було аж таке погане дитинство. Навпаки – їх намагалися завжди засипати подарунками та організовувати для них якісь яскраві розваги.
Але якось старшенька Тоня захворіла. У неї була якась патологія мозку. Малій було потрібно перелити багато крові. І в першу чергу зробили аналізи Миколі та всім родичам. І тут виявилося, що він – не батько тієї дівчинки. Так само, як і не батько молодшої.
Микола хотів, щоб про це не дізналися хоч діти. Але сам замкнувся в собі. Він упав у глибоку депресію. Ще, слава Богу, що не став пиячити. До Алли ж дістатися було просто неможливо. Вона не залишила нікому своєї адреси чи телефону. Жодної зачіпки – зникла та й по всьому! Ніхто зі спільних знайомих не знав, куди це вона так вміло зникла.
Може Микола б довго і не зміг вибратися із безодні відчаю та зневіри. Але тут його накрило ще більше горе. Тоня, яка йому стала такою рідною, померла. Залишилася тільки молодша – Люся. Ця дівчинка і стала смислом його життя.
Минуло більше 10 років, поки він наважився на новий шлюб. Але Наталя не боялася їхнього майбутнього. Життя у молодих склалося і справді дуже гарно. А потім Люся виросла, поїхала вчитися в університет у інше місто. А в них з Наталкою народився син. Микола не міг повірити своєму щастю.
Аж ось на порозі знову виросла Алла. І це була дуже яскрава жінка, поводилася вона ще більш зухвало і незалежно, ніж десятиліття тому. Сказала, що хотіла б побачити своїх дочок. Бо живе вона зараз за кордоном. І хотіла б забрати їх із собою.
– Люся у Львові, – відповів їй Микола. – Тільки не знаю, чи захоче вона тебе бачити.
– А Тоня? – суворо перепитала Алла, ніби хтось у цій хаті мав виконувати її вказівки.
– А вона вже давно на цвинтарі! – сумно відказав Микола.
Алла одразу ж постаріла на 10 років. Через годину Микола – з обома своїми дружинами – був на цвинтарі. Із фотографії на одному з пам’ятників до них посміхалася дівчинка. Знайоме і таке радісне личко, здивовані оченята, якась надія в тих очах. Даремна надія. Таким поглядом маленька дочка дивилася на свою вишукану, стильну маму.
У Алли підкосилися ноги. Вона зомліла – просто біля могили своєї дочки. Непутящу матір відлили водою, а потім вдома нагодували вечерею. А наступного дня Алла вирішила зняти у місті квартиру. Та так і залишилася в цьому місті назавжди.
Зараз вона няньчиться зі своїм онуком, якого їй подарувала Люся. Так несподівано вона перетворилася на ніжну та трепетну бабусю, що в це важко було повірити. Люся ж не дуже поспішала наближатися до рідної мами. Минули роки, поки вона наважилася і підпустила до себе матір.
Aлла й досі ревнує дружину свого чоловіка. Але ревнує його не до Миколи, а до власної дочки. Бо ж Люся більше горнеться до Наталі. Посипався з Алли той великий пласт шарму, за яким її справжню роздивитися було неможливо. Її біль, її радощі, її ревнощі – зараз все це в ній було справжнє. Але якою ціною їй далася ця справжність, знають тільки Бог та вона сама.
Лілія КВІТ, газета «ПОРАДИ», ексклюзивно для zakarpatpost.net
