Чому на Закарпатті так багато алкоголіків? Що з цим робити?

Головний нарколог області Василь Кручаниця розповів, чому спиваються діти, чому більшість алкоголіків алкозалежними себе не вважають, а також зауважив, що результат зловживання спиртним – це деградація і смерть, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Проблема залежності від психоактивних речовин актуальна у всі часи, навіть для найбільш розвинених країн світу. Однак соціальні негаразди та нестабільність завжди призводять до зростання кількості людей, які зловживають алкоголем чи вживають наркотики . Закарпатська область, на жаль, не є виключенням.  Досить глянути на кримінальну хроніку, аби пересвідчитись, скільки в області аварій скоєно п’яними водіями, скільки вбивств, бійок, зґвалтувань, крадіжок сталося за участі наших захмелілих земляків…   Наркобізнес теж не стоїть на місці, постійно з’являються нові засоби впливу на свідомість, часто їх позиціонують як «легальні», використовуючи для розповсюдження мережу Інтернет.  При цьому деколи психотропні засоби продають навіть на шкільних подвір’ях. Чому ситуація така невтішна?  Як позбавитись від залежностей? Як вберегти від шкідливих звичок дітей?

Про це та інше під час наших «Недільних бесід» у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» ми говорили із головним лікарем Закарпатського обласного наркологічного диспансеру Василем Кручаницею.

– За останні роки рівень алкоголізму підвищився чи знизився? Скільки закарпатців на обліку?

– Офіційна статистика реальний стан справ у області відобразити не може. Статистика – це лише сухі цифри. Загалом в області майже стабільно 17,5-18 тисяч закарпатців мають діагноз алкогольна залежність. Але проблеми створюють не ті, хто перебуває на обліку, а саме ті, хто на ньому не перебуває, їх значно більше. Зловживання алкоголем розглядається у всьому світі в якості одного із основних факторів ризику, що призводять до погіршення здоров’я. За різними оцінками, таке вживання алкоголю є істотним фактором глобального тягара хвороб та третім із факторів ризику, що викликає передчасну смерть та інвалідність у світі.

Якщо глянути на це питання в контексті вживання спиртного, то велика кількість нещасних випадків, зґвалтувань, випадків домашнього насильства та інших злочинів скоюються тими, хто на обліку у наркологів не перебуває, але алкоголем зловживає. Тому проблема значно глибша, ніж може здатись на перший погляд.

І кількість закарпатців, які мають проблеми зі спиртним постійно оновлюється – одні помирають, інші поповнюють ці ряди, тож їхня кількість приблизно стала.

За понад 10 років, ця цифра не перевищувала 20 тисяч і не була ніколи меншою за 17 тисяч осіб. Але це – ті люди, яким офіційно поставлено діагноз алкогольна залежність.

– А як пояснити такий дивний феномен нашого народу: штрафи за керування автомобілями у стані алкогольного сп’яніння зростають, але кількість любителів випити і сісти після цього за кермо все одно залишається великою? Хоча можна викликати таксі після застілля…

– Під впливом алкоголю людина схильна перебільшувати власні можливості, знижується критика до власного стану, імовірні ризики відходять на задній план і здаються менш загрозливими. Сподіваються на те, що нічого страшного на дорозі не трапиться, що поліція не зупинить, а якщо навіть зупинить, то думають, що відкрутяться, уникнуть відповідальності.

Але тут офіційна цифра п’яних водіїв теж не є показником, бо виявлено далеко не кожного, хто сів за кермо напідпитку.

– Найбільше вбивств також скоюється у стані сп’яніння. Як це пояснити?

– Не лише вбивств, а різних злочинів у стані алкогольного сп’яніння скоюється дуже багато. Якщо брати загальну статистику злочинів, то близько 70 відсотків із них скоєно саме п’яними.

– Алкоголізм серед неповнолітніх. Особливо на релігійні свята дехто з дорослих щедро пригощає дітей. Яка в нас ситуація з підлітковим пияцтвом у області?

– Такі випадки, на жаль, є у нас. І вони непоодинокі. Діти потрапляють у дитячі відділення лікарень – Ужгородську дитячу клінічну міську або Закарпатську (Мукачівську) дитячу обласну лікарню у стані важкого алкогольного сп’яніння або з алкогольним отруєнням.

– За правилами продажу, реалізувати спиртне можна лише повнолітнім. Але цих норм не завжди дотримуються. Та й у закарпатців вдома може бути і домашнє вино, і самогон, тож діти можуть пробувати спиртне, навіть не купуючи його.

– Цікаво, що поняття алкоголь у нас дуже розмите. У жодній країні Європи, наприклад, немає стільки видів горілки, як в Україні, не кажучи вже про слабоалкогольні напої. Тож у сучасних підлітків перше знайомство з алкоголем відбувається значно раніше, ніж це було колись. 20-30 років тому такого вибору напоїв не було й близько.

Лонгери, ром-кола, енергетики, доступні для дітей, хоча це – алкогольні напої. Їх вільно продають підліткам і ніхто їм не каже, що в них міститься спирт. Отже, діти рано знайомляться зі станом сп’яніння і звикають до нього. А якщо вживати щодня ці лонгери, можна легко стати залежними, адже невдовзі захочеться більш сильних напоїв. Ніхто відразу не п’є горілку, всі починають зі слабшого. Звісно, залежність формується не за день-два, а протягом тривалого часу.

Враховуючи те, що в нашій державі алкоголь – це узаконений наркотик, який дозволено вживати, він потребує дотримання правил безпеки.

– Кажуть, що алкоголь відповідає за центр задоволення. Це правда? Але ж воно дуже тимчасове.

– Не лише алкоголь. Але перша стадія сп’яніння – ейфорична, більшість вживає алкоголь якраз заради неї. Деколи мене питають, як пити і не п’яніти. Я ж питаю: «А навіщо тоді п’єте?» Отже, під час легкого сп’яніння людина відчуває розслаблення, позитивні емоції, комфорт, не думає про проблеми. Але ця стадія проходить і наступає друга. Тоді людина стає загальмована і агресивна, створює конфлікти, з’ясовує стосунки. Відтак починається третя стадія, яка супроводжується інтоксикацією. Тож контролювати ці процеси важко. Для тих, хто страждає на алкогольну залежність, перша стадія мало відчутна, у них є симптом першої чарки, коли вони не можуть зупинитись.

– Чому після пияцтва багатьох тягне похмелитися?

– Похмільний синдром виникає у тих, хто має алкогольну залежність. Якщо людина наступного дня після застілля для того, аби прийти до тями, мусить випити, їй треба звертатися до лікаря.

Правда більшість людей цього не усвідомлюють. Дехто каже: «У мене проблем немає. Я можу прийти на весілля, випити літр горілки і після цього добре себе почуваю». Я ж відповідаю, що радіти немає чому, бо тоді в людини збільшена толерантність, що свідчить про те, що в неї вже друга стадія алкогольної залежності. Після цього може настати третя стадія, коли толерантність, навпаки, знижена. Але коли саме – залежить від індивідуальних особливостей організму. Закінчується все тим, що від 50 грамів людина стає п’яна.

 – Чи правда те, що від алкоголю людина деградує? А якщо вона припинила пити чи деградація припиняється? Чи можна повністю відновити здоров’я?

– Логічний результат зловживання алкоголем – це деградація і смерть. Говорити, що, припинивши пити, людина стане такою, як до того моменту, коли почала зловживати спиртним, напевно, не можна. Якщо йдеться про те, що можна лікуватися і вилікувати залежність, то і так, і ні, бо якщо виключити цей продукт із раціону, практично здоровим стати можна, але зробити так, щоб контрольовано вживати алкоголь – нереально. До алкоголю треба ставитися як до алергії. Якщо вона виникла на полуницю – то перестати її їсти взагалі і змиритися з цим. Інакше можуть наступити анафілактичний шок і смерть. Так само зі спиртним. Якщо від нього відмовитись повністю, можна досягти тривалої ремісії. Але експериментувати і перевіряти, що буде, коли 50 або 100 грамів випити, то результату не буде.

Крім того, аби зцілитися і досягти довготривалої ремісії, повинна бути мотивація. Людина має чітко поставити перед собою задачу – навіщо їй треба перестати вживати спиртне. Якщо ж установка на тверезий спосіб життя лише формальна – нічого з того не вийде.

– Чи є якісь професії, представники яких випивають найчастіше?

– Кожна людина для себе сама визначає, пити їй чи ні, як боротися з перенавантаженням, зі стресами, але дехто вважає, що долає труднощі саме за допомогою алкоголю. Така думка є хибною, бо алкоголь знімає стреси лише в невеликих дозах, до того ж потім ці невеликі кількості часто переростають у великі. Не треба забувати, що алкоголь – це психоактивна речовина, що може викликати залежність. Без сумніву, є певні професії, пов’язані з ризиком та стресами, це і лікарі-хірурги, і реаніматори, і анестезіологи, де постійно треба приймати миттєві і виважені рішення. Це ж стосується і силових структур. Тож деколи дійсно представники цих професій у кінці робочого дня знімають стрес за допомогою алкоголю. Емоційно реагують на життя люди творчих професій, дехто навіть каже, що коли не вип’є, не має натхнення, не може розкрити здібності. Але я питав у знайомих художників, чи у стані алкогольного сп’яніння вони можуть написати картину. Переважна більшість відповідала, що ні. Дуже сумніваюся, що артист у п’яному стані може вийти на сцену і геніально грати роль або танцівники можуть виконати номер. Тож бажання випити не треба списувати на професії.

– Розкажіть про себе. Чим займаєтесь у вільний час? Що читаєте? Куди подорожуєте?

– Я – корінний ужгородець. У 1990 році закінчив УжНУ, працювати починав у Берегівській психлікарні, маю чотирьох дітей. Старші сини самостійні, живуть окремо. Одному з них – 27, іншому – 24 роки. Один – професійний спортсмен, інший – професійний юрист, але займаються своїм бізнесом обидва. Донечки ж – іще школярки, старшій – 12, меншій – 8 років. Дружина – психолог, працює разом зі мною. Відпочивати люблю на природі разом з близькими людьми. Люблю ліс, море. Зараз не так багато читаю, скоріше перечитую. Нещодавно перечитав Булгакова «Майстер і Маргарита». Щоразу в книжці знаходжу щось нове для себе. Крім того, читаю професійну фахову літературу, намагаюся їздити на різні фахові конференції, симпозіуми, постійно вдосконалюватися. Думаю, що для того, щоб не деградувати, людина мусить вдосконалюватися постійно. Якщо на певному етапі зупинитися і перестати це робити (не вчитись, не пізнавати щось нове), можна почати деградувати. Якщо у 25 років, закінчивши університет, я думав, що знаю вже все, то у 30 думав, що немає нічого, що мене могло б здивувати, у 40 років почав сумніватися в цьому і відчував, що треба знати трохи більше і вчитися, а в 50 років почав думати, що все не зможу знати, але все одно мушу вчитися, не зупинятися, аби не відставати.

– Пригадайте веселу історію з життя, яка запам’яталася найбільше. Чи були якісь веселі випадки в роботі? Якісь особливі, повчальні?

– Один колега (інтелігент, висококваліфікований лікар) вирішив перевірити пацієнта, чи має він галюцинації. Каже йому: «Скажіть мені, будь ласка, чи були у вас у житті такі випадки, коли ви чули голос людини, але не бачили її». Той з подивом глянув на нього і відповів: «Так. Звичайно. По телефону». Таких випадків дуже багато. Думаю, у кожного лікаря.

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено