В Ужгороді є незвичний будинок, у якому працював режисер фільму «Тіні забутих предків» та житла людина, яку на Закарпатті знають всі

Меморіальний будинок-музей народного художника України Федора Манайла – одна з перших локацій, яку має відвідати турист, аби доторкнутися до витоків закарпатської ментальності, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Про історію та сьогодення музею, про збереження культурно-мистецької пам’яті Закарпаття, про важливі віхи у житті та творчості крайового художника Федора Манайла газеті «Неділя Закарпатські новини» розповіла онука Федора Манайла, а за сумісництвом і завідувачка меморіального музею, відома закарпатська художниця Вікторія Манайло-Приходько.

Двері будинку, розташованого по улиці Другетів,74, що в Ужгороді, завжди були відчинені для нових людей та ідей. Тут часто гостював видатний український режисер Сергій Параджанов, коли працював над сюжетом фільму «Тіні забутих предків». Господарем цього дому був один із засновників закарпатської школи живопису, народний художник України Федір Манайло.

«Художня виставка Федора Манайла «Старе і нове Закарпаття» у Києві 1962-го року у столичних культурних колах викликала резонанс, – розповідає онука Ф. Манайла Вікторія Манайло-Приходько. – І у художньому мистецтві це було новаторською течією. І ця революційність Федора Манайла сколихнула творчі погляди не тільки серед живописців, але й серед художників кіно. Сергій Параджанов загорівся «манайлівським духом», духом вільним та революційним і захотів створити щось таке архаїчне, модернове у кіно. Дослідник Григорій Якутович згадує, що Манайло повністю вплинув на Сергія Параджанова та на всю знімальну групу. Бо спочатку фільм задумовувався у більш звичному руслі, а Манайло наполіг, що там повинен бути той автентичний та дикий дух, який нині присутній у фільмі!»

Створення кіно – це тільки маленька частина того, що за життя встиг зробити для культурно-мистецького розвитку Закарпаття Федір Манайло. Творча спадщина митця яскрава та різноманітна: це самобутній живопис, графіка, монументальне та декоративно-прикладне мистецтво. У цьому контексті ми просто не можемо не згадати і про унікальне декорування диньок-гарбузів Ф. Манайла, які, до речі, він сам і вирощував. А за новаторські втілення в живописі радянська влада нерідко критикувала митця. «У радянському мистецтві надавалися певні коридори для розвитку, – зауважує Вікторія Манайло-Приходько. – Тематика там уже була визначеною: ура-патріотична, селянсько-робітнича, революційна тощо. А Федір Манайло 1961-му році в Ужгороді і 1962-му у Києві показав свою довоєнну і повоєнну творчість: це експресія, це соціальна тема, це життя Закарпаття, його автентика. Художник не просто відтворював ліричні теми чи реалістичне життя, він зображав внутрішній світ, філософію Закарпаття. І зображав це модерною мовою імпресіонізму.

Часто партійні функціонери робили критичні зауваження Манайлу, що в нього неправильні кольори, що він зображає на картинах не гори Карпати, а Гімалаї і мовляв, де радянська достовірність. Насправді ж на полотнах Федір Манайло зображував не реальність, а свою інтерпретацію цієї реальності».

У будинку, розташованому по вулиці Другетів, 72 в Ужгороді, Федір Манайло жив та працював протягом 30 років. Після смерті художника 9 лютого 1981-го року тут відкрили меморіальний музей. Великих зусиль до його створення доклав син Федора Манайла- Іван. У приміщенні все лишилося незмінним: тут панує самобутня атмосфера, у якій творив Федір Манайло. Попри оригінальну художню творчість Федір Манайло вирізнявся й знаннями мов: до прикладу родина художника вільно спілкувалася угорською. Оскільки, народився художник у 1910 році у час Австро-Угорської імперії, відповідно і навчався у школі угорською. Згодом додались знання і чеської мови під час здобуття освіти у Вищій художньо-промисловій школі у Празі.

Загалом, митець вів аскетичний спосіб життя, а любов до людей, а власне любов добра в людині, була сильнішою за будь-які матеріальні блага. «Йому потрібен був простір для відпочинку і для прийому гостей- розповідає Вікторія Манайло-Приходько. Звертаю вашу увагу на те, що вітальня є однією із найбільших кімнат у будинку. Федір Манайло був надзвичайно гостинним, приймав завжди будь-кого чи з попередженням чи без. Він був справжнім… Він умів в людині знайти найкраще і своєю критикою спонукав людину обрати кращий шлях для свого розвитку. Тобто ця критика завжди була позитивна та конструктивна».

Нині у музеї ім. Федора Манайла проводять екскурсії, майстер-класи, творчі зустрічі. Дім художника приймає відвідувачів з різних куточків світу. Для туристичної привабливості приміщення потребує ремонту та значної модернізації, взагалі йде мова про перегляд концепції діяльності. Хотілося б бачити у музеї багатомовні стенди, аудіо-гіди, відеоряд тощо, щоб залучити до інтерактивності закордонних туристів. Завідувач музею Вікторія Манайло-Приходько розповідає, що вирішити цю проблему могла б державна програма підтримки музейних закладів, завдяки якій, можливо, виділялося б більше коштів. Нині ж влада фінансує музей на тому рівні і в тій мірі, як це можливо. Тим часом музейники наголошують, що дім Федора Манайла – одна з перших локацій, які має відвідати турист, аби доторкнутися до витоків закарпатської ментальності…

Ольга ТИМКО, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено