День знань – демонстрація обновок? А День вчителя?

Перше вересня в школі чомусь пригадується мені у світлі того, що ввечері ти плануєш одягнути щось ще доволі літнє, а завтра раптом починається дощ чи відчутно холоднішає. Потім ще буде бабине літо, яке ти просидиш в класі, пропахлому фарбою, а сьогодні одягнешся не по погоді. Жодної науки ще не буде, лишень емоції зустрічей.

І ось уже осінь… а літо – вирване з календаря, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Цей різкий перехід відчувається, коли знанням призначають конкретний день, який збігається з початком календарної осені. Особисто я дуже ціную той факт, що вже не змушена не зауважувати лагідних днів вересня й такої пізньої, такої теплої осені. Не те що я не люблю вчитися. Я з тих, котрі можуть бути вічними студентами, але думаю, що навчальний рік необов’язково має починатися в цей день. Щоб не травмувати чутливу дитячу психіку, бо, як виявилось, не всюди школа розпочинається першого вересня.

Цього року, правда, вже пропонували відмовитись від так званих, шкільних лінійок, перших дзвоників, але, здається, ще мало хто до цього прислухався. Звичка є звичкою. Парад нових вишиванок чи інших обновок і літо, обірване на останньому півслові, недослухане. Хоч зараз багато вже батьків продовжують дітям канікули й самостійно звільняють з першого навчального тижня – мовляв, ще нічого нового не вчитимуть. Діти переважно не протестують. Читаю, що випускник моєї школи пише про сина-першачка: «Рівно 20 років, як я закінчив школу. Рівно нині Гордусь пішов до першого класу. Щира надія, що він не винесе звідси стільки ж відрази і презирства, скільки свого часу виніс я, хоч ці емоції й породжують силу». Й багато солідарних коментарів від людей різного віку з різних навчальними закладами в біографії.

На все життя запам’яталося, як доволі непогана людина – перша вчителька – зі старту сказала, що я неправильно намалювала зайчика. Досі не розумію це слово «неправильно». Бо справа не в тім, що я завжди любила малювати, а в тому дивному слові. Ще вона казала одному хлопчику «не бурмотіти», а інша робила зауваження дівчинці: «На що ти схожа?» Діти беруть приклади з вчителів, від початків навішують ярлики на однокласників. Здається доброю альтернативою є анонімність оцінювань  та непостійність однокласників (змінювання груп щороку), як це роблять, наприклад, в США. Як виявилось, в нас такі ідеї можуть викликати реакцію на зразок: який тоді стимул, коли нема оцінок? Який? Інтерес пізнання нового, наприклад. Хіба ні? Сумуватиме бабуся за онуком, а він ще встигне тиждень відчути оксамитове тепло вересня й не буде в нього жодної шкільної лінійки. Хочеться, щоб для цього не було потреби летіти аж на інший континент, бо в нас буває  неповторна така пізня, така тепла осінь. І фільм такий Івана Миколайчука є…

Анастасія КАНАРСЬКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено