Як закарпатець ледь не зґвалтував власну дружину

Молоді люблять ризик і необдумані вчинки. Боже, як ми тільки з дружиною не розводили одне одного! Але зате нам завжди було цікаво і весело. Одного разу я запропонував їй провести такий собі буденний експеримент. Сперечалися ми всього на одне морозиво. Але головним був не результат, а наш розбишацький настрій, пише популярна на Закарпатті газета «ПОРАДИ».

Тож одного дня я сказав Ані: а що, коли я буду вдавати, ніби хочу її згвалтувати – і просто на вулиці. Я б’юся об заклад, що ніхто тоді не прийде її рятувати. У крайньому випадку хтось все ж таки подзвонить у міліцію. Якщо я виграю, то вона хай купує мені морозиво. А коли ні, то морозиво купую я.

Ані сподобався мій вибрик. Це було щось таке новеньке у нашому буденному житті. Тож одного дня ми вийшли на людну вулицю. Звичайно, кожен – з іншого боку. І тут я раптом накинувся на власну дружину, повалив її на землю. А вона стала кричати про допомогу.

Повз нас пройшли дві пенсіонерки – вони докірливо похитали головами. Один дідок ще й сплюнув у наш вік. А молодь, яка якраз тоді слухала музику неподалік, навіть не звернула на нас увагу. Тобто я вигравав шаленими темпами. Було спекотно і людям ліньки було навіть оглядатися на нас – не те щоб ще й рятувати когось.

Ми вже самі втомилися від такої гри, в якої немає вдячних глядачів. І тут раптом із кущів вискакує бомж. Більш страхітливого і відразливого видіння я не бачив ніколи в житті. Від бомжа смерділо за кілометр. Його ніс був класичним носом алкоголіка. Сорочка, напевно, була прана років 10 тому. А штани були незрозумілого бурого кольору. Мабуть, тому, що влітку бомж часто спав на землі. Скидалося на те, що він якраз прокинувся.

Звідки взялися сили в оцього жалюгідного створіння – я не знаю. Він вчепився в мене, наче я – його найлютіший ворог. Повалив мене на землю і став лупцювати. Я раптом відчув лютий біль у руці. А ще чув, як кричить моя дружина. Зараз вже вона вчепилася у бомжа і намагалася його відірвати від мене. Тепер вже ми насправді викликали зацікавлення натовпу. Драма була незвичайною. Адже жінка зараз кинулася з кулаками на свого визволителя.

Нарешті Ані вдалося відтягти від мене бомжа. Я, хитаючись, побіг у бік парку – щоб лиш подалі від людських очей. І від міліції теж. Аня стала мене наздоганяти. Юрма дивилася услід вже з неприхованою цікавістю. Але ніхто не хотів втручатися.

Виявилося, що я у тій ситуації добряче потерпів. Безхатько таки й справді зламав мені руку. Ще кілька місяців я ходив із гіпсом. Але все одно про ту ситуацію ми з дружиною і зараз згадуємо зі сміхом. Вона мені тоді й купувала морозиво – майже щодня, хоч я й програв з тріском. Тільки щоб я забув якомога швидше про прикру подію.

А ще скажу таке. Що там не кажіть – не треба про людей судити з першого погляду. Адже ніби пристойні люди у нашому місті не звернули увагу на те, що я хочу позбиткуватися над жінкою. Але ніби й покидьок, на якого неприємно навіть глянути, вступився за мою дружину. Дай йому Боже здоров’я і теплої стріхи над головою.

Іван СЮЧ, газета «Поради», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено