Як кіт ужгородки щастя родині приносить

Історія з Морганом почалася не дуже добре, але зараз його полюбили навіть сусіди

Рубрика «Природа» у газеті «Неділя Закарпатські новини» викликала великий інтерес серед закарпатців. Читачі просто завалили нас листами та фотографіями своїх домашніх улюбленців. Нам надсилають багато цікавих історій про тварин і однією з них поділилася наша постійна читачка Лариса Ковач із Ужгорода.

Два роки тому хтось підкинув нам у під’їзд кошенятко. Мій син завжди мріяв про чотирилапого друга, та й я сама з дитинства обожнювала тварин, тож, коли глянула на маленьке пухнасте диво, у мене стиснулося серце: яким же треба бути жорстоким, щоб залишити на голодну смерть таку милу беззахисну істоту. Без вагань я забрала кошенятко додому.

Не було меж радості Романа. Він цілував свого нового улюбленця, возив на машинці, пищав від щастя. Син одразу ж придумав йому кличку – назвав кошеня Морганом.

Але коли повернувся з роботи чоловік, усмішки з наших облич одразу зникли. Він сердито подивився на кошеня і почав кричати, що тепер усюди на посуді буде шерсть, що в квартирі смердітиме і взагалі він не готовий ділити житло ще з кимось. Микола лютував. Я ледве його заспокоїла. Але наступного дня кошеня справило потребу у його капці – і скандал розгорівся з новою силою.

Не довго думаючи, Микола взяв Моргана і викинув із кухонного балкону. А живемо ми на третьому поверсі. Я думала, що котик загинув. Зі сльозами на очах я пішла шукати нещасного. Кликала, питала сусідів, чи не бачили його. Та ні кошенятка, ні його трупа ніде не було.

Аж раптом я почула жалісливе нявкання. То був його голос. Але де ж заховався він сам? Невже таки вижив? Сотні питань одночасно крутилися в моїй голові. Аж раптом я підняла очі і помітила його на гілці тополі. Морган, падаючи, зачепився за дерево. Це його, напевно, і врятувало. Спускатися донизу він не хотів. Я умовляла його десь півгодини.

Тим часом Микола не знав, де я поділася, і вирушив на мої пошуки. Та мені з ним навіть розмовляти не хотілося. І він це розумів. Аби загладити вину, чоловік сам поліз на тополю за кошенятком.  Проте зловити його було непросто. Котик, наче білочка, перестрибував із гілки на гілку, рятуючись від Миколи, якого вважав своїм катом. Тварини – істоти дивні. Вони інтуїтивно відчувають, хто їх любить, а хто – ні. Врешті-решт зловити Моргана якось Миколі вдалося, і ми всі разом повернулися додому.

Із того часу чоловік більше не зчиняв сварок щодо кота, сам купив йому лоток і привчив до нього всього за три дні. Спав Морган у ліжку з Романом. За це Микола навіть не кричав на сина. Кошенятко швидко підростало і виявилося дуже розумним. Роман навчив його стрибати через кільце, просити на двох лапах пригощання, навіть танцювати. Помітивши ентузіазм малого, чоловік теж активно взявся за виховання кота. І за тиждень Морган уже щоразу за командою приносив Миколі в зубах його улюблену газету  «Неділя Закарпатські новини».

Поступово котик став повноправним членом нашої родини. Микола полюбив його так, що тепер без нього навіть не уявляє свого життя.

Але не тільки він радіє появі у нас Моргана. Сусіди також обожнюють нашого котика. Він виявився просто майстром із відлову мишей. Тепер поблизу нашого будинку немає жодного гризуна. Ловить він їх віртуозно. Може впіймати і пташку, але найбільше зловив саме мишей. Після вдалого полювання може принести мертву тваринку й додому, аби похвалитися. А часом несе їх показувати кішкам. Кавалер він дуже галантний, але забіяка. Може за гарну самку влаштувати у дворі бійку. Та хвостаті подружки його люблять і нерідко самі приходять під двері, аби запросити Моргана на побачення. Проте найчастіше кличуть його, подаючи сигнали під вікнами.

А ще сусіди кажуть, що те, що триколірні коти приносять щастя – дійсно правда, бо відколи у нас з’явився Морган, у житті кожного з них почали відбуватися позитивні зміни: хтось знайшов вигідну роботу, у когось народилася дитина, хтось почав досягати успіхів у спорті, у когось покращилося самопочуття, у когось здійснилася мрія про поїздку за кордон. Тобто наш котик став талісманом щастя не лише для нашої родини, але й для інших.

І справді, за два роки, відколи в нас живе кіт, у чоловіка в бізнесі справи суттєво покращились, я повністю змінила рід діяльності і почала займатися манікюрними послугами. На сьогодні маю вже багато постійних клієнток, а Роман виграв дуже престижний музичний конкурс.

Тому дуже радію, що це пухнасте диво стало невід’ємною часткою нашого життя.

Тільки мертві мишки, які приносить Морган під двері квартири, не надто радують, бо потім самій доводиться їх десь закопувати.

А сам кіт після полювання вдоволено підставляє спинку, аби її погладити, і мурличе, вихваляючись, який він спритний.

Іван ДУХНОВИЧ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено