Закарпатський парубок Петя із хрестом на плечах шукає наречену, але дуже впертий

На Закарпатті все частіше почали з’являтися екзоти. Це і страуси, і американські кози, і полярні вовки, і багато інших цікавих тварин. Ослів у нашому краї всього декілька. Нещодавно газета «Неділя Закарпатські новини» писала про християнську ослицю Дельфіну з Хуста, яка живе на страусиній фермі. А цими днями нашому журналісту поталанило познайомитися з чарівним Петром, ослом з-під Мукачева, який також мешкає поміж страусами, і, до речі, шукає наречену.

Петя дуже симпатичний парубок. Йому всього 1,5 року, але на вигляд віслючок зовсім дорослий.

На Мукачівщину він потрапив з Іршавсь-кого району. Господар купив його в тамтешнього лікаря. Нового підопічного одразу полюбив, оточив турботою і увагою, але тварина виявилася досить норовливою, як кажуть, з характером, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Справа в тому, що Петя дуже впертий. Якщо в нього немає бажання, він навіть не зрушиться з місця. Тож репутація впертюха, яку має віслюк, виявляється, цілковито відповідає дійсності. На фермі це можуть підтвердити.

Однак символом упертості осел був не завжди. У Стародавньому Єгипті цих вуханів  цінували як тварин бога пустелі, хаосу і люті Сета, християни зробили його символом терпіння, смирення та бідності. А в Стародавній Греції осел спочатку був уособленням дурості, оскільки міфічний цар Мідас за своє недоумство отримав ослячі вуха, а в Середні віки – провини, бо там злочинців у якості покарання возили вулицями на віслюку.

А от у індоєвропейців осел вважався божественною твариною, якій поклонялися і вірили в те, що вона наділена певною надприродною силою.

Чи є у Петі якісь диво-якості – невідомо, але він енергійний, розумний, дуже миролюбний, залюбки спілкується з відві-дувачами, приймаючи від них пригощання у вигляді трави, підходить до них і уважно вивчає. А найбільше знайомству з ним радіють діти. Саме їх йому й доводиться розважати найчастіше.

Для цього його випускають із вольєра і прив’язують до дерева. Там він може пастися й почувається більш просторо, ніж у огорожі.

Цікаво, що траву Петя вибирає переважно суху, хоча може їсти й звичну свіжу, але оскільки батьківщиною тварини є Африка, де клімат дуже спекотний і трава швидко висихає, кулінарні пристрасті тварини можна зрозуміти. І хоча закарпатський віслюк ніколи не був на іншому континенті, та генетика теж зіграла свою роль в його уподобаннях.

Також Петя полюбляє овочі, особливо порізані буряк та моркву, гілки дерев, зерно.  Оскільки осел здатний перетравлювати дуже грубу їжу, у багатьох народів світу він став ще й символом нерозбірливості і ненажерливості.

Воду навіть у теплу погоду Петя може пити неохоче, під променями сонця почувається комфортно. Він дуже витривалий. Можливо, саме завдяки цій рисі віслюків одомашнили раніше за коней, родичами яких вони є, близько 4500 років до н. е. в Єгипті.

Кажуть, що вони допомагали людям під час зведення пірамід, адже можуть працювати 8-10 годин, тільки з однією перервою для годування. Завдяки своїй витривалості зараз вони живуть майже в усіх країнах світу і досить високо цінуються. Наприклад, у Ірані добрий їздовий осел коштує дорожче, ніж кінь. Цих копитиних також колись використовували і в бойових операціях, запрягаючи в колісниці. На віслюках навіть фараони й царі охоче їздили своїми володіннями.

А під час нашого дружнього спілкування з віслючком на нього постійно сідали мухи і оводи. Але він на них зовсім не реагував.

При цьому вдалося помітити цікаву де- таль – на спині у Петі ніби намальовано хрест.

Як пояснила господарка, існує повір’я про те, що відколи Христос у Єрусалим на вербну неділю в’їхав на ослиці, на спинах цих тварин з’явилися хрести. Звичайно, поява такого знаку є лише легендою, але звучить вона досить цікаво.

Також, за словами працівників ферми, молодому віслюку дуже потрібна наречена. Він зараз саме в пошуках самки, бо женихається до страусихи, із крил якої під час залицянь навіть повисмикував пір’я.

До речі, якщо звести осла з кобилою, то на світ з’явиться новий вид тварин, який називається мулом. Тож зараз Петі шукають люблячу самотню ослицю і сподіваються на хороше потомство.

Але оскільки цю тварину вважають однолюбом, через це виникають складнощі з розмноженням, адже пару віслюки вибирають одну на все життя. Тож до вибору господарі підходять відповідально.

Живуть здебільшого осли 30-40 років, але окремі доживають і до 60. Важити може доросла тварина від 200 до 400 кілограмів, а за розмірами – майже як поні.

Осли вважаються також чудовими лікарями. Їх використовують для іпотерапії під час лікування ДЦП, а також для боротьби з астмою. Подолати недугу, кажуть, здатен саме запах, який вони виділяють. А ще, незважаючи на впертість, ці дивовижні істоти допомагають подолати стреси.

Цікаво, що у світі існують навіть пам’ятники ослам. Наприклад, після Першої світової війни жителі Риму вирішили увічнити цих трудяг за те, що вони стали основним гірським транспортом італійської армії. У Парижі ж встановлено пам’ятник мулу з дуже незвичним  підписом: «Тут спочиває прах відважного і незабутнього Меггі. За своє довге життя він брикнув копитом двох генералів, вісьмох полковників, 17 капітанів, 31 лейтенанта, 544 рядових і лише одну міну».

Але Петя про все це не знає. Він спокійно собі пасеться на фермі біля Мукачева і думає про ослицю, а не про якісь там скульптури на своїх родичів.

Володимир ЗАКАРПАТСЬКИЙ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено