Чи знаєте ви, що в закарпатському Лохові вбили хана Батия

Неправильний переклад єдиної літери перетворив назву села на зовсім інше слово

Деякі населені пункти мають доволі смішні назви. Такі є у всьому світі, маємо їх і ми.

Скажімо, в Мукачівському районі є село з населенням 1186 осіб, що займає площу 2,268 м2. Називається воно Лохово. Кілька років тому стояло питання про заміну назви, але місцеві мешканці цього не захотіли, та й під закон про декомунізацію назва не підпадає. До речі, в Росії є аж шість сіл із такою ж назвою, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Справа в тому, що раніше наш край входив до складу Австро-Угорщини. Тоді всі назви писалися латинню. І тоді були два села – Мале Логово і Велике Логово – Nagy Loho та Kіss Loho. Тобто літери «х»  у назві не існувало. Згодом, уже за Чехословацького правління «г» трансформувалася у «х». Так і вийшло Лохово.

Дехто переконує, що назва «Логово» походить від слова «лігво», бо нібито раніше в лісах поблизу жило багато вовків.

Утім навіть Логовом село, перша згадка про яке датується 1241 роком, називалося не завжди.

Відомо, що орди Батия під час походів у західну Європу наробили у нашому краї багато лиха. Тоді, за народними переказами, нападники знищили Ленівці, тобто Мале Логово. Там вони влаштували собі навіть стоянку. Більше того, за одними джерела, вони потопили всіх чоловіків на очах у жінок у капустяних діжках, а за іншими, люди, що тут жили, у діжці втопили самого Батия. Багато хто переконаний, що монгольського полководця десь тут і поховано.

На згадку про трагедію місцину, де відбувалися події, назвали Батиєвим полем – нині це одне з урочищ Лохова.

Але, виявляється, територія села була заселеною ще набагато раніше.

Зокрема, розкопки могил, проведені в 1954—1955 рр. науковою експедицією УжНУ на чолі з доцентом Ф. М. Потушняком свідчать про те, що на території Лохова жили слов’яни ще в VI–VII ст. Поблизу села було виявлено поселення і могильники періоду бронзи (II—I тисячоліття до н. е.).

Отже, після нападу монголо-татар село спустіло. Тому в 1582 році власник Мукачева Загизмунд Ракоці видав наказ кріпаку Яношу Пашкову, щоб той заселив даний населений пункт. Утім це зробити йому не вдалося.

Ось як описує це дослідник історії Карпатського краю Тиводар Легоцький у «Монографії»: «У 1649 році тут  жили 36 кріпаків, 43 хлопці, 8 коней, 92 воли, 29 телят, 85 корів, 162 свиней та було 15 бджолиних вуликів».

Збільшилася чисельність населення тільки у 1672 році, коли в селі звели першу дерев’яну церкву. На її місці досі стоїть дзвіниця.

Тоді населення Лохова вирощувало виноград і одну дев’яту частину  врожаю віддавало для потреб Мукачівського замку. Людям жилося важко, особливо кріпакам, які не лише платили оброк, але й ходили виконувати панам різну роботу.

З 1798 року села Лохово і Ленівці належали графу Шенборну.

Після скасування кріпосного права місцеві землі так і не отримали. Вона й надалі залишилася у власності графа. За оренду вільні селяни змушені були платити значні суми, віддавати більшу частину врожаю або ж відробляти працею на панській землі. За свою свободу люди теж мусили заплатити Шенборну значний викуп (300—400 форинтів).

Ситуація покращилася лише тоді, коли Закарпаття увійшло до складу Чехословацької республіки. Тоді Міністерство землеробства одразу ж провело реформу і поділило землі графа між селянами. Вперше за всі часи вони стали самі собі ґаздами і мали можливість господарювати на наділах.

Проте згодом Радянська влада знову позбавила їх цієї можливості.

Крім того, якщо при угорському правлінні село певний час називалося Берег-Севлюш, тобто виноградний берег,  то совєти одразу ж перейменували населений пункт на Лохово, як раніше. Комуністам така назва подобалась… адже в Росії досі є і Попково, і Блядіщево, і багато інших сіл із не менш кумедними назвами. Щоправда, люди з них повтікали, кажуть, що соромляться озвучувати адресу, особливо молодь.

А закарпатським лохівцям справді судилося пережити багато непростих часів, зазнавати утисків від влади, яка постійно змінювалася.

Нині там живуть чудові люди, працьовиті, розумні та відкриті. І навіть така весела назва села усе ж є кращою, ніж, наприклад, Пуково, що на Івано-Франківщині, або Чмирівка на Черкащині.

Іван ДУХНОВИЧ, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено