Із Закарпаття виїжджають робітники, а молодь не хоче вчитися в профтехучилищах

В Україні – дефіцит робочих рук. Абітурієнти не хочуть йти на робочі спеціальності, а ПТУ поступово перестають навчати слюсарів, зварювальників та інших робітників.

2016-го Кабмін створив список спеціальностей державного значення. Серед них слюсарі, фрезерувальники, токарі, бурильники і ще 20 професій. Переважно вони пов’язані з виробництвом. Цей перелік гарантує державну підтримку: гроші на оновлення матеріально-технічної бази в ПТУ та стипендії для учнів, пише Сегодня.

Робота є – працівників немає

В Україні на одне робоче місце претендує три-чотири особи, тоді як в сфері “Робочий персонал” конкуренції просто немає, зазначають аналітики Міжнародного кадрового порталу “HeadHanter Україна”. Серед усіх вакансій приблизно кожна десята – для робочого персоналу. Сюди входять слюсарі, зварювальники та інші. Резюме за цими спеціальностями вчетверо менше.

“Молодь не хоче йти до ПТУ і не бачить перспективи”, – нарікає Вадим Макаревич, гендиректор “Граніт-Ю-Гран”. Його компанія виготовляє вироби з граніту. Пошук фрезерувальників, зварювальників та полірувальників став для нього справжнім випробуванням.

“Сьогодні всі фахівці робітничих спеціальностей – люди старше 40 років. Зараз компетентної молоді з утворенням взагалі немає. Технічна спеціальність вважається невигідною і не престижною”, – додає Макаревич.

Немає в Україні і професійних покрівельників, зазначають в покрівельній фірмі Roof Lviv. Справа в тому, що в Україні навіть не існує такої спеціальності, хоча робота з керамічною черепицею вимагає досвідчених працівників. Коли потрібно працювати зі складним дахом і матеріалом, доводиться наймати покрівельників з Європи, у яких є хороший досвід і школа. Наймають також українців, які раніше працювали на подібних роботах в країнах ЄС.

Роботодавці постійно скаржаться на хронічний дефіцит робочих, каже Тетяна Пашкіна, HR-менеджер порталу rabota.ua: “Роботодавці навіть знизили вимоги до робітників. Вони готові навчати, були б адекватні бажаючі”.

Молодь не хоче до ПТУ

“Ми не навчаємо слюсарів років 10”, – говорить Сергій Шиян, директор Полтавського політехнічного ліцею. З восьми напрямків в навчальному закладі три технічних: токар, фрезерувальник, електромеханік. Решта: оператор комп’ютерного набору, візажист, манікюрник, педікюрник, касир, секретар.

“Державне замовлення формують учні. На які професії йдуть, такі і відкриваються”, – пояснює Шиян.

Слюсарів більше не навчають через те, що немає бажаючих. Але попит на фахівців в Полтаві залишається високим, зазначає Шиян. Однак і для тих, хто хоче вчитися, не завжди ліцей може сформувати групу: “У нас було 10 чоловік, які хотіли бути токарями. Але я не можу її відкрити, тому що мінімальна наповнюваність групи – 12 осіб, менше держава не фінансує, піти в інше місце в Полтаві нікуди. А ми набираємо токарів і фрезерувальників раз на три роки. При цьому за одного випускника-токаря конкурують 5-10 роботодавців. І вони навіть не знають, наскільки добре ті працюють”, – говорить директор ліцею.

У Полтаві випускник-токар може розраховувати на 7-8 тисяч гривень. Досвідчений фахівець на двох роботах може заробити і 20 тисяч. “Поки в Польщі зарплати будуть вище, до того часу мої токарі їхатимуть туди”, – додає Шиян.

Робітники виїжджають з України

Щороку в Україні закривається більше сотні ПТУ. Наприклад, 1992-го їх було 1255, а 2017 – 756. Зрозуміло, що частина установ залишилася на окупованих територіях, в Криму і на Донбасі, але причина не тільки в цьому. До російської агресії 2013 року профтехучилищ вже було 968.

Справа в тому, що до ПТУ дійсно не хочуть вступати. Якщо в 2014-2015 рр. там навчалося 315 тис. учнів, то в 2017-2018 рр. – 269 тисяч, з них випустилися 141 тис. учнів.

500740

Фото: архів

Ще одна причина в тому, що при СРСР всі ПТУ, як і університети і технікуми, були орієнтовані на міграцію. Їх усіх фінансував держбюджет. Тобто вуз в Дніпрі міг готувати працівників для заводів в Луцьку. Зараз профтехучилища фінансує місцева влада. І вона не зацікавлена фінансувати підготовку фахівців для інших міст, зазначає Сергій Биков, керівник аналітичного центру ІНПОЛІТ. Він називає і ще одну причину.

“Друга причина – зарплати. У промисловому Харкові столяру платять 6-7 тис. грн (215-250 дол.), в Києві – 8-15 тис. грн (285-535 дол.) на місяць. Водночас в Польщі пропонують 3-4 тис. злотих (824-1100 дол.). Така ситуація не тільки у столярів. Електромонтери в Києві можуть знайти роботу за 12-18 тис. грн (430-650 дол.), а в Польщі за 5-8 тис. злотих (1370-2190 дол.) на місяць”, – говорить Сергій Биков.

Через війну на Донбасі Україна втратила п’яту частину промисловості. Частина робітників просто втратила роботу через закриття заводів. А згідно з дослідженням Конфедерації роботодавців України, люди з профтехосвітою рішучіше налаштовані виїхати на заробітки, ніж люди з вищою освітою. Хоча серед безробітних найбільше випускників університетів.

“З кожним днем нам складніше і складніше підібрати собі хорошого працівника”, – зазначають в “Хаскі”, компанії, яка шукає складських і виробничих робітників для інших підприємств.

“Більшість молоді вважає роботу на складі або виробництві не престижною і просто не відгукується на величезну кількість оголошень з пропозицією щодо роботи такого плану. Ми шукаємо якісний персонал. Наприклад, з потенційних людей, які телефонують до нас до компанії (близько 150 дзвінків на день) , частину ми “відсіюємо” на етапі телефонного дзвінка, інші не проходять співбесіду, і на виході ми маємо лише в середньому п’ять осіб (на день), яких потенційно можемо викликати на роботу на зміну до нашого клієнта”, – прокоментували в компанії.
Як повернути до України слюсарів і зварювальників

Треба працювати над престижем робочих спеціальностей, вважає директор Полтавського політехнічного ліцею Сергій Шиян. Випускники шкіл, переважно, намагаються отримати диплом вищого навчального закладу, навіть якщо не планують працювати за фахом. Зате професійно-технічна освіта має все менше прихильників, незважаючи на те, що на ринку праці найбільше не вистачає саме кваліфікованих робітників. Для того, щоб підняти престиж професій, треба або стипендії збільшити, або зменшити наповнюваність груп. Ну, і поміняти підхід до підготовки працівників, вважає він:

“Для нас найперспективніша дуальна система. Це європейський варіант, коли учень навчається на підприємстві, а теорію проходить в освітньому закладі. Наразі законодавчої бази для цього немає, проте Міносвіти націлене на такий шлях”.

Змінювати ситуацію треба з підготовки працівників, вважають в “Хаскі”. Зокрема, потрібно зацікавлювати фахівців, яких в країні занадто багато, перенавчатися. Це б дало потік нових робочих.

“Також важливим є питання заробітної плати. Якщо загалом підвищити рівень зарплати робочого персоналу і престижність такої роботи, це, можливо, поверне частину людей, які виїжджають за кордон на заробітки. Але при цьому не повинен далі зростати відсоток інфляції, як це зараз відбувається”, – зазначають в “Хаскі.

А ось в “Граніт-Ю-Гран” помітили цікаву тенденцію, яка вирішує ситуацію. Батьки почали приводити і навчати своєї справи своїх дітей.

“Для нашого ринку, молодий хороший полірувальник – це не випускник ПТУ, який відучився три роки, а той, кого навчив працювати за верстатом батько. На нашому заводі в Коростишеві приблизно 40% працівників віком 18-22 роки працюють полірувальниками і фрезерувальниками, вони пішли по стопах батьків”, – говорить Вадим Макаревич.

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено