Журналіст показав батьківщину Дракули: захоплюючі фото

Український журналіст опублікував у мережі фоторепортаж поїздки у Трансільванію (Румунія), на батьківщину графа Дракули — персонажа культової однойменної книги Брема Стокера.

Як зазначив одесит, Трансільванія — це не тільки легендарна батьківщина головного вампіра, але і надзвичайно мальовниче місце. OBOZREVATEL публікує розповідь і фотографії мандрівника.

Сучасна Трансільванія майже повністю перебуває у складі Румунії. Від столиці Бухареста і від ближчих до Одеси української Бессарабії та Молдови Трансільванія відокремлена Карпатами, а із заходу обмежена Західно-Румунськими горами.

Географічно Трансільванія — плато між гірськими хребтами висотою від 300 до 500 метрів над рівнем моря, на якому беруть свій початок більше десяти приток Дунаю.

Спочатку це була прабатьківщина даків, тих самих даків, яких підкорив імператор Траян і включив до складу Римської імперії. Потім декілька століть хто тільки не проходив тут під час Великого переселення народів — вестготи, гуни, авари і багато інших. Останніми, по суті, стали мадяри (угорці). Після однієї із битв у 1003 році угорський король Іштван I підкорив Трансільванію, яка потім надовго стала своєрідним “буфером” на правах васального князівства між Угорським королівством і ворогами християнського світу. Спочатку це були різні кочові племена, потім татаро-монголи, потім — Османська імперія.

У XIII столітті у Трансільванію запрошують тевтонських рицарів — для того, щоб вони оселилися в укріплених замках уздовж кордону й захищали і сам регіон, і Угорщину від набігів кочівників. Але після спроби лицарів розширити свій вплив, їх виганяють, а на місце, що звільнилося, запрошують саксонців. Саме лицарі й саксонці створюють у Трансільванії сім укріплених міст, від яких відбувається німецька назва регіону “Семигород”.

З середини XV століття все життя в Трансільванії було засноване на “Союзі трьох націй” — католицького угорського дворянства, католицьких саксонських колоністів (бюргери — ремісники і торговці) і Секея (угорськомовних народність, пізніше стала румунськими угорцями). Православні ж румуни виявилися в ролі пригніченого селянського стану на умовах сегрегації. Навіть православні дуже багаті румунські дворяни зберігали свій соціальний статус тільки за умови переходу в католицтво.

У 1526 об’єднані війська Угорщини та Австрії зазнали поразки в битві при Мохаче, після чого Трансільванія опинилася в статусі князівства, васально залежного від Османської імперії. Завдяки цьому, тут створилися умови для широкого поширення протестантизму в різних варіаціях і фактично встановилася віротерпимість — хоча з неї виключили православних румунів. В такому напівнезалежному статусі “буфера” між мусульманським і християнським світом. Політичними правами як і раніше володіли стали протестантами німецькі бюргери, угорська аристократія без різниці у вірі, а також секеі. У XVII столітті за князів Габора Бетлені і Дьорде I Ракоці Трансільванія пережила період політичного та економічного піднесення.

Але спроби наступного князя Дьєрдя II Ракоці претендувати на польський престол привели до військової поразки і вторгнення турецьких і кримськотатарських військ. Як підсумок — після невдалої для турків облоги Відня 1683 року, Трансільванія потрапила у васальну залежність від Австрійської імперії. З 1711 року (дата збігається із Прутським миром після невдалої для Петра I війни з Туреччиною) у Трансільванії править уже не князь, а імператорський намісник. З 1765 року Трансільванія отримує статус автономного князівства в складі імперії Габсбургів.

Революційні події 1848 року призвели до того, що Трансільванія стала управлятися військовими губернаторами. “Союз трьох націй” був скасований, а румуни отримали повні громадянські права — як противагу колишньої угорськомовній еліті. Однак, єдиною державною мовою була німецька. Після реформи державного управління, коли Австрійська імперія стала Австро-Угорщиною, Трансільванія стала частиною Угорської частини двоєдиної монархії. Відповідно, тепер тут все стало піддаватися мадяризації.

У повоєнні роки румунська влада поступово “видавили” з Трансільванії угорськомовних і німецькомовних громадян. На рубежі 1980-1990-х рр. Трансільванію залишила більша частина етнічних саксонців — нащадків тих самих колоністів XIII століття і бюргерів Семиграддя. Етнічно в Трансільванії переважають румуни, зараз їх тут до 70%, причому їхня частка в XVII столітті становила майже 60% населення. Частка угорців у населенні Трансільванії на початку ХХ століття становила приблизно 30%, поступово зменшившись до нашого часу до 18-19%. Саксонці на початку ХХ століття нараховували до 12% населення Трансільванії. В кінці Другої світової війни суттєва їхня частина разом із відступаючими німецькими військами виїхала у Німеччину, скоротивши чисельність саксонців до приблизно 5% населення Трансільванії. Зараз же, після еміграції, їх залишилося менше, ніж пів відсотка.

Сучасна Трансільванія виділяється мальовничими пейзажами на фоні гірських гряд Карпат, невеликими містами із середньовічною архітектурою начебто Брашова, гірськими укріпленими замками на кшталт Брана, селами з “бюргерською” архітектурою.

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено