Подвійне громадянство у Європі: де вітають і де остерігаються

За допомогою другого паспорта люди вирішують свої проблеми, а держави – свої

Скандал із роздачею угорських паспортів на Закарпатті збурив українське суспільство. В Україні, де протягом усіх років незалежності загроза сепаратизму зберігається у цілій низці регіонів, подвійне громадянство не визнається. Однак чи здатна держава контролювати цю заборону? Як виявляти «чужі» паспорти? Не одна Україна стикається з такими дилемами – за кордоном дискусія про подвійне громадянство часом є не менш гострою. Власні кореспонденти Укрінформу розібралися, як в інших європейських країнах ставляться до подвійного громадянства, пише Укрінформ.

СУМНІВИ ЕСТОНІЇ ТА ЛИТВИ. ПІЛЬГИ ДЛЯ СОЮЗНИКІВ У ЛАТВІЇ

Ставлення до подвійного громадянства у трьох державах Балтії дещо різниться.

Найбільш визначена ситуація – у Латвії. З 2013 року подвійне громадянство тут дозволене, але тільки з демократичними країнами, з якими Латвія поділяє спільні цінності. Це країни Євросоюзу і НАТО, члени Європейської асоціації вільної торгівлі, Австралія, Бразилія, Нова Зеландія, а також окремі країни, з якими Латвія уклала договір про визнання подвійного громадянства.

Ухваливши цей закон, Латвія вирішила важливу проблему. Латвійці, які поїхали за кордон, тепер змогли зберігати свій паспорт, не відмовляючись від громадянства, набутого в еміграції.

А от громадяни РФ отримати друге латвійське громадянство вже не можуть. Хоча донедавна вони обходилися довгостроковою посвідкою на проживання. Латвія видавала так зване «інвестиційне громадянство» за спрощеною процедурою – внаслідок купівлі нерухомості або вкладу в цінні папери на кілька сотень тисяч євро. Через це країну, особливо міста Ригу та Юрмалу, прозвали «запасним аеродромом» для забезпечених росіян.

Проте після початку російської агресії в Україні Латвія почала більш обережно ставитися до росіян. Процедуру отримання посвідки на проживання ускладнили. Більше того, кожне продовження дозволу на 5 років тепер обходиться власнику в 5 тисяч євро.

В Естонії й Литві нині точаться суперечки стосовно подвійного громадянства. Естонська «Партія реформ», яка нещодавно перейшла до опозиції після довгого перебування у владі, запропонувала дозволити подвійне громадянство для громадян союзних країн (США, Канади, Нової Зеландії, Австралії, Швейцарії, країн ЄС або Європейської економічної зони) за латвійською моделлю. Однак 25 вересня місцевий парламент, Рійгікогу, провалив цей законопроект. Проти висловилися 50 депутатів, за – лише 35.

Уже 3 березня наступного року в Естонії відбудуться чергові парламентські вибори. Можна припустити, що після переформатування парламенту питання подвійного громадянства повернеться до порядку денного.

У Литві подвійне громадянство нині також заборонене. Щоправда, президент має право у виняткових випадках і за «особливі заслуги» видати литовський паспорт іноземцю.

Нині поза межами країни перебуває понад мільйон литовців (це у країні з населенням у 2,8 млн громадян). Тому питання другого громадянства не зникає з порядку денного. Лідер «Союзу селян і «зелених», партії владної коаліції, вніс до парламенту ініціативу з проведення референдуму з подвійного громадянства.

Розгляд був призначений на 25 вересня – той самий день, коли з аналогічного питання визначався місцевий парламент в Естонії (дивний збіг). Минулого вівторка Сейм ухвалив законопроект у першому читанні. Очікується, що голосування відбудеться одночасно з двома турами президентських виборів, 12 і 26 травня 2019 року.

У разі затвердження законопроекту і схвальної відповіді литовців на референдумі, право на подвійне громадянство отримають мешканці держав, які «відповідають критеріям європейської та євроатлантичної інтеграції». Це країни Євросоюзу, НАТО й Організації економічного співробітництва і розвитку.

“ЩАСЛИВИЙ КВИТОК” РУМУНСЬКОГО ПАСПОРТУ У МОЛДОВІ

Ухвалений ще 1991-го року закон про громадянство Республіки Молдова категорично забороняв подвійне громадянство, яке могло надаватися виключно «спеціальним рішенням президента країни лише в інтересах Республіки і у виняткових випадках». На початку двохтисячних до влади прийшла Партія комуністів і все кардинально змінилося. До закону були внесені поправки, які офіційно дозволили подвійне громадянство.

2007 року був ухвалений вже новий закон. Власникам двох паспортів заборонили обіймати високі державні посади – особливо у правоохоронних органах, спецслужбах та інших силових відомствах. Але 2009 року опозиція опротестувала його в Європейському суді з прав людини, а вже 2010-го року той самий суд ухвалив рішення, яким все-таки дозволив молдованам із подвійним громадянством обіймати високі посади у держустановах.

Фото: DW
Фото: DW

Справжній «бум» подвійного громадянства почався після приходу до влади проєвропейських сил з Альянсу за європейську інтеграцію. У 2009-2010 роках консульські установи Румунії нагадували обложені фортеці. Під ними вишиковувалися нескінченні черги охочих подати документи на отримання другого громадянства – румунського. Ще за часів комуністів, коли подвійне громадянство також було дозволене, охочих отримати румунський паспорт не бракувало. Різниця полягала лише у тому, що тоді відносини між двома державами не були настільки «дружніми». Сама ж процедура, хоч і була дозволена, все-таки була досить складною.

Документи молдован, які претендували на румунське громадянство, після подачі відправлялися на розгляд до румунського Агентства з питань громадянства. За деякими даними, вже у перші 2-3 роки кількість молдован-власників румунських паспортів сягнула майже 800 тисяч осіб. У цьому масовому «забігу» молдован за румунськими паспортами немає нічого дивного. На той час Румунія вже була повноправним членом Євросоюзу і НАТО. Румунський паспорт давав молдовському власнику право на вільне пересування країнами Євросоюзу, і значно полегшував влаштування на роботу.

Не лише румунське громадянство вабило молдован. Схожа тенденція спостерігалася і з  Болгарією, Росією, Ізраїлем та іншими країнами.

Ситуація кардинально змінилася після надання Євросоюзом безвізового режиму для громадян Молдови. Потік охочих отримати друге громадянство істотно зменшився. Нині законодавство Молдови дозволяє високопосадовцям, включно із суддями Конституційного суду, мати друге громадянство. Навіть військовослужбовцям Національної армії Молдови не заборонено мати другий паспорт.

2018 року парламент Республіки Молдова ухвалив спеціальний закон, який нарекли «Інвестиції в обмін на громадянство». Він дозволяє іноземним громадянам, які готові інвестувати в економіку країни, отримувати паспорт Республіки Молдова на пільгових умовах і без особливих бюрократичних зволікань.

Схоже законодавство діє і у Болгарії. Іноземець має спочатку отримати посвідку на тимчасове проживання. Вона видається за умови придбання державних облігацій на суму не менше п’яти тисяч євро. Тоді через рік особа може звертатися за отриманням болгарського паспорту. Інвестовані кошти мають лишатися у країні ще мінімум два роки після набуття громадянства.

ЧОМУ ДЕЯКІ БРИТАНЦІ НИНІ ХОЧУТЬ СТАТИ БЕЛЬГІЙЦЯМИ?

Королівство Бельгія традиційно заслужило репутацію зразкової країни для мігрантів. У невеликій за площею, але складній за адміністративним поділом федерації діють три офіційні мови, а столиця Брюссель вважається другим у світі мультикультурним містом (після Нью-Йорка, звичайно).

Ще донедавна, принаймні до загострення кризи біженців у 2014 році, отримати громадянство цієї країни було відносно доступно і привабливо після постійного і зразкового проживання на території країни упродовж п’яти років. При цьому Бельгія толерантно ставиться до проблеми подвійного громадянства і, принаймні, не цікавиться наявністю у потенційного нового бельгійця паспорта іншої країни (або країн).

У Бельгії проблематика подвійного громадянства навряд стосується корінних бельгійців, які хотіли би набути громадянство іншої країни. Йдеться радше про мігрантів, які прагнуть отримати «сильний» паспорт економічно розвинутої країни Західної Європи, що дозволяє вільно подорожувати до більш як сотні країн світу, мати доступ до високих соціальних стандартів демократичного суспільства.

Звичайно, ситуацію з отриманням бельгійського громадянства ускладнила міграційна криза. Відтоді у Бельгії посилилися законодавчі вимоги до потенційних громадян. Шукачі бельгійського громадянства нині повинні добре володіти однією з трьох офіційних мов – французькою, нідерландською або німецькою, – а також довести свою корисність для держави, її соціально-економічного життя.

Неочікуваним фактором, який посилив привабливість бельгійського паспорта, став Brexit, тобто процес виходу Великої Британії з Євросоюзу. За останні два роки кількість заявок від британців на отримання громадянства Бельгії зросла у кілька разів. Таке пожвавлення відбувається на тлі безрезультатних поки що переговорів про Brexit, невизначеності майбутніх умов співпраці з ЄС, статусу, в якому Британія перебуватиме після виходу з Союзу.

Відтак, чимало британців, які є далеко не останніми у британському суспільстві – політиків, бізнесменів, студентської молоді – сподіваються із бельгійським паспортом зберегти переваги громадянина однієї з країн Євросоюзу.

Є серед громадян Бельгії й чимало українців, які, натомість, зберегли громадянство Батьківщини. Більшість із них усвідомлюють, що формально порушують українське законодавство, яке не передбачає наявність подвійного громадянства. Але оскільки дієвого механізму верифікації та покарання за подвійне громадянство в Україні немає, закордонні українці просто ігнорують таку вимогу та спокійно живуть у Бельгії з двома або більше паспортами. Принаймні, бельгійські українці переконані, що їхній подвійний статус не несе загрози національним інтересам і безпеці України. Навпаки, найбільш свідомі та активні з них, навіть маючи бельгійські паспорти, щиро хочуть бути корисними своїй Батьківщині та брати активну участь в економічному розвитку та європейській інтеграції нашої держави.

“ПОЗВОЛЯМ!” ЧОМУ ПОЛЬЩА НЕ БОЇТЬСЯ “ЗЕЛЕНИХ ЧОЛОВІЧКІВ”?

Польська конституція дозволяє подвійне громадянство. І аргумент загрози “зелених чоловічків”, які можуть прийти “захищати співвітчизників” – не лякає країну над Віслою. Сьогоднішня Польща є моноетнічною країною, в якій понад 97% населення є етнічними поляками, відтак відсоток громадян інших національностей – мізерний. При цьому особа, яка має подвійне громадянство, не звільняється від основних обов’язків щодо польської держави.

Громадянин, який претендує на високу державну посаду в Польщі або отримання доступу до державної таємниці, буде змушений здати другий паспорт. Так було, наприклад, у випадку Радослава Сікорського, який після призначення міністром національної оборони Польщі 2006-го року, відмовився від громадянства Великої Британії.

Польське громадянство надається за “правом крові”, тобто у випадку, якщо хоча б один із батьків особи має польський паспорт.

Фото: poland-consult
Фото: poland-consult

Польща не належить до країн, де легко отримати громадянство, наприклад, шляхом купівлі дорогої нерухомості чи вкладання значних інвестицій в економіку країни, як це заведено у низці інших держав ЄС. Найшвидший шлях до польського паспорта лежить через карту поляка, яку в Польщі запроваджено 2008 року для етнічних поляків з країн колишнього СРСР. Власник карти поляка після прибуття до Польщі може відразу отримати карту постійного проживання. На її підставі вже через рік перебування у Польщі особа може подавати документи на громадянство. Станом на сьогодні, понад 101 тис. громадян України мають карту поляка, тобто, за бажання, можуть досить швидко стати громадянами РП.

У всіх інших випадках шлях до польського громадянства є значно довшим. Маючи легальну роботу й місце проживання, потрібно безперервно прожити у Польщі не менше восьми років і мати на руках карту резидента ЄС або посвідку на постійне проживання. Навіть одруження з громадянином Польщі не дає автоматично права на отримання громадянства: воно з’являється лише за умови наявності карти постійного проживання і не раніше трьох років подружнього життя.

Подати документи на громадянство можна безпосередньо до офісу президента країни, або в офіси воєвод за місцем проживання. Отримання громадянства за рішенням президента може тривати довше, ніж через воєводські управління. Утім, президент Польщі має право надавати громадянство в обхід усіх бюрократичних процедур і вимог. Наприклад, якщо це служить інтересам держави. Так польський паспорт отримують відомі спортсмени, вчені та ін.

Воєводські управління розглядають звернення іноземців на набуття громадянства, в середньому, у строк до трьох місяців. При подачі документів на громадянство, крім основних вимог щодо періоду легального перебування у Польщі, наявності постійного джерела доходів і місця проживання, іноземці також повинні скласти іспит на знання польської мови (рівень B1), і отримати про це відповідний державний сертифікат.

За останні 10 років, з 2008-го по 2017-й, громадянство Польщі отримали 14 тис. 902 громадянина України. Упродовж останніх трьох років громадянство Польщі щороку отримувало понад 2 тис. громадян України. Кількість українців, які намагаються отримати польський паспорт, зростає.

ДРУГИЙ ПАСПОРТ, КРІМ АВСТРІЙСЬКОГО? ЛИШЕ В ОКРЕМИХ ВИПАДКАХ

Закон про громадянство Республіки Австрії не дозволяє мати два чи більше громадянств. При набутті австрійського громадянства слід бути готовим до відмови від попереднього громадянства (громадянств).

Ті, хто добровільно набуває іноземного громадянства, як правило, втрачає громадянство Австрії. Водночас, в окремих випадках дозволяється його збереження. Для цього, перед отриманням іноземного громадянства, потрібно подати у письмовій формі заяву на збереження громадянства Австрії та отримати письмовий дозвіл. Якщо такого дозволу немає на момент отримання іноземного паспорта, особа втрачає австрійське громадянство.

Збереження громадянства Австрії дозволяється у таких виняткових випадках: якщо це служить інтересам Австрії; якщо це обумовлено особливими підставами у приватному та сімейному житті позивача (наприклад, очікуване значне професійне знецінення) і за умови, що австрійське громадянство було набуте з народження; для неповнолітніх, які мають ухвалити рішення після досягнення повноліття.

Усі, хто набуває австрійського громадянства шляхом натуралізації, – як правило, втрачають іноземне громадянство.

Якщо законодавство колишньої батьківщини не передбачає автоматичну втрату громадянства після набуття австрійського, то громадянство Австрії одразу вважається чинним. У подальшому особа має протягом двох років позбутися свого колишнього громадянства і лише після цього остаточно отримує австрійське громадянство.

Громадянство іншої країни може бути збережене разом з австрійським лише в особливих випадках: якщо від іноземця очікуються екстраординарні досягнення в інтересах Республіки Австрії та наявність іноземного громадянства у нього слугує австрійським державним інтересам.

Згідно з австрійським законодавством, якщо батьки одружені, то дитина отримує австрійське громадянство відразу з народження, навіть якщо лише батько є громадянином Австрії.

Якщо ж батьки не перебувають в офіційному шлюбі й громадянином Австрії є батько дитини, а мати є громадянкою іншої держави, дитина також відразу набуває австрійського громадянства за походженням. Але у такому разі австрійський батько має протягом 8 тижнів після народження заявити про своє батьківство, або його батьківство має бути визнаним у судовому порядку. Батьківство також може бути визнаним до народження дитини.

У випадку, якщо на батьківщині одного з батьків також застосовується принцип походження (як у Австрії), то дитина набуває подвійного громадянства. Відповідно до австрійського законодавства, від дитини не вимагається обирати громадянство до досягнення повноліття –  хоча інша держава може вимагати ухвалення такого рішення відразу.

Слід зауважити, що сам процес отримання громадянства Австрії є довготривалим та складним.

БІЛЬШІСТЬ НІМЦІВ ІЗ ПОДВІЙНИМ ГРОМАДЯНСТВОМ – ТУРКИ? А ОТ І НІ

Точна кількість власників подвійного громадянства у Німеччині невідома. Перепис 2011 року подає цифру у 4,26 млн. У той же час, згідно з мікропереписом (вибіркового дослідження 1% населення), проведеного у 2016 році, таких було лише 1,87 млн. Федеральне статистичне управління виходить з того, що станом на 2017 рік щонайменше 1,795 мільйона осіб у Німеччині мали ще один, окрім німецького, паспорт.

Згідно з даними Федстату, більшість німців із подвійними паспортами (1,366 мільйона) є одночасно громадянами іншої держави ЄС. Це суперечить усталеній думці про те, що більшість власників двох паспортів – турки; насправді, на них припадає лише 12-13% усіх випадків.

Серед «постачальників нових громадян ФРН», які не схотіли відмовлятися від паспортів своїх країн, лідирують не тільки країни-члени ЄС (Польща, Італія, Румунія), а й Російська Федерація (ще з радянських часiв) і Казахстан. Також німецьке громадянство отримали чимало американців.

Найчастіше два паспорти отримують діти від змішаних шлюбів (німецько-іноземних), що народилися і виросли у ФРН, а також діти, у яких обидва батьки – мігранти. До 2014 року діти іноземців, які народилися в іншій країні, повинні були обирати своє громадянство у віці від 18 до 23 років, однак у реальності – вони, як правило, зберігають обидва паспорти.

Крім того, до власників двох паспортів слід віднести і натуралізованих громадян; щонайменше половина з них зберігають друге громадянство. Так, зі 112 211 осіб, які були натуралізовані у ФРН 2017 року, 61% зберегли другий паспорт.

У Німеччині останніми роками точаться запеклі дискусії стосовно подвійного громадянства. Чимало політиків і експертів, а також простих громадян, сумніваються у лояльності осіб із подвійним громадянством. «Підігріла» настрої й конфронтація між ФРН і Туреччиною, яка загострилася під час голосування німецьких турків на останніх турецьких виборах і референдумі.

У той час як чиновники керуються правовими, фінансовими, юридичними та іншими міркуваннями, пересічні громадяни, здебільшого, живуть емоціями і нерідко керуються упередженнями. Згідно з опитуваннями громадської думки різних років, приблизно половина німців вважає неприйнятною можливість одночасного громадянства різних країн. Політики різних партій періодично виступають із пропозиціями відмовитися від подвійного громадянства або, як мінімум, вдосконалити систему його надання. У майбутньому не виключене ухвалення нового закону про громадянство.

ЧЕХІЯ: З РОЗПРОСТЕРТИМИ ОБІЙМАМИ

1 січня 2014-го року в Чехії набув чинностi історичний закон про громадянство Чеської Республіки. Держава повністю відмовилася від принципу єдиної національності й, навпаки, заохочує до подвійного (або й більше) громадянства.

У законі, зокрема, прописане право набуття громадянства Чехії за народженням. Дитина отримує чеське громадянство у разі, якщо щонайменше один із батьків є громадянином ЧР на момент народження, при цьому місце народження не має значення. Навіть якщо обоє або один із батьків на день народження дитини мали право перебувати у країні строком більше 90 днів, дитина теж набуває чеського громадянства. Раніше вона вважалася би особою без громадянства.

Згідно з законом, громадянам ЄС також стало легше отримати чеський паспорт. Для них строк обов’язкового постійного проживання зменшений із п’яти до трьох років; для іноземців із третіх країн достатньо постійно проживати у Чехії протягом строку, який вкупі з усіма попередніми довгостроковими візами і посвідками на тимчасове проживання сягає десяти років.

Особи, які представляють особливу цінність для Чехії в сфері науки, освіти, спорту або культури, отримали право на невідкладне отримання громадянства.

Слід додати, що можливість отримати чеське громадянство без відмови від попереднього у іноземців була й раніше, але для цього їм потрібно було мешкати і сплачувати податки у Чехії не менше 20 років.

Закон 2014 року став доброю новиною не лише для іноземців, які обрали Чехію країною помешкання, але й для тих трьох мільйонів чехів, які виїхали за кордон (загальне населення країни – дванадцять мільйонів осіб). Раніше чеські громадяни, які отримували нове громадянство, могли зберегти чеський паспорт лише у випадку, якщо нове громадянство було набуте внаслідок народження дитини або укладання шлюбу.

Олег Кудрін, Зінаїда Гурська, Андрій Лавренюк, Юрій Банахевич, Василь Короткий, Ольга Танасійчук. Рига-Кишинів-Брюссель-Варшава-Відень-Берлін

zakarpatpost.net

Прокоментуй!

(Обов’язково)
(Обов’язково, не публікується)