Як закарпатець став чемпіоном з екстремального танцю на жердині

Ерік ГАЛАМБА: «Люблю бувати у компанії тих людей, які розвиваються, постійно працюють над собою»

Граційний танець з гімнастичними вправами на пілоні нині все більше набирає популярності. Попри те, що в Україні про Pole Dance дізналися порівняно недавно, цей яскравий вид спорту вже встиг знайти прихильників на Закарпатті, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Хоча й для багатьох жердина більше асоціюється з дівчатами і стриптизом, та ужгородець Ерік Галамба – неодноразовий чемпіон України з Pole Dance, підтвердив, що чоловічий пілонний спорт може бути ще красивішим, ніж жіночий. Раніше хлопець професійно займався хореографією і вже трохи більше трьох років танцює на пілоні (спеціальній жердині для танців).

Отже, сьогодні в прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» під час наших «Недільних бесід» ми говорили з ним про екстремальні захоплення, трюки та інші акробатичні елементи на пілоні, змагання та модні вечірки, роботу над собою та важливі спортивні перемоги.

– Еріку, як з’явилося захоплення пілонним спортом? Що стало поштовхом? Це – дитяча мрія чи більш дорослий, усвідомлений вибір? Відколи взагалі танцюєте?

– Власне танцями займаюся змалечку, із шести років. Спочатку танцював у народному художньому колективі «Танцювальна корпорація друзів». Одного разу ми ставили спектакль спільно зі студією Pole Dance і я побачив, як вправно роблять дівчата різні трюки. Це мене зацікавило, мені сподобалося те, що вони витворяють на пілоні. Тож я вирішив також спробувати.

На сьогодні пілонним спортом займаюся вже три з половиною роки, а танцями – більше 12.

– Чи вам не кажуть, що пілон більше підходить для дівчат? Скільки у процентному відношенні в Україні хлопців займаються тим, що  й ви?

– Люди, які розуміються у цій сфері, бачать і знають те, що я роблю. Ні, не кажуть. Пілон – не лише для дівчат.

Але їх все одно в цьому спорті більше…

Якщо дівчат приблизно 80 відсотків, то хлопців десь 20. Але хлопці діляться на певні групи, кожна з яких виконує танці в певному напрямку. Скажімо, є Pole Sport, де танець практично відсутній, переважають акробатичні вправи, є Exotic Pole Dance – вид танцю на пілоні, пов’язаний із елементами на основі пластики тіла. Останнім часом дедалі популярнішим стає Contemporary Pole Dance, коли сучасний танець поєднується з акробатикою. Я більше працюю в арті і в спорті.

– Крім вас в Ужгороді ще хтось із хлопців таким видом спорту займається?

– Так. Займаються. Є хлопці. Але я з ними не знайомий. А дівчат у нас взагалі в Pole Dance багато. В Ужгороді є близько п’яти різних студій. Нещодавно на чемпіонат, що проходив у Києві, теж наші дівчата їздили.

Ви проводите майстер-класи. Як спало на думку ділитися набутими у процесі важкої праці знаннями? Адже далеко не всі спортсмени та й загалом представники інших професій охоче видають секрети, залишаючи за собою ексклюзивне право на якісь власні фішки…

Я щиро радий, що пілонний спорт зацікавлює все більше людей. Але на майстер-класі видати всі секрети просто неможливо хоча б через брак часу. Однак я багато що охоче показую та розказую іншим. Звісно, маю і коронні трюки, про які відомо тільки мені. Утім мене дуже тішить, що в Україні рівень пілонного спорту досить високий. Під час майстер-класів підбираю такі трюки, які люди можуть осилити, адже дуже важкі елементи без спеціальної підготовки повторити не можна.

– Як батьки зреагували на такий вибір? Можливо, хотіли вас бачити в іншій професії…

– Спочатку не розуміли, що таке пілонний спорт, але коли я показав їм відео, на якому видно, як я виконую трюки, це їм сподобалося. Мама хвилюється перед кожним чемпіонатом, вболіває за мене.

– Зараз взагалі танці стали дуже модними. Багато хто хоче навчитися, але не вміє… Як почуваєтеся на різних вечірках, де потрібно танцювати? Вам заздрять, вами захоплюються?

– Я не люблю тусовки, вечірки, не ходжу в такі місця. Мені то вже давно нецікаво. Коли почав серйозно займатися професійним спортом, у мене зникло бажання бувати на тусовках. Я більше люблю відпочити на тренуваннях, у компанії тих людей, які теж розвиваються, постійно працюють над собою. І кожен наш відпочинок пов’язаний із танцями. Ми йдемо кудись в зал і пробуємо щось нове.

– На пілоні ви творите дива! У ваших виступах багато елементів акробатики, дивовижні трюки, від яких завмирає серце і в той же час все виглядає дуже граційно та ніжно. Цьому важко навчитися? Якими рисами потрібно володіти, щоб засвоїти такі техніки?

– Для початку у мене була база. Мені дуже допомогли танці. Сучасні танці можна доповнювати різними сальто, переворотами. Якщо ж починати з нуля, то головне – перебороти страх. Усе не так важко, як здається. Але потрібне терпіння. Технічно треба засвоїти такі елементи, як переворот вперед, назад і вбік. До цього додаються різні фішки – і виходить гарний танець.

– Коли ви виступаєте, входите в образ. А чи є якийсь традиційний набір вправ, які під час виступів обов’язково потрібно використовувати? Чи можна довільно фантазувати?

– Саме цим відрізняється арт від спорту. У спорті є обов’язкові правила, яких треба дотримуватися, елементи, які неодмінно  потрібно виконати. За це виставляють бали. І є необов’язкові елементи, виконані спортсменом, за які він також отримує бали. Потім їх підсумовують і визначають переможця. В арті ж більш важливий образ, як він з’єднаний з пілоном, хореографія, як підібрана музика, потрібно не просто танцювати, виконати трюк, але все треба робити красиво. Тобто тут більше цінується сюжет, те, як саме його передано. А у спорті – важливі трюки, там образ та хореографія не мають таке ключове значення. Можна танцювати взагалі без міміки, бали виставляються лише за трюки. Фактично я працюю і в арті, і в спорті, але арт мені більше до снаги.

 – Кого вважаєте своїм учителем?

– Мене практично ніхто ніколи не вчив, усі трюки опановував самотужки. Ніколи ніхто не страхував, не підказував, як і що правильно зробити. Можливо, саме в цьому і є моя перевага над іншими, адже мені відомі тонкощі кожного елемента, бо коли людина вивчає їх сама, то розуміє, як кожен трюк робиться. Якщо ж когось навчили, страхували, відчути так елемент людина не може. Коли даю майстер-класи, мені кажуть, що я дуже добре пояснюю, мене чудово розуміють – це тішить. А загалом все почалося з відео Діми Політова. Мені сподобалося. Отже, після перегляду я почав займатися, повторювати його трюки. Тож у певній мірі він був моїм вчителем.

– А травми у вас траплялися? Адже спорт небезпечний…

– Так. Звісно. Якось зв’язки порвав. Скільки разів бив пальці, навіть не рахую.

– Інший бік медалі – більш приємний. У вас багато перемог. Яку з них вважаєте найважливішою для себе?

– У цьому році в мене було вже три чемпіонати, попереду – ще два. Тому п’ять чемпіонатів за рік, гадаю, це важливо, хоча насправді дуже важко: і морально, і фізично. Часом тренування навіть уже не в кайф, адже потрібно всі деталі відпрацювати, встигнути, аби потім виступити бездоганно. Серед перемог не виділяю якусь конкретно.  Усі вони є важливими. Нещодавно в Києві зайняв друге місце. Розцінюю це як поразку, бо мав вибороти перше.Завжди займав лише перші, тож психологічно не приймаю другі і треті місця. Але я не мав достатньо часу для підготовки. Хоча, з іншого боку, це є стимулом для подальшої роботи над собою, над вдосконаленням. Я подивився відео і побачив свої помилки. У мене знову з’явилося бажання займатися і йти вперед.

– Любите екстрим? 

– Звичайно.

– Скільки потрібно тренуватися, аби стати успішним у пілонному спорті? Скільки часу на добу мають займати тренування?

– Це у кожного по-різному. Дехто може вивчити трюк за 15 хвилин, а хтось –  вчити рік, два… й не знати його. Але чим більше займатися, тим більше виробляється техніка, покращується рівень, та й швидше можна освоїти трюки.

– Як зробити тіло таким гнучким і витривалим, як у вас? 

– Після травми ноги з гнучкістю я не дуже працюю, не роблю розтяжки, більше роблю акцент на акробатичності, на силі і різних прикольних фішках. А досягти результату можна знову ж таки завдяки постійним тренуванням та наполегливості.

– Хтось допомагає працювати над образами?

– Я сам їх придумую.

– Чи пропонували вам колись станцювати стриптиз?

– Хіба що жартома. Коли люди бачать мої виступи, відразу розуміють різницю між стриптизом і  танцями на пілоні.

– Для спортсменів раціон харчування часто має дуже важливе значення. У деяких видах усе суворо регламентовано, вираховуються калорії, енергозатрати, не можна пити газовані напої, вживати певні продукти. Що їсте ви? Чи дотримуєтесь якихось правил у харчуванні? Яка ваша улюблена страва?

– Пілонний спорт – не важка атлетика. Тут треба не так над тілом, як над технікою виконання елементів працювати. Мені, чесно кажучи, байдуже, як виглядає моє тіло, головне, щоб воно робило те, що я бажаю. Тому я їм все, що хочу, коли хочу і скільки хочу. Обмежень немає. Щодо улюбленої страви – сказати важко, люблю багато що, але найбільше те, що готує мама.

– За кордон не хочете поїхати попрацювати? Кажуть, у Європі в рази більше можна заробити. Багато наших танцюристів їдуть…

– Як танцюрист… навіть якби запропонували, я б не поїхав. А от з майстер-класами, так, планую поїхати в Європу. Наразі маю дві пропозиції з Угорщини. Крім того, планую їздити на європейські чемпіонати, рухатися далі.

– Про що найбільше мрієте?

– Стати кращим у своїй справі.

– Чи є така людина, дуетом із якою хотілося б виступити?

– Дуетні номери я не так сильно люблю, як соло, але спробувати хочу. Є одна дівчина з Вінниці, Даша Якубовська, спільно з якою плануємо зробити дует, ми давно до цього йдемо. А з хлопців виступив би хіба що з Дімою Політовим.

– Що б ви порадили тим, хто хоче спробувати себе в пілонному спорті? Коротко дайте, будь ласка, кілька практичних рекомендацій. Із чого почати?

– Передусім потрібна наполегливість, слід багато працювати. Також потрібно вміти переборювати страх, як казав Діма Політов. А далі  все піде. Адже, власне, через страх багато хто не виконує певні елементи. Треба полюбити екстрим.

– Які ще маєте захоплення? Чим займаєтесь у вільний час? 

– Я кожен день танцюю. Вранці прокинувся – танцюю, в обід танцюю, увечері на тренуванні танцюю. Я завжди в русі. Танцюю навіть тоді, коли готую щось їсти. Загалом не уявляю своє життя без музики і танцю. Можу танцювати навіть на вулиці. Люди деколи так дивно на мене дивляться. Ми з друзями можемо потанцювати, коли їдемо кудись, коли спускаємося на ескалаторі або чекаємо поїзд у метро. У Києві на це дивляться з більшим порозумінням, ніж в Ужгороді. Дехто навіть на відео знімає.

– Спасибі за розмову! Успіхів вам, нових перемог, натхнення  та здійснення всіх бажань!

Марина АЛДОН,  газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

 

Коментування вимкнено