Така пізня, така тепла осінь

«Така пізня, така тепла осінь» – друга режисерська робота Івана Миколайчука. Вимріяна, вистраждана і, за визначенням критики – невдала. Листя повільно опадає, і тепло торкається уст…

Така тепла пізня осінь цього року. Чомусь подумки, блукаючи вуличками міста, промовляю оте Миколайчукове: «Така пізня, така тепла осінь…» І пригадую, як звістка про смерть Миколайчука наздогнала нас у Космачі, який пам’ятав Івана ще з часів зйомок фільму «Тіні забутих предків». Я тоді була ще зовсім маленька і ніяк не могла зрозуміти, чому плаче все село, яке розкидане на різних присілках і, крізь сльози тільки промовляє: «Ади, Іван вмер!» Стояв серпень, гори наче пишались своєю красою, і цей плач…

Тепер така світла тепла осінь… Іванові вона сподобалася б… Наче дарунок кожному з неба, а, може, це – дарунок Івана «малому» Іванові. З когорти великих він залишився один. Малий – так його називав Миколайчук. Іван Гаврилюк святкує у жовтні своє 70-ліття. Може, це йому було начаровано таку пізню, таку теплу осінь… Іван не грав у цьому фільмі, але грав у «Вавилоні ХХ».

І тепер можна багато фантазувати, як би склалася доля українського кінематографа, якби був живий Іван Миколайчук. Чи знімав би його Іван Гаврилюк у своїй кінофірмі «Воля XX»? А, які б ще фільми зняв Іван Миколайчук? Чи пішов би він в політику, як у свій час Іван Гаврилюк? Стільки запитань і відповідей на них не віднайти.

Хтось скаже, що можна запитати Івана Гаврилюка, чи знімав би він у своїх фільмах Івана Миколайчука. Але Гаврилюк не працює зараз у кінематографі. У 2002 році Іван Гаврилюк після тривалої перерви знявся в серіалі Анатолія Матешка «Критичний стан». В серіалі, на гадку всієї творчої групи, відбулось нове народження актора – він виконав роль мера міста. Далі у 2004 році роль Рена у «Залізній сотні»… І тиша…

Він не витримав експансії російської мови у Києві і переїхав до Львова, рідного міста, де жили його батьки. Тепер поступово української мови звучить все менше на львівських вулицях, а російський шансон заповнює на кожен сантиметр Галичини… куди тікати? Його запрошують головувати на театральні фестивалі.

Вже тричі Іван Гаврилюк очолював журі на фестивалі «Коломийські представлення», а цього року очолював журі на театральному фестивалі «Золоті оплески Буковини», який традиційно кожного жовтня проходить у Чернівцях. Іван Гаврилюк майже ніколи не працював в театрі, його стихія – кінематограф. Можна багато говорити про те, що настали інші часи, що кінематограф любить молоді обличчя. Але ж його обличчя ще не старе. І вік ще чудовий.

У 1971 році у фільмі «Захар Беркут», який поставив Леонід Осика, Іван Гаврилюк зіграв Максима Беркута – сина Захара. Нову версію цього твору Івана Франка тепер знімає Ахтем Сеітаблаєв та Джон Вінн. Слоган фільму – «У свободі моя сутність». Свобода українського режисера обмежена контрактом, за яким актора вибрала американська сторона.

А все-таки добре було б, якби Захара Беркута зіграв український актор. Ним міг би бути Іван Гаврилюк. Ось так через 48 років від сина до батька. В цьому була б і тяглість традицій і віра у талант свого народу. Але комерція… Писали, що вихід стрічки у прокат заплановано на 10 жовтня 2019 року. Як раз міг бути гарний дарунок на 70-ліття.

Вже відлетіли у засвіти генії поетичного кіно Сергій Параджанов, Леонід Осика, Іван Миколайчук, Костянтин Степанков, Володимир Денисенко, Борислав Брондуков, Юрій та Вадим Іллєнки…

Їм так би личила ця така пізня тепла осінь…

Анастасія КАНАРСЬКА, zakarpatpost.net

Коментування вимкнено