Що цікавовго вдалося знайти археологам під час розкопок біля Ужгородського замку
Легендарні і величні закарпатські замки ваблять і місцевих, і туристів. Вони приховують ще багато невідкритих таємниць і зачаровують своєю романтикою, кам’яними мурами, які були свідками дивовижної історії нашого краю, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Що ж від нас приховують головні фортеці області? Про це у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» ми говорили з відомим закарпатським істориком, археологом та дослідником, кавалером ордену Марії Терезії Олександром ДЗЕМБАСОМ.
– Що можете розповісти про цьогорічні розкопки біля Ужгородського замку? Що цікавого вдалося знайти?
– Честь Ужгородському національному університету, молодим історикам за те, що вже давно проводять хай не масштабні роботи, але досліджують пам’ятки замкової архітектури Закарпаття, проводять експедиції, вивчають Середнянський, Королівський замок, середньовічні церкви. А в цьому році вперше розпочала роботу експедиція УжНУ спільно з Закарпатським краєзнавчим музеєм і Закарпатським Центром туризму учнівської молоді, який я частково репрезентую, і ми спільними зусиллями почали досліджувати церкву святого Юрія. Цікавого там багато, ми досить багато матеріалу отримали для подальшого осмислення, виявили перші загадки. Справа в тому, що наразі із тієї ділянки, яку ми дослідили, найбільш ранній матеріал можна датувати початком ХV століття. Це – найбільш ранній матеріал , більш давнього немає, хоча ця церква згадується у документах з ХІІІ століття.
Тобто та, стара церква, ймовірно, була розташована десь поряд, і ми її ще не зачепили. Але роботи триватимуть і надалі. Ми плануємо провести масштабні роботи й, запевняю, закарпатці будуть здивовані тим, що вони мають, по чому ходять. Усі знахідки поповнять колекцію Закарпатського краєзнавчого музею. Буде розглядатись питання їхньої експозиції. На жаль, у ХVІІІ столітті за часів Австрійської імперії цю церкву пограбували. Нам вдалося знайти навіть керамічні келихи, напевно, з-під вина, з яких пили злодії. Вони цілі і добре збереглися. Проте все вкрасти вони не змогли. Виявлено і не зруйновані поховання. Їх не так багато, а це – дуже важливий для нас матеріал. Цікаво, що деякі поховання знаходилися під стінами, деякі – поряд із ними. Та якісь висновки робити ще зарано.
– Можна визначити, хто там був похований?
– Це коштує великих затрат. Персону не завжди можна визначити. Але можна з’ясувати вік, стать, причину смерті, чи хворіла людина, загалом – дуже багато. А при поєднанні з писемними джерелами не виключено, що можна встановити і персону того, хто похований. У церквах раніше було багато поховань, тому що така була традиція. Заможний містянин міг купити собі місце і за певну плату його могли поховати біля замку як у межах церкви, так і поряд із нею. Тобто поховання не обов’язково пов’язані зі священиками чи такими великими феодалами, як Другети. Існує ще й етичний момент. Справа в тому, що коли знайдено останки похованих пізніше ХVІІ- ХVІІІ століття потрібно робити їхні перепоховання. Поки що в нас таких поховань немає, але не виключено, що з таким зіштовхнемося.
