Що розповів автор пам’ятника Голодомору, відкритого в Ужгороді про свою роботу

Сьогодні з нагоди роковин Голодомору в Україні в Ужгороді відкрили та святили пам’ятник «Свіча пам’яті».

У освяченні взяли участь представники усіх конфесій.

Нагадаємо, що одразу після встановлення монументу в місті почалося бурхливе обговорення його вигляду.

Тому журналісти  zakarpatpost.net вирішили поговорити з автором Ігорем Гречаником і спитали в нього, що він сам думає про свою роботу.

Передусім він зізнався, що про обурення людей йому відомо і запевнив, що це – робота його життя. Далі зазначив, що Ужгород йому рідний, бо давно дружить зі скульптором Василем Олашином (що був членом комісії, яка й обирала та затверджувала проекти), бо вони разом навчалися в художньому інституті.

На запитання, чи вдалося реалізувати ідею, Ігор Гречаник сказав, що судячи з реакції людей, так.

«Ідея – полум’я свічі і жінка, як символ України. Й вона палає і горить. У тому була вся проблема, що трагедія страшна, а мистецтво – обмежене. Життя – більше, ніж мистецтво. Але справжнє мистецтво –  таке, як життя. Я сподівався на відчутті торкнутися душі. По реакції зрозумів, що люди відчули це. У процесі є початкова ідея, але потім ти від неї йдеш, ти її вже втілюєш. Це – процес, життєвий шлях. Це – не те, що тобі дають креслення  і ти робиш як деталь, модель, збільшиш його і все. А далі вкрутили все кудись у машину й вона поїхала, тобто ти зробив копію. Ні. Це – життєвий шлях. Я рік жив цим, працював і змінювався завдяки цьому. І я змінився, багато чого відчув глибше. Тим, хто невдоволений, зверніть увагу, що силует не змінився, загальна ідея не змінилася, все – те ж саме. Змінилась лише фактура. Вона більш драматична. Але ніяка найдраматичніша фактура не може створити більший драматизм, ніж він був у житті. Я впевнений, що це – найголовніша праця мого життя. Я старався для рідного міста Ужгород зробити це», – наголосив він.

Ви сказали рідного. Маєте якийсь стосунок до нашого міста?

Так. Маю. І відчуваю себе просто ужгородцем. Завдяки Василю Олашину.

У багатьох людей викликає непорозуміння, чому пам’ятник  такий великий. Адже у найменшому обласному центрі України усе мініатюрне, Ужгород маленький порівняно з Києвом… То початковий задум був такий великий пам’ятник зробити, чи так сталося в процесі роботи?

Ужгород – не маленький. Це – велике місто. Київська мерія менша, ніж у вас адміністративний будинок обласної держадміністрації.

Вам визначили величину?

Та хто мені може її визначити, крім Господа Бога. Взагалі сорозмірність – найважливіший елемент. З одного боку пам’ятник не повинен домінувати, а з іншого – він не повинен бути затиснутий будівлями, а вони – не маленькі. Он там сосна росте, позаду знову виростає. Якби ми зробили менший, вони б нависали і тиснули на пам’ятник.  Нічого в житті не буває такого, щоб сподобалось всім. Лише один папірець.  Головне, аби не залишились байдужими до зробленого. Фактура не гладка, з кожним квадратним міліметром я працював.

Наголосимо, що нашу разом з іншими журналістами роботу постійно намагалися перервати чиновники, які підходили і відволікали словами: «Ніяких негативних коментарів не потрібно….» Та чомусь і сам автор часто відволікався і намагався ще когось підключити до бесіди.

Тож висновки робити не будемо, хай кожен зробить їх для себе особисто.

Наостанок хочеться згадати всіх невинно закатованих радянською владою і не лише під час Голодоморів, але й жертв політичних репресій, від яких постраждали і закарпатці.

 zakarpatpost.net

 

One thought on “Що розповів автор пам’ятника Голодомору, відкритого в Ужгороді про свою роботу

  • 25.11.2018 at 06:56
    Permalink

    Памяник какашке… Каков голодомор,такой и монумет. Все как всегда убого, по-украински

Comments are closed.